Фредерик Пол – Брама (страница 8)

— Що ти маєш на увазі, Робе?

Я наважуюсь і додаю:

— Вона добре займається оральним сексом.

— Робе?!

Я впізнаю цей тон. У Зіґфріда дуже великий вибір тональностей, але деякі вже я навчився відрізняти. На його думку, він на правильному шляху.

— Що?

— Робе, як ти називаєш оральний секс із жінкою?

— На бога, Зіґфріде, що за дурну гру ти затіяв?

— Як ти це називаєш, Робе?

— Пхе! Ти чудово знаєш, як і я.

— Будь ласка, скажи, як ти це називаєш, Робе.

— Зазвичай кажуть щось на кшталт: «Вона з’їла мене».

— А ще як, Робе?

— Є безліч назв! «Брати на рот», наприклад, і ще купа окреслень.

— Яких, Робе?

Я нарешті даю волю тому гніву й болю, які росли в мені.

— Не дрочи мене, Зіґфріде!

Позиви стають сильнішими, і я відчуваю, що невдовзі закаляю штани; прямо як у дитинстві.

— О Господи, Зіґфріде! Коли я був маленьким, я розмовляв зі своїм плюшевим ведмедиком. Зараз мені сорок п’ять і я розмовляю з дурною машиною, немов із живою людиною!

— Але є ще якийсь вислів, чи не так, Робе?

— Їх тисячі! Який саме тобі потрібен?

— Робе, я хочу почути той вислів, який вживаєш ти, але не сказав. Будь ласка, спробуй. Він особливий для тебе, тому сміливо вимов його.

Я падаю на килимок і тепер починаю плакати по- справжньому.

— Будь ласка, Робе. Який вислів?

— Дідько забирай, Зіґфріде! Смоктати! Ось! Смоктати, смоктати, смоктати!

Розділ 8

— Доброго ранку! — привітався хтось, перервавши мій сон про те, як я загруз у сипучих пісках у туманності Оріона. — Я приніс вам чаю.

Я розплющив одне око і, визирнувши через край гамака, спостеріг пару темних очей на бронзовому обличчі. Я був повністю одягнутий і потерпав із похмілля; у кімнаті стояв жахливий сморід, і я зрозумів, що сам є його причиною.

— Мене звати Шикітей Бакін, — сказав чоловік зі склянкою. — Будь ласка. Випийте чаю. Це допоможе відновити водний баланс.

Придивившись, я побачив, що нижче від пояса у чоловіка нічого немає. Це був той безногий каліка зі зйомними крилами, якого я вчора зустрів у тунелі.

— Оххх… — застогнав я, докладаючи тяжких зусиль, щоб вичавити із себе «доброго ранку».

Туманність Оріона стала ще туманнішою в міру того, як вивітрювався мій сон і моє відчуття, що слід якось продер­тися крізь газові хмари, які швидко застигали. Проте сморід не зникав. Це було занадто, навіть для Брами. Я зрозумів, що мене вирвало на підлогу, і я ледь стримувався, щоб не проблюватися знову. Бакін, повільно махаючи крилами, спритно одним порухом поставив закриту склянку на гамак біля мене. Потім він підлетів угору, всівся на шафу і промовив:

— Здається, у вас сьогодні медогляд о восьмій ранку.

— Невже?

ХТО ВОЛОДІЄ БРАМОЮ?

Брама — це унікальне явище в історії людства. Ми хутко збагнули, що вона є занадто цінним ресурсом, щоб належати одній групі людей чи уряду.

Таким чином, була заснована компанія «Брама Корпорейшн» (або просто Корпорація). Це багатонаціональна компанія, головними партнерами якої є уряди США, Радянського Союзу, Сполучених Штатів Бразилії, Венеріанської Конфедерації та Нової Народної Азії, а вкладниками — будь-які особи (зокрема й Ви), які підписали Протокол Домовленості, що його додано до цього документа.

Мені вдалося відкрити склянку й сьорбнути чаю. Напій був дуже гарячий, без цукру і майже без смаку, але, здається, він зменшив відчуття нудоти.

— Так, я гадаю. Це звична процедура. Також ваш п’єзофон дзвонив кілька разів.

Я знову застогнав.

— Думаю, це телефонує ваш інспектор, щоб нагадати про медогляд. Зараз сьома п’ятнадцять, пане…

— Броудгед, — я відповідаю нерозбірливо, а потім обережніше додаю:

— Мене звати Роб Броудгед.

— Так. Я взяв на себе сміливість перевірити, чи ви прокинулися. Пригощайтеся чаєм, пане Броудгед. Сподіваюся, вам сподобається у Брамі.

