Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 3 (страница 59)
Із нутрощів машини вискочив металевий циліндр і покотився Моррісону під ноги; чоловік миттю підібрав його і відкрив.
ВКАЖІТЬ ТИП ПОМИЛКИ
В інструкції були перелічені можливі варіанти дефектів, поряд із кожним — акуратні квадратики; один із квадратиків належало пробити вкладеним у циліндр компостером.
— І що мені зазначити? — розгубився Моррісон. — Шкідливі домішки? Бактерії? Прокисле? Згіркле? Неправильне маркування? Каністра зламана? Розбита? Тріснута? Погнута? Брудна?
Швидко зметикувавши, О’Нілл порадив:
— Не зазначай жодної. На фабриці молоко, поза сумнівом, протестують, взявши пробу. Проведуть власну експертизу, а нас проігнорують. — Аж тут його обличчя засяяло від рятівної думки. — Впиши нашу відповідь у порожній нижній рядок. Там, де залишено місце для іншого варіанту.
— Що написати?
О’Нілл наказав:
— Напиши:
— Який-який? — спантеличено перепитав Перін.
— Пиши, кажу! Це семантична плутанина — на фабриці таку нізащо не розгадають. Можливо, вдасться зірвати її роботу.
Позичивши в О’Нілла ручку, Моррісон слухняно написав, що молоко хрінове. Відтак, похитавши головою, вклав записку в циліндр і повернув її вантажівці. Машина підібрала молочні каністри й акуратно закрила багажник. Завищали шини, і вантажівка квапливо рушила з місця. Зі спеціального отвору вистрибнув останній циліндр; вантажівка помчала далі, лишаючи циліндр лежати серед дорожньої куряви.
О’Нілл розпечатав його й продемонстрував іншим вкладений аркуш.
ПРЕДСТАВНИК ФАБРИКИ
ЗВ’ЯЖЕТЬСЯ З ВАМИ.
ПІДГОТУЙТЕ ВИЧЕРПНІ ДАНІ
ПРО ДЕФЕКТНИЙ ПРОДУКТ.
Якусь мить всі троє стояли мовчки. Та врешті Перін не витримав і захихотів:
— Вдалося! Ми таки встановили контакт! Прорвалися!
— Так і є, — підтвердив О’Нілл. — Вони ніколи не чули про хріновість продукту.
Удалині, біля підніжжя гір, лежить величезний металевий куб фабрики Канзас-сіті. Його поверхня попсована корозією, вкрита радіаційними виразками, тріщинами й шрамами після п’яти років війни, що прокотилася над нею. Чи не вся фабрика похована під землею, назовні виходять лише ворота в’їзду. Далека цятка вантажівки на високій швидкості саме наблизилася до цього чорного металевого кліща. За мить у гладенькій поверхні відкрився отвір; машина пірнула в нього й зникла всередині. Вхід із тріском закрився.
— Нас чекає багато роботи, — проголосив О’Нілл. — Нам доведеться переконати фабрику припинити виробництво — і остаточно закритися.
II
Джудіт О’Нілл запропонувала гарячу міцну каву гостям, які зібралися у вітальні. Всі вони слухали її чоловіка. Якщо й зостався хтось, хто краще за інших знався б на системі автофабів, це був О’Нілл.
У районі Чикаго, звідки він родом, йому вдалося ненадовго знеструмити захисний паркан місцевої фабрики й викрасти касети з даними, що зберігалися в її задньому мозковому центрі. Фабрика, звісно, негайно звела ще надійніший паркан.
Проте О’Нілл довів, що фабрики також грішать на прорахунки.
— Інститут прикладної кібернетики, — роз’яснював О’Нілл, — мав повний контроль над системою. Може, причина у війні. Може, причина в перешкодах на лініях зв’язку, що стерли те знання, якого нам бракує. Хай там як, але Інститут не зміг передати нам свою інформацію, а ми не здатні передати фабриці нашу — а саме новину про те, що війна скінчилася і що ми готові поновити контроль над виробничими процесами.
— А тим часом, — кисло додав Моррісон, — ця клята система розростається й споживає дедалі більше нашої сировини.
— У мене таке відчуття, — докинула Джудіт, — що варто мені лиш сильніше тупнути ногою, і я провалюся прямісінько у фабричний тунель. Їхні шахти вже повсюди.
— Хіба немає якихось обмежувальних приписів? — не витерпів Перін. — Невже їх запрограмували на безкінечне розгалуження?
— Кожна фабрика обмежена своєю операційною зоною, — відказав О’Нілл, — проте сама система не має кордонів. Вона може довічно поглинати наші ресурси. Інститут вирішив, що саме це має пріоритет; ми, прості люди, — явище другорядне.
— Чи залишиться бодай
— Навряд, хіба що ми зупинимо функціонування системи. Вона вже вичерпала половину запасів базових мінералів. Її пошукові групи, вислані з кожної фабрики, весь час нишпорять, сподіваючись знайти останні крихти й доправити їх до бази.
— А що станеться, якщо тунелі двох фабрик перетнуться між собою?
О’Нілл стенув плечима.
— Зазвичай такого статися не може. Кожна фабрика має свою окрему секцію на нашій планеті, свій власний шматок пирога виключно для свого використання.
— Проте це
— Що ж, фабрики — палкі любителі сировини; поки від неї щось залишається, вони полюватимуть на ці залишки. — О’Нілл почав розмірковувати над цією ідеєю з дедалі жвавішим інтересом. — Це треба обдумати. Я припускаю, що в умовах загострення...
І тут він замовк. До кімнати зайшла якась постать; вона німотно застигла на порозі, вивчаючи присутніх.
В оманливому присмерку ця постать здавалася майже людською. На якусь коротку мить О’Нілл навіть був вирішив, що це може бути хтось із поселення. Втім, коли постать рушила на середину кімнати, він збагнув, що перед ним лиш подоба людини: функціональне вертикальне двоноге шасі з рецепторами даних, вмонтованими вгорі, а також ефекторами та пропріоцепторами, що шнеком спускалися донизу й закінчувалися біля ґрунтозачепів. Її схожість із людською істотою свідчила тільки про ефективність такої природної будови й не мала на меті сентиментального наслідування.
До них прибув представник фабрики.
Він почав без преамбул: «Це машