Фредерик Пол – Брама (страница 41)
Похитнувшись, я вдарився кісточками пальців об спіраль, яка наразі сяяла м’яким золотистим світлом. Я відсмоктав кров і зрозумів, що корабель рухається.
Проте, він не мав рухатися! Програма цього не передбачала. Корабель повинен був зависнути на орбіті, яку мусив знайти згідно з програмою, і залишитися там, поки пілот не оцінить ситуацію й не ухвалить рішення.
Я збентежено озирнувся. Тепер зірка, що світилася, застигла рівно в центрі оглядового екрана; корабель вимкнув автоматичний сферичний сканер. Запізно я почув далекий гуркіт двигунів посадкового модуля. Ось чому зореліт рухався в бік об’єкта.
Над місцем пілота загорілося зелене світло.
Це неправильно! Зелена лампочка була встановлена людьми у Брамі; вона не мала жодного стосунку до гічі, а являла собою стару добру радіосхему, яка подавала сигнал, що хтось викликає мене. Хто це міг бути? Хто опинився біля мого свіжого відкриття?
Я увімкнув схему на клемній платі й закричав:
— Прийом!
Мені відповіли незнайомою мовою, але, здається, то була китайська. Утім, я чув людський голос, тому вже добре.
— Англійською, будь ласка! — заволав я.
— Хто ви у біса такий?
Пауза. Потім інший голос:
— Хто ви?
— Мене звати Роб Броудгед, — буркнув я.
— Броудгед?
Збентежене бурмотіння кількох голосів. Потім знову я почув той самий голос англійською мовою:
— У нас немає зареєстрованого проспектора на ім’я Броудгед. Ви з Афродіти?
— З якої Афродіти?
— На Бога, хто ви?! Послухайте: тут розташовано управління Брами-2 і в нас немає часу. Назвіть себе!
Брама-2!
Я вимкнув рацію і влігся, спостерігаючи за тим, як куля збільшується, попри настирливе зелене світло. Брама-2! Яке безглуздя! Якби я захотів потрапити до Брами-2, то міг зареєструватися на черговий рейс і прийняти зобов’язання платити відсотки за все, що знайду, чи безпечно полетіти як будь-який турист тим рейсом, котрим вже сто разів літали до мене. Однак я цього не зробив. Натомість я вибрав корабель з тими налаштуваннями, з якими ще ніхто не літав, і взяв на себе ризик, пройшовши через те, що й інші проспектори, трусячись від страху впродовж усіх п’ятдесяти п’яти днів.
Нечесно!
Я втратив голову. Кинувшись до покажчика курсу гічі, я почав хаотично крутити штурвали.
Я не міг змиритися зі своєю помилкою. Я був готовий до того, що нічого не знайду. Але не був готовий знайти щось дуже пересічне, без жодної винагороди.
Одначе те, що я зробив зараз, було ще більшою помилкою. Я побачив яскравий жовтий спалах на панелі індикатора курсу, а потім усі кольори згасли.
Тонкий звук двигунів посадкового модуля вщух.
Відчуття руху зникло; корабель завмер. На комплексі гічі нічого не працювало, навіть система охолодження.
Поки з Брами-2 відрядили корабель, щоб забрати мене, я вже знепритомнів унаслідок теплового удару, оскільки температура повітря піднялася до 75,0 °C.
На Брамі було спекотно і волого; на Брамі-2 було так холодно, що мені довелося позичити куртку, рукавиці й теплу білизну. У Брамі смерділо потом та каналізацією. У Брамі-2 — іржавим залізом. У Брамі було ясно і завжди повнісінько людей; у Брамі-2 було тихо й лише семеро чоловік (зі мною). Гічі залишили Браму-2 недобудованою. Деякі тунелі закінчувалися глухим кутом із голого каменю, і їх було всього кілька дюжин. Там не вирощували жодних рослин, а повітря вироблялося за допомогою хімічних процесорів. Частковий тиск кисню не перевищував 150 мілібар, а інша частина складалася із суміші азоту та гелію. Цей показник набагато перевищував нормальний земний тиск і через це голоси звучали високо, а я задихався протягом перших кількох годин.
Чоловіка, який допомагав мені вилізти з посадкового модуля і несподівано занурив мене у холодну атмосферу, звали Норіо Ітуно. Це був велетенський марсіанин японського походження з темною шкірою. Він поклав мене на своє ліжко, дав гарячих напоїв і залишив мене відпочивати на годину. Я задрімав, а коли прокинувся, то Норіо вже сидів поруч. Він дивився на мене з повагою (через те, що я угробив зореліт вартістю п’ятсот мільйонів доларів) і цікавістю (через те, що знайшовся такий ідіот).
— Я так зрозумів, що вскочив у халепу? — запитав я.
— Гадаю, так, — ствердно відповів Норіо. — Корабель узагалі не працює. Ніколи такого не бачив.
— Я не думав, що зореліт гічі міг таким чином зламатися.
Норіо стенув плечима.
— Броудгеде, ти вчинив щось неординарне. Як ти почуваєшся?
Я спробував підвестись, а він кивнув:
— Мені зараз дуже ніколи. Давай ти поспиш кілька годин. Можеш? Чудово. Потім ми влаштуємо вечірку на твою честь.
— Вечірку?! — Я найменше очікував почути це. — Для кого?
— Не кожного дня зустрінеш такого хлопця як ти, Броудгеде, — приязно сказав Ітуно і залишив мене з моїми думками. Мені вони не подобалися, тож за мить я встав, надів рукавиці, застебнув курточку і пішов досліджувати Браму-2. Це тривало недовго, оскільки тут не було особливо на що дивитися. З нижніх поверхів лунали звуки вечірки, але вони дивно ширились у порожніх коридорах, де я нікого не зустрів. У Брамі-2 туризм не був популярний, тому тут не працювали нічні клуби, казино й ресторани… не було й гальюна. Через кілька хвилин це питання стало руба. Я припустив, що туалет має бути біля кімнати Ітуно, і вирішив повернутися туди. Одначе там теж нічого не було. Уздовж певних тунелів стояли якісь кабінки, але їх будівництво не закінчено. Там ніхто не жив і тому не спромоглися встановити сантехніку.
То був не найкращий день у моєму житті.
Нарешті знайшовши туалет, я мізкував над ним упродовж 10 хвилин і вже ледь не залишив його брудним зі своєї вини. Проте цієї миті я почув звук біля кабінки. Маленька, повненька жіночка стояла там і чекала.
— Я не знаю, як злити воду, — мовив я, перепрошуючи.
Вона оглянула мене згори донизу.
— Ви Броудгед, — зробила висновок жінка й додала: — Чому ви не полетіли на Афродіту?
— Що таке Афродіта… хоча, ні, зачекайте. По-перше, як зливати воду? По-друге, що таке Афродіта?
Вона показала на кнопку скраю дверей, а я ж гадав, що то вимикач світла. Коли я натиснув її, вся нижня частина цілісного резервуара почала світитись і через десять хвилин усередині зостався самий лише попіл. Потім і він зник.
— Зачекайте хвильку, — наказала жінка і зникла у кабінці. Коли вона вийшла, то сказала:
— Броудгеде, на Афродіті є гроші. Вам вони знадобляться.
Жіночка взяла мене за руку й повела кудись. Я не заперечував. До мене почало доходити, що Афродіта — це якась нова планета, яку менш, аніж сорок днів тому, відкрито екіпажем із Брами-2 і на якій можна знайти багато чого.
— Звичайно, вам доведеться виплачувати відсотки, — сказала жінка. — І поки що там не знайшли нічого великого, тільки звичайний мотлох гічі. Але там ще є тисячі недосліджених кілометрів, а перший екіпаж із Брами туди вирушить хіба що за кілька місяців. Ми надіслали відповідь лише сорок днів тому. У вас є досвід гарячих планет?
— Гарячих планет?
— Я маю на увазі, — пояснила вона, тягнучи мене вниз до спускної шахти і притискаючись до мене, — ви колись досліджували гарячі планети?
— Ні. Насправді, в мене дуже мало досвіду. Я був тільки в одному рейсі й нічого не знайшов. Навіть не приземлялися.
— Шкода, — сказала жінка. — Втім, там немає чого вчитися. Ви колись бували на Венері? На Афродіті трішки гірше. Її головна зірка — надгаряча, тому назовні краще не з’являтися. Проте, копальні гічі усі розташовано під землею. Якщо знайдете якусь із них, то станете заможним.
— Яка ймовірність знайти таку копальню? — запитав я.
— Нуу, — задумливо відповіла жінка, стягнувши мене з троса і ведучи тунелем, — напевно, не така вже й велика. Знову ж, під час рейсу ви завжди перебуваєте на відкритій місцевості. На Венері одягають броню та досліджують усю територію без жодних проблем. Ну майже, — зізналася вона. — Але втрати серед проспекторів невеликі, приблизно один відсоток.
— А який відсоток втрат на Афродіті?
— Запевняю, що значно більший. Вам доведеться користуватися посадковим модулем, а він не дуже мобільний на поверхні планети, а надто ж якщо вона складається з розтопленої сірки та якщо там постійні урагани — це за гарних погодних умов.