Чоловік кивнув, злетів уперед із шафи і зник у дверях. У голові­ щось гупало під час кожного руху. Я виліз із гамака, намагаючись не ступати на найогидніші плями на підлозі, і якимось дивом привів себе до ладу. Я хотів поголитись, але моїй бороді вже було дванадцять днів і тому я вирішив іще трохи повідпускати її: так я не здавався неголеним, до того ж, сил голитися не було.

Хитаючись, я увійшов до оглядового кабінету із запізненням лише на п’ять хвилин. Уся моя група вже була тут, тому мені довелося йти останнім. У мене взяли три аналізи крові: з пальця, з вени і з мочки вуха. Я був упевнений про 90%-й результат. Але це не мало жодної ваги: медогляд був простою формальністю. Якщо ви вижили на шляху до Брами, то на кораблі гічі все буде добре. Якщо, звичайно, не трапиться нічого. У такому випадку ніхто не виживе незалежно від здоров’я.

Я знайшов час випити філіжанку кави з візка, який стояв біля спускної шахти (приватне підприємство у Брамі? Не думав, що тут такі існують), і встиг якраз на початок першого заняття. Курси проводили в довгій та вузькій аудиторії з низькою стелею на поверсі «Собака». Сидіння були розташовані по двоє, а між ними — прохід у центрі. Це нагадувало шкільний клас, який помістили в автобус. Шері запізнилась і сіла біля мене. Вона мала вигляд свіжий і життєрадісний; уся наша група зібралася, семеро землян, сім’я венеріанців із чотирьох чоловік і ще кілька новачків на кшталт мене.

— Ти маєш не такий вже й кепський вигляд, — прошепотіла Шері, поки інструктор схилився над якимись паперами на столі.

ДУШ

Упродовж 45 секунд у душі автоматично подаються два струмені. Намилюйтеся в перерві між подачею струменів.

Ви маєте право приймати душ не частіше, аніж раз на три дні.

Плата за понаднормове користування душем буде стягуватися з Вашого кредитного балансу за тарифом: $5 за 45 c.

— Що, похмілля дошкуляє?

— Ні. Але воно десь поряд. Я чула, як ти повертався минулої ночі. Відверто кажучи, це було чутно на весь тунель, — багатозначно додала Шері.

Мене пересмикнуло. Я досі чітко відчував запах, але всередині. Ніхто від мене не відвертався, навіть Шері.

Інструктор підвівся й ненадовго затримав погляд на нас.

— Отже, — промовив він, знову зазирнув у папери і похитав головою.

— Я не буду перевіряти відвідування, — сказав інструктор. — Я читаю курс керування космічним кораблем гічі.

Я помітив зв’язку браслетів на його руці; я не зміг порахувати, але їх було близько шести. Я ненадовго задумався про людей, які не раз літали, проте так і не збагатилися.

— Це лише один із тих трьох курсів, які будуть викладатися. Потім буде виживання в незвичному середовищі та методика розпізнавання цінностей. Але я вас навчатиму, як керувати кораблем. А почнемо ми з практики. Прошу за мною.

Ми встали і попленталися за ним, спустившись тунелем до спускної щахти з тросом. Ми пройшли вартових (можливо, тих самих, які мене вчора проганяли). Цього разу вони лише кивнули інструкторові, проводжаючи нас поглядами. Наша подорож закінчилася у довгому широкому проході з низькою стелею, в якому з підлоги стирчало близько дюжини обтесаних і заляпаних металевих циліндрів. Вони нагадували обвуглені пеньки, але за мить я усвідомив, що то було, і ковтнув слину.

— Це ті самі кораблі, — я прошепотів до Шері голосніше, ніж хотів. Кілька чоловік подивилися на мене з цікавістю, серед них — та дівчина з густими темними бровами, з якою я танцював учора. Вона кивнула і усміхнулася мені. Я помітив браслети у неї на руці та здивувався її присутності. Також мені стало цікаво, якими були її успіхи за ігровим столом.

Ми оточили інструктора. Він почав:

— Як хтось тільки-но правильно зазначив, це космічні кораблі гічі, точніше посадковий модуль. Він доставить вас на планету, якщо вам пощастить на неї натрапити. Ці сміттєві баки здаються маленькими, але вміщають п’ятеро душ. Звичайно, це не дуже зручно, але можливо. Взагалі хтось завжди має залишитися у головному кораблі, тому в посадковий модуль можна брати чотирьох чоловік.

Інструктор провів нас повз найближчий модуль, і ми всі змог­ли помацати й пошкрябати його. Потім він почав розповідь: