Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 3 (страница 84)
Згідно з документами, Тод Флемінґ був майором армії, приставленим до Управління внутрішньої військової розвідки.
Серед численних паперів знайшовся також і указ, підписаний генералом Леопольдом Кепленом, у якому було зазначено, що Флемінґ перебуває під особливим захистом його власної групи — Міжнародної ветеранської ліги.
Флемінґ і його люди виконували накази Кеплена. Вантажівка з хлібом, нещасний випадок — усе це було сплановано заздалегідь.
Отже, Кеплен навмисне влаштував усе так, щоб Ендертон не потрапив до рук поліції. Цей план почали втілювати вже тоді, коли люди Кеплена прийшли до нього додому і викрали його, коли він почав пакувати речі. Сам не вірячи собі, він раптом усвідомив, що насправді сталося. Вони зробили все можливе, щоб перехопити його до приходу поліції. Ця складна стратегія від початку мала на меті не дати Вітверу його арештувати.
— Ти казала правду, — сказав Ендертон дружині, повертаючись до свого крісла. — Ми можемо зв’язатися з Вітвером?
Вона мовчки кивнула. Вказавши на панель зв’язку, вона кволо промовила:
— Що... ти знайшов?
— З’єднай мене з Вітвером. Мені треба якнайшвидше з ним поговорити. Це терміново.
Вона нервово набрала номер таємної лінії нью-йорського поліцейського штабу. На екрані монітора замиготіли картинки зі зменшеними обличчями дрібних поліцейських службовців, потім випливло крихітне зображення Еда Вітвера.
— Пам’ятаєте мене? — спитав його Ендертон.
Вітвер поблід.
— Господи, що сталося? Лайзо, ти везеш його в штаб? — його очі враз прикипіли до пістолета в Ендертонових руках. — Послухайте, — розлючено звернувся він до Ендертона, — облиште її. Що б ви собі не надумали, Лайза не має до цього жодного стосунку.
— Я це вже з’ясував, — відповів Ендертон. — Ви можете відслідкувати наше місцезнаходження? Нам може знадобитися захист на зворотному шляху.
—
— Саме так, — Ендертон заговорив коротко й швидко: — Ви повинні негайно дещо зробити. Закрийте мавпячий блок. Не пускайте туди нікого — ані Пейджа, ані когось іншого. А особливо людей з армії.
— Кеплен, — сказала мініатюрна картинка.
— Що з ним?
— Кеплен був тут. Він... він щойно пішов.
На якусь мить Ендертонове серце зупинилося.
— Що він робив у поліції?
— Збирав дані. Робив дублікати звітів наших передкогів про вас. Він наполіг, що хоче взяти їх під особистий захист.
— Тоді він уже отримав те, що хотів, — сказав Ендертон. — Ми спізнилися.
Стривожений Вітвер майже закричав:
— Про що ви? Що взагалі відбувається?
— Я розповім вам, — з притиском сказав Ендертон, — коли повернуся до свого офісу.
VIII
Вітвер зустрів його на даху поліцейської будівлі. Коли маленький корабель приземлився, зграя ескортних кораблів змахнула хвостами й шугнула навсібіч. Ендертон, не гаючи часу, підійшов до світловолосого молодика.
— Ви отримали те, що хотіли, — сказав він йому. — Можете мене замкнути в камері й відправити до табору. Та цього буде недостатньо.
Блакитні очі Вітвера, здавалося, поблякли від непевності.
— Я боюсь, що не розумію...
— Це не ваша провина. Я не мав би полишати поліцейського штабу. Де Воллі Пейдж?
— Ми його вже схопили, — запевнив Вітвер. — Тепер він нам не зашкодить.
Ендертон спохмурнів.
— Ви затримали його не на тій підставі, — сказав він. — Допустити мене в мавпячий блок не було злочином. А от передавати інформацію армії — злочин. Ці люди готували свою оборудку у вас під носом, — дещо знітившись, він виправився: — Добре, у мене під носом.
— Я відкликав ордер на ваш арешт. Тепер ми розшукуємо Кеплена.
— І як?
— Він поїхав звідси на машині армії. Ми переслідували його, проте вантажівка проскочила на військову базу. Тепер вони заблокували вулицю великим танком R-3 із військових часів. Щоб туди вдертися, доведеться розв’язувати мало не громадянську війну.
Повільно, невпевнено Лайза вийшла з корабля. Вона була все ще блідою й приголомшеною, а на її шиї почав наливатися потворний синець.
— Що з тобою сталося? — вигукнув Вітвер. Потім він помітив нерухоме тіло Флемінґа всередині корабля. Поглянувши на Ендертона, він запитав:
— Отже, ви нарешті облишили думку, ніби я з кимось у змові.
— Таки облишив.
— І ви не думаєте, що я... — він гидливо скривився, —
— Ще й як думаю! Кожен цим грішить. Я також плету інтриги, щоб її зберегти. Проте йдеться не про це — і вашої провини тут нема.
— А чому ви вирішили, — поцікавився Вітвер, — що надто пізно вас ізолювати? Боже, ми просто зараз відправимо вас у табір. Мине тиждень, а Кеплен залишиться жити.
— Так, він житиме, — погодився Ендертон. — Але він зможе довести, щоб жив би навіть тоді, коли б я вештався вулицями. У нього є інформація, яка доводить, що звіт більшості помилковий. З цією інформацією він може підірвати всю систему Передзлочинного центру, — і додав: — Або він, або ми: якщо він переможе — ми програли. Армія нас дискредитує, їхня стратегія себе виправдала.
— Але навіщо їм так ризикувати? Чого вони, зрештою, хочуть домогтися?
— Після Англо-китайської війни армія занепала. Вона вже не та, що була у старі добрі часи АФАСБ. Тоді вони порядкували як на війні, так і вдома. І мали власну поліцію.
— Як Флемінґ, — кволо доповнила Лайза.
— Після війни Східний блок демілітаризували. Офіцерів на кшталт Кеплена відправили у відставку й позбавили привілеїв. Таке нікому не сподобається, — Ендертон скривився. — Я його розумію. Він не один такий. Але ж не можна було лишати все, як є. Владу потрібно було розділити.
— Ви вважаєте, що Кеплен уже переміг, — сказав Вітвер. — Невже ми не здатні йому завадити?
— Я не збираюся його вбивати. Ми знаємо це, і він це також знає. Можливо, він отямиться й висуне нам якісь умови. Тоді наш центр і далі працюватиме, проте насправді за ниточки смикатимемо вже не ми, а Сенат. Втім, ця перспектива вас не тішить, чи не так?
— Мушу сказати, що ні, — палко запевнив Вітвер. — Адже колись я стану на чолі цього центру, — він почервонів і додав: — Не одразу, звісно.
Ендертон спохмурнів.
— Погано, що ви поширили інформацію про звіт більшості. Якби ви промовчали, ми могли б обережно все затерти. А тепер усі про нього почули. І відкликати нічого не можна.
— Мабуть, ні, — присоромлено визнав Вітвер. — Схоже, я... виконував роль керівника не так професійно, як собі це уявляв.
— Усе прийде — з часом. З вас вийде гарний офіцер поліції. Ви вірите в нашу справу. Але вам треба повчитися розважливості, — сказав Ендертон, збираючись іти. — Я хочу прослухати записи звіту більшості. Цікаво дізнатися, як саме я мав убити Кеплена, — і замислено додав: — Це може наштовхнути мене на якісь ідеї.
Записи передкогів «Донни» та «Майка» зберігалися окремо. Обравши машину, відповідальну за аналіз видінь «Донни», він зняв захисну панель і витяг її вміст. Як і раніше, код показав йому, які відрізки релевантні, і вже за мить він вставив їх у програвач.
Він почув приблизно те, що й сподівався почути. Це був матеріал, на якому ґрунтувався звіт «Джеррі», — витіснений варіант розвитку подій. У ньому агенти Кеплена з Військової розвідки викрали Ендертона, коли той приїхав додому з роботи. Його відвезли до вілли Кеплена — організаційного центру Міжнародної ветеранської ліги. Там Ендертона поставили перед вибором: або він добровільно розпускає Передзлочинний центр, або армія розв’яже відкритий конфлікт.
У відкинутій часовій послідовності Ендертон, чинний комісар поліції, звернувся до Сенату за підтримкою. Але жодної підтримки він не отримав. Щоб запобігти громадянській війні, Сенат ухвалив рішення про розпуск поліцейської системи та повернення до військового права — «у зв’язку з надзвичайною ситуацією». Згуртувавши навколо себе групу відданих йому поліцейських, Ендертон вистежив членів Ліги й застрелив Кеплена. Врешті-решт загинув лише Кеплен. Інших підлатали. Переворот закінчився успішно.
Згідно з «Донною». Він перемотав плівку й звернувся до передбачення «Майка». Він мав бути ідентичний, адже аналітичні машини зареєстрували в обох передкогів узгоджений образ майбутнього. «Майк» почав із того ж, що й «Донна»: Ендертон дізнався про змову Кеплена проти поліції. Проте щось не збігалося. Він збентежено повернувся до початку запису. Неймовірно, але записи не були схожі. Він знову запустив програвач і уважно прислухався.
Звіт «Майка» цілком відрізнявся від передбаченого «Донною» розвитку подій. За годину, закінчивши порівняння плівок, він поставив касети на місце й вийшов із мавпячого блоку.
Щойно його побачивши, Вітвер спитав:
— Щось не так?
— Та ні, — неуважливо відповів Ендертон, усе ще в задумі. — Не те щоб зовсім не так, — тут до його вух долинули якісь звуки, і він підійшов до вікна, щоб визирнути на вулицю.
Надворі вирував людський натовп. До центру площі чотирма колонами стягувалися військові у формі. Рушниці, шоломи... марш солдатів у старих військових обладунках, із обожнюваними вимпелами АФАСБ, що майоріли в прохолодному надвечірньому повітрі.