Фредерик Бегбедер – Ідеаль, або На поміч, пардон (страница 29)
Достоєвський певен був, що краса порятує світ, — а якщо вона, навпаки, сплюндрує його? У фільмі «Nip/ tuck» Доктор Трой каже, що краса — це прокляття нашого світу (пораючи якусь шмату, якій він нап’яв на голову паперову торбину). Панотче мій, ця хвилина має величезну вагу. Як у «Злочині й карі», я можу натиснути кнопку, і тоді все вибухне, або ж вирішу не робити цього, та це рішення залежить не лише від мене, а й від тебе, і від Лєни, і, може, від Бога, якщо Він зверне на нас увагу. Якщо я натисну, то не буду єдиним винуватцем цього вибуху, це буде колективний злочин. Я за колективізацію злочинності. Я комуніст.
Не для мене вона. Дізнався я, чим скінчилася та вечірка. Всі так понапивалися, що почали дерти подушки. Випустивши гусячий пух, вони почали змащувати своїх дівок медом і обліплювати пухом. Оргія стала курником з людським обличчям. Здається, наступного дня слуги попросили підвищити їм платню. Вернися, Лєніне, вони подуріли!
Сергієві краса не потрібна, навіть гірше — він шукає новизну (як ото Казанова: «Новизна — тиран моєї душі»). Просто йому треба додати до переліку своїх мисливських трофеїв ще одне ім’я. Після того, як я пішов відтіля, Ідіот перестав допомагати мені. Він знає, що я йому вже не друг. Ці люди ненавидять тих, котрі надали їм послугу. Та нехай уже. Зате він навчив мене користуватися вибухівкою. Електричні дроти, підривний заряд, детонатори, якими керують з мобільника, ні, справді, я йому ще й як зобов’язаний. Уторопав? Якщо все злетить у повітря, то тільки завдяки йому. Він збирає вогнепальну зброю. У нього на дачі справжнісінька зброярня: «узі», гранати, базуки, тротил… Коли влада розподіляє державну власність, він постачає новим власникам усе необхідне для її захисту, у держави просто нема іншого виходу, якщо їй не хочеться, щоб заводи знову опинилися у руках повсталого народу. Того вечора, коли я знову втік і пішов у підпілля, я дещо прихопив у його зброярні й викрав «гаммер» з вибухівкою. Я поміняв Лєну на автомобіль, що гідний «Заплати за страх». Його вистарчить, щоб підірвати твій «дурнуватий каламар»!
Лєна зараз прийде… Я візьму її за руку і перепрошу, наче на поміч погукаю. Зрозумій мене, старче, я утнув непоправну помилку, бо повсякчас просив її тікати від мене, то вона так і вчинила! Гуляючи Літнім садом після нашої захопливо страшенної першої ночі, ми сіли на лаві під дубами, і тоді я вирішив хитріше до неї підступитися.
— Того дня, коли ти станеш моєю, я занудьгую, і ти дорого заплатиш за це.
— Та невже?
— Такий вже я є. Я кохатиму тебе, поки ти не покохаєш мене.
— Нащо стільки слів? Ви аж тремтите, заспокойтеся…
Вона пила пиво просто з пляшки, і нігті у неї були блакитні, мов зіниці.
— Лєно, якщо тобі неважко, не називай мене більше на «ви».
— Таж я не розмовляю французькою!
— Авжеж… Англійською «ти» і «ви» існують і не існують одночасно, як ото Шредингерова кицька.
— Чудернацький ви чоловік, Октаве. Кажете всілякі недобрі й романтичні слова, хоч ми тільки одну ніч перебули разом.
— Ніч може бути завдовжки у декілька життів.
— Це нереально.
— Реальність нудна.
— А казки про фей облудні.
— Навпаки, це єдине, що існує насправді. Треба просто зважитися і пірнути у казку. Повірити в Перро і братів Грімм, як ото вірять у Бога й Діда Мороза, повірити в кохання і щастя, в перерозподіл прибутків і загальну справедливість, у світовий уряд, відродження тіла і безсмертя душі. І ще в людожерів.
— Ти мені тільки спати заважав. Мені сподобалося цілуватися з тобою, знаєш, я вже з рік не чеснотка, і я могла б звикнути до тебе, мені навіть кортіло б пізнати тебе ближче.
— То ти й далі тікай від мене, о близьке і дивне створіння. Повір мені, так нам обом буде ліпше.
— Чудово, тоді
Вона підхопилася з місця, і я аж закашлявся. Либонь, на світі є вродливіша істота, проте мені вона не траплялася. Я глянув на вершини ялин, де надсадно кричала чайка. У вкритому ряскою озері відбивалися мерехтливі шматочки Санкт-Петербурга. Я схопив її за руку, як справжнісінький мачо (вдавав із себе тієї миті Михаїла Строгова). Вона сумно глянула на мене.
— Ти такий, як усі чоловіки: варто мені піти, як ви біжите за мною. Я розчарована.
— А я ні.
— Я не ти, я можу покохати.
І докинула французькою:
— Ти справді хочеш, щоб ми були на «ти»?
Я опустив очі, щоб не відповісти:
— Так, я хочу, щоб ти мене вбила.
Вона дала мені взяти себе за руку. Я ліг на лаві горізнач, вона сіла на мене верхи, стуливши коліна під короткою спідницею, і я зрозумів, що можна любити когось, ніколи не випускаючи його руки.
Ох і трусить мене…
Оперативні групи МНС сповістили про завершення пошуково-рятувальних робіт через два тижні після терористичного акту. Вояки російської армії два місяці розбирали руїни, десятки країн надіслали своїх рятівників і необхідне обладнання; «Френч докторз» і терміново обладнані центри екстреної психологічної допомоги прийняли велику кількість поранених, яких виявили службові пси під руїнами. Внаслідок сплюндрування храму загинуло або пропало безвісти п’ятсот двадцять шість осіб і триста шістдесят дві особи були поранені. Тіло Октава Паранго не впізнали.
Містом довго ходили чутки, наче були люди, що бачили чоловіка, який зовні скидався на Паранго (високий бородань з довгим волоссям), він сам виліз із-під руїн за три дні після трагедії, обтрусив пошматований піджак і, переступаючи через купи сміття, зник за кермом авта, викраденого в Міжнародного Червоного Хреста. Розшукні заходи поліції та ФСБ й до сьогодні не дали позивних результатів. Ні до чого не призвело і прослуховування телефонних розмов його біологічної доньки Єлени Дойчевої, що видавала себе за чеченську топ-модель і уклала контракт з фірмою «Л’Ідеаль». Ті самі джерела стверджують, що терорист приїхав до Єлени Дойчевої у Ташкент, де вона ховалася після тієї скандальної історії зі своїм нареченим, славетним сноубордистом Віталієм Ростовим. Кажуть, родина перебуває під захистом російських секретних служб, тому що терористичний акт сприяв приходу до влади нового уряду. Журналісти, що здійснювали власне розслідування і запевняли, ніби існує зв’язок поміж концерном «Ойлнафта» і терактом, загинули за кілька місяців після змальованих подій. Ці наклепницькі вигадки не мають під собою жодних підстав, оскільки психічно хворого терориста офіційно визнали похованим під руїнами храму. Слідство у справі про зруйнування храму Христа Спасителя у Москві закрили 20 квітня поточного року, коли Сергій Орлов, колишній генеральний директор «Ойлнафти», був обраний президентом Росії після короткої передвиборчої кампанії, під час якої на порядку денному стояло питання громадської безпеки та збереження національних і православних цінностей.
Окремі особи — шкода їх! — запевняють, що нічого цього насправді не було.