Франц Кафка – Америка (страница 13)

– Мене лишень дивує, що вам про це не сказали, – зауважив служник.

– І справді, – мовив Карл засоромлено.

– Мабуть, думали, що ви й так знаєте, – сказав служник, – бо ж це ніяка не новина. До речі, ми прийшли, – і розчинив двері, за якими показалися сходи, що вертикально піднімалися до задніх дверей їдальні, звідки так само незмінно, як і, мабуть, уже добрі дві години тому, долинали голоси пана Поллундера і пана Ґріна.

– Якщо хочете, я зачекаю вас тут, а тоді відпроваджу до кімнати. Бо як не глянь, нелегко тут зорієнтуватися в перший же вечір.

– Я вже не повернуся до кімнати, – сказав Карл, сам не розуміючи, чому на ці слова йому стало так сумно.

– Аж так зле не буде, – мовив служник, ледь зверхньо усміхаючись, і поплескав його по руці. Вочевидь, він витлумачив Карлові слова так, що Карл збирається цілу ніч просидіти в їдальні, розмовляючи і випиваючи з панами.

Карлові не хотілося тепер робити зізнань, до того ж він подумав, цей служник, що подобався йому більше, ніж інші тутешні служники, зможе показати йому напрям на Нью-Йорк, а тому сказав:

– Якщо хочете тут зачекати, то це, без сумніву, буде з вашого боку велика люб’язність, і я радо прийму її. В кожному разі за хвильку я вийду і скажу вам, що далі. Гадаю, ваша допомога мені ще знадобиться.

– Згода, – сказав служник, поставив ліхтар на підлогу і вмостився на низенький постамент, порожнеча якого, ймовірно, була пов’язана з перебудовою будинку, – отже, я чекаю тут… Свічку також можете залишити в мене, – встиг іще сказати служник, коли Карл уже збирався зайти до зали із запаленою свічкою.

– Але ж я розтелепа! – скрикнув Карл і простягнув свічку служникові, що лише кивнув на це, і то невідомо, чи навмисне, чи то просто внаслідок погладжування бороди.

Карл відчинив двері, які без його провини голосно задеренчали, бо ж складалися з однієї-єдиної скляної пластини, що майже прогиналася, коли швидко розчахнути двері й триматися за саму клямку. Карл злякано відпустив двері, бо збирався увійти якраз дуже тихо. Вже не озираючись, він іще помітив, як служник, що, вочевидь, зліз зі свого постаменту, без жодного звуку зачинив за ним двері.

– Вибачте, що перешкоджаю, – сказав він обом панам, що подивилися на нього дуже здивовано. Водночас він швидким поглядом оббіг залу, чи не знайде, бува, десь мерщій капелюха. Та його ніде не було видно, зі столу вже геть усе прибрали, може, його зовсім недоречно вже винесли кудись до кухні.

– Де ж ви залишили Клару? – спитав пан Поллундер, для якого, до речі, Карлова поява, здавалося, була не така вже й небажана, бо він одразу ж по-іншому сів у своєму фотелі, повернувшись до Карла. Пан Ґрін із удаваною байдужістю витягнув гаманця, за розміром і товщиною справжнє чудовисько свого виду, здавалося, в багатьох відділеннях він шукає чогось певного, та, шукаючи, читав і інші папери, що потрапляли йому під руку.

– Я маю одне прохання, тільки прошу вас, не зрозумійте його хибно, – сказав Карл, хутко підійшов до пана Поллун-дера і поклав, стоячи праворуч від нього, руку на бильце фотеля.

– І що ж то за прохання? – запитав пан Поллундер, дивлячись на Карла прямим, відвертим поглядом. – Вважайте, що його вже виконано. – І він обняв Карла і притягнув його собі поміж коліна. Карл залюбки це терпів, хоча загалом і почувся надто дорослим, щоби з ним так поводилися. Та вимовити прохання стало, ясна річ, складніше.

– Як вам, власне кажучи, тут у нас подобається? – запитав пан Поллундер. – Чи не здається і вам, що на селі якось звільняєшся, повернувшись із міста. Загалом, – і він цілком недвозначно поглянув з-поза Карла в бік пана Ґріна, – загалом у мене це враження з’являється постійно, щовечора.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.