Филип Дик – Три стигмати Палмера Елдрича (страница 27)
— Ви збираєтеся спробувати Цукер-К?
— Звісно.
— Ви в неї вірите,— зауважила Енн.— Хоча знаєте, що Земля, на яку вона вас переносить, несправжня.
— Не хочу про це сперечатися, — відказав він. — Відчувається, як справжня. Це все, що мені відомо.
— Так само й сни.
— Але ця річ сильніша. Ясніша. І нею... — Барні ледь не сказав «причащаються» — пригощаються в компанії інших людей, які справді переживають усе разом. Тож це не може бути суто ілюзією. Сни ж — річ індивідуальна. Саме тому ми й вважаємо їх ілюзією. А от Прудка Пет...
— Цікаво було б дізнатися, що про все це думають ті, хто виробляє набори Прудкої Пет, — замислено сказала Енн.
— Можу вам розповісти. Для них це просто бізнес. Мабуть, так само, як виготовлення святого вина та облаток для тих, хто...
— Якщо ви вже збираєтеся спробувати Цукер-К,— мовила Енн, — й увірувати в неї, як у шлях до нового життя, то чи не зголосилися б ви спробувати хрещення й конфірмацію в Неоамериканській християнській церкві? Так ви зможете пересвідчитися в тому, чи вона теж заслуговує на вашу віру? Або в Першій Ревізованій християнській церкві Європи, яка, звісно, також дотримується двох великих таїнств. Щойно ви сходите до Причастя...
— Я не можу, — сказав Барні.
Я вірю в Цукер-К, — подумав він, — і за потреби повірю в Жуй-Ц. Ти можеш вірити в щось понад двадцятистолітньої давнини, але я надаю перевагу чомусь новому. Такі справи.
— Містере Меєрсон, — сказала Енн, — чесно кажучи, я маю на меті відвернути якомога більше колоністів від Цукер-К і навернути їх до традиційних християнських практик. Це основна причина, чому я не надала документів, які звільнили б мене від служби.
Вона подарувала йому милу усмішку, і він мимоволі відчув її тепло.
— Хіба це неправильно? Скажу вам відверто: я думаю, що вживання Цукер-К вказує на істинне прагнення цих людей повернутися до того, що ми в Неоамериканській церкві...
— А я думаю, — обережно проказав Барні, — що вам треба залишити цих людей у спокої.
І мене також, — подумки додав він. У мене й так достатньо проблем; тільки твого релігійного фанатизму бракувало. Але вона зовсім не відповідала його уявленням про фанатиків та й говорила геть інакше. Це збивало з пантелику. Звідки в неї настільки сильні й непохитні переконання? Він ще міг уявити собі таке в колоніях, де люди так сильно їх потребували, але ж вони з’явилися в неї на Землі.
А отже, ні існування Цукер-К, ні досвід групової трансляції не пояснювали цього повною мірою. Можливо, — міркував він, — річ у тім, що всі вони передбачали — ба навіть переживали! — поступове перетворення Землі на пекельний випалений пустир; знову з’явилася надія на нове життя в інших умовах.
Я ж, точніше, той, ким я був, Барні Меєрсон із Землі, працівник «Наборів П. П.» і мешканець славетного конапту під неймовірно низьким номером 33, уже мертвий. Тієї особи більше немає, її немов губкою стерли з лиця землі.
— Життя колоніста на Марсі дуже відрізнятиметься від життя на Террі, — сказав Барні. — Можливо, коли я опинюсь там...
Він замовк; хотів було сказати: «Можливо, тоді мене більше зацікавлять догмати вашої церкви», — але все одно, поклавши руку на серце, не міг такого навіть припустити; все його єство повставало проти такої досі чужої йому ідеї. І все ж...
— Ну ж бо, — підбадьорила Енн Готорн. — Кажіть.
— Поговорімо про це знову, коли я якийсь час поживу на дні барака на чужій планеті. Коли я почну нове життя колоніста, якщо це можна назвати життям.
Він проказав це зі злістю; і його здивувала власна розлюченість... що межувала з болем, із соромом, — усвідомив Барні.
— Добре. Я буду рада, — спокійно відказала вона.
Після цього обоє летіли мовчки; Барні читав гомеозету, а фанатичка-місіонерка Енн Готорн — книжку. Він підглянув назву: то була славетна праця Еріка Ледермана про життя в колоніях «Пілігрим без поступу»[13]. І де їй тільки вдалося дістати собі примірник? Ця книжка була заборонена ООН, тож знайти її було надзвичайно важко. А читати тут, на кораблі ООН... Це вимагало неабиякої відваги; він був вражений.
Поглянувши на неї, Барні зрозумів, що вона надзвичайно його приваблює, якщо не зважати на надмірну худордявість, відсутність макіяжу і те, що майже все своє густе темне волосся вона ховала під круглим білим капелюшком з вуаллю; вона одяглася так,— подумав він, — наче на неї чекала довга мандрівка, що завершиться в церкві. А проте йому подобалася її манера говорити, її співчутливий, туркотливий голос. Чи перетнуться вони на Марсі знову?
Барні зловив себе на думці, що подумав про це з надією. Зрештою, хіба було в цьому щось непристойне? Він сподівався навіть спробувати разом із нею Цукер-К.
Так, — вирішив він, — це непристойно, адже я знаю, які маю наміри і що досвід спільної трансляції з нею значитиме для мене.
Однак надія його не полишала.
8
— Вітаю, Меєрсон, — простягнувши руку, щиро промовив Норм Шайн. — Я офіційно запрошую вас до нашого барака. Ласкаво просимо на... е-е... Марс.
— Я — Френ Шайн,— сказала його дружина, також потиснувши руку Барні Меєрсону. — У нас дуже порядний, стабільний барак. Не думаю, що він видасться вам надто жахливим.
І додала, неначе звертаючись вже до себе:
— Він просто жахливий, що тут казати.
Френ усміхнулася, але Меєрсон їй не відповів; він мав похмурий, втомлений і пригнічений вигляд, як і більшість новоприбулих колоністів перед знайомством із життям, що, як вони знали, було важке й, по суті, беззмістовне.
— Не чекайте, що ми нахвалюватимемо вам тутешні принади, — сказала вона. — Це робота ООН. Ми — такі самі жертви, як і ви. Хіба що пожили тут довше.
— Не нагнітай, — дорікнув їй Норм.
— Але це так, — відказала Френ. — Містер Меєрсон і сам усе бачить. Нащо йому казки? Правда ж, містере Меєрсон?
— Ну, наразі трохи не завадило б,— сказав Барні, сівши на металеву лавочку при вході в барак. Тим часом піскокопач, яким його сюди привіз, вивантажував його речі; він безрадісно спостерігав.
— Вибачте,— мовила Френ.
— Тут можна курити? — Барні дістав пачку земних сигарет; Шайни рішуче на нього поглянули, і він із почуттям провини запропонував їм по одній також.
— Ви прилетіли у складні часи, — пояснив Норм Шайн. — У нас тут якраз обговорення.
Він обвів поглядом решту.
— А оскільки ви тепер мешканець нашого барака, то не бачу причин, чому б вам не долучитися. Зрештою, це стосується і вас.
— А якщо він нас... ну, знаєш... викаже? — занепокоївся Тод Морріс.
— Він може заприсягтися зберігати таємницю,— сказав Сем Ріґан, і його дружина Мері, погоджуючись, кивнула.— Містере Ґеєрсон, ми говоримо про...
— Меєрсон,— виправив Барні.
— Ми говоримо про наркотик Цукер-К, старий перевірений трансляційний препарат, від якого ми тут усі залежимо, та новий неперевірений Жуй-Ц, і ніяк не можемо вирішити, чи відмовитися від Цукер-К назавжди й...
— Може, продовжимо внизу? — сердито перебив його Норм Шайн.
Сівши на лавочку поруч із Барні Меєрсоном, Тод Морріс сказав:
— Цукер-К капут. Надто важко дістати, задорога, і особисто мені Прудка Пет набридла... надто штучно, надто поверхово та й матеріалістальність у... перепрошую... ми голосуємо за...
Пояснення давалося йому важко.
— Ну, от ця квартира, машини, засмагання на пляжі, дорогий одяг... Певний час нам це подобалося, але от з якогось нематеріалістального погляду цього недостатньо. Меєрсон, ви мене розумієте?
— Це все добре, але ж містер Меєрсон цього не пережив. Не переситився. Можливо, йому все це сподобається, — зауважив Норм Шайн.
— Як і нам колись, — погодилася Френ. — Однак ми не проголосували. Ми ще не вирішили, що віднині купуватимемо і вживатимемо. Я думаю, містеру Меєрсону треба спробував обидва. Чи, може, ви вже пробували Цукер-К?
— Так, — відповів Барні. — Але давно. Надто давно, щоб усе пам’ятати.
Лео якось пригостив його і пропонував більше, великі кількості, скільки захоче. Але він відмовився; йому не сподобалося.
— Боюсь, з нашого боку не надто гарно одразу ж після прибуття втягувати вас у цю суперечку, — сказав Норм Шайн, — але в нас закінчилася Цукер-К. Нам треба або поновити запаси, або перейти на інший товар: зараз критичний момент. Звісно ж, наша пушерка Імпі Байт переконує нас знову замовити в неї Цукер-К... До вечора нам треба прийняти рішення. І від цього залежатиме... все наше подальше життя.
— Тож радійте, що не прилетіли завтра,— мовила Френ. — Після голосування.
Вона підбадьорливо усміхнулася, намагаючись поводитися гостинно; вони мало що могли запропонувати йому, окрім взаємопідтримки, тепер він теж став їхньою ріднею.
Ну й місце, — подумав Барні Меєрсон.
— Містере Меєрсон, — тихо сказала Мері Ріґан, сівши біля нього з іншого боку, — вибратися звідси можна тільки завдяки одному з трансляційних наркотиків. Без них, як ви бачите... — вона поклала руку йому на плече; фізичний контакт, уже — жити тут було б неможливо. Ми просто повбивали б одне одного з розпачу.