Филип Дик – Три стигмати Палмера Елдрича (страница 49)

— Гей, Блау, — мовив він, штурхаючи своїм справжнім ліктем напівістоту в сусідньому кріслі. — Я твій потомок. Елдрич з’явився з іншого простору, натомість я прибув з іншого часу. Ясно тобі?

— Гм-м, — пробурмотів Фелікс Блау.

— Поглянь на мій подвійний купол, на моє величезне чоло. Я ж булькоголовий, так? А ця ороговіла шкіра. Вона не лише зверху, вона в мене всюди. У моєму випадку терапія спрацювала, як треба. Тож поки що не здавайся. Повір у мене.

— Добре, Лео.

— І нікуди не тікай. Буде гаряче. Можливо, я дивитимуся на тебе парою люксвідових дженсенських очей, але всередині я все ще буду собою. Гаразд?

— Гаразд, — відказав Фелікс Блау. — Як скажете, Лео.

— «Лео»? Чому ти й досі називаєш мене «Лео»? Сівши рівно й спершись на обидва бильця, Фелікс благально поглянув на нього.

— Думай, Лео. Заради Бога, думай.

— О, так, — протверезівши, кивнув він і відчув себе присоромленим. — Вибач. Це тимчасове. Я знаю, про що ти. І знаю, чого ти боїшся. Але це нічого не означає, — запевнив Лео і додав: — Я думатиму, як ти й порадив. І більше ніколи не забуду.

Він серйозно кивнув на знак даної обіцянки, їхній корабель мчав уперед, все ближче й ближче до Землі.

Видавництво «Комубук» висловлює щиру подяку Артему Долотову за щедру фінансову підтримку цього видання.

Про автора

Філіп Кіндред Дік (англ. Philip Kindred Dick) — відомий американський письменник-фантаст.

Народився 16 грудня 1928 року в Чикаго, Іллінойс, однак невдовзі родина Діків перебралася в район затоки Сан-Франциско. Коли батька хлопчика перевели на посаду в штат Невада, матір відмовилася переїжджати разом із ним, і батьки розлучилися. З того часу Філіп Дік зростав у неповній родині. Ще один трагічний епізод його дитинства — смерть сестри-близнючки Джейн, яка померла у півторамісячному віці. До кінця свого життя письменник так і не зумів оговтатись від цієї втрати, хоч знав про неї лише з розповідей матері. Деякі дослідники творчості Філіпа Діка вважають, що саме ця травма зумовила неодноразову появу в його творах мотиву «фантомного близнюка».

Після закінчення школи майбутній письменник вступив до Каліфорнійського університету в Берклі, однак, провчившись там усього один семестр, вирішив кинути навчання і певний час працював у магазині, що продавав вінілові платівки. Філіп Дік був кілька разів одружений, переважно невдало. Щоб підсилити творчі імпульси та погамувати гостроту психічних розладів, які дошкуляли йому дедалі більше, став вживати синтетичні наркотичні препарати. Тож періоди плідної праці часто чергувалися у нього з періодами депресії і нападами параної. Майже все своє життя письменник провів у Каліфорнії, де й помер 2 березня 1982 року.

У жанрі наукової фантастики Філіп Дік дебютував на початку 1950-х. У 1955 році було опубліковано його перший роман «Сонячна лотерея». 1950-ті та ранні 1960-ті були дуже продуктивним періодом у творчості письменника. У 1963 році він отримав найвищу нагороду у світі наукової фантастики — премію Hugo за роман «Людина у високому замку». За наступні півтора десятиліття написав більшість своїх найвідоміших творів.

У своїх текстах за фасадом розважальних науково-фантастичних сюжетів Філіп Дік досліджував складні філософські та метафізичні теми, що й принесло йому славу серйозного романіста. Дія його творів часто відбувається у похмурих техногенних світах майбутнього, де панують корпорації-монополісти та авторитарні режими. Також для цього автора характерне зацікавлення штучним інтелектом, зміненими станами свідомості та симбіозом між людиною і машиною. У більш пізніх роботах письменника («Валіс», «Божественне вторгнення», «Трансміграція Тімоті Арчера») чітко відобразився його інтерес до метафізики та теологи.

Філіп Дік часто моделював персонажів та сюжети своїх текстів з власного досвіду, досліджуючи природу наркоманії, параної, шизофренії та трансцендентних практик.

До найвідоміших творів Філіпа Діка належать «Звихнутий час» 0959). «Людина у високому замку» (1962), «Чи мріють андроїди про електричних овець?» (1968), «Убік» (1969), «Затьмарення» (1977) та деякі інші. Кілька реалістичних романів, які Дік створив ще на початку своєї кар’єри, були опубліковані лише після його смерті й отримали схвальні відгуки критиків. Багато творів Філіпа Діка було екранізовано. Його роман «Чи мріють андроїди про електричних овець?» став літературною основою культового фільму режисера Рідлі Скотта «Той, що біжить по лезу» (1982), а за антиутопією «Людина у високому замку» кінокомпанія Amazon Studios зняла однойменний телесеріал. Загалом творчий доробок Філіпа Діка налічує більш ніж 30 романів і 110 оповідань.

Завдяки зусиллям спільноти небайдужих читачів та платформи краудпаблішингу «Комубук» українською мовою вже опубліковано сім романів Філіпа Діка: «Затьмарення» (2016), «Чи мріють андроїди про електричних овець?» (2016), «Людина у високому замку» (2017), «Убік» (2018), «Лийтеся, сльози, сказав полісмен» (2019), «Валіс» (2020) та «Три стигмати Палмера Елдрича» (2020).

Кінець XXI століття. Земля перенаселена та перегріта настільки, що людям небезпечно перебувати на її поверхні без спеціальних охолоджувальних пристроїв, а в поселеннях-колоніях на інших планетах панують спартанські, майже первісні умови життя. Щоб краще зносити нудне монотонне існування у цьому похмурому технологічному світі, люди призвичаїлися до вживання загадкового наркотику Цукер-К, який дає їм змогу поринати у спільний ілюзорний, радісний світ. Коли промисловець Палмер Елдрич повертається з міжзоряної подорожі, він привозить з собою новий наркотик Жуй-Ц, який є значно потужнішим за попередній і загрожує занурити світ у перманентний стан наркотичного марення, яке, як починає підозрювати головний герой роману, насправді контролюється таємничим Елдричем.

«Три стигмати Палмера Елдрича» (1965) — це один із найвідоміших та найхарактерніших романів Філіпа К. Діка (1928-1982), де його повсякчасне творче зацікавлення крихкою природою реальності досягає нового, досі не баченого рівня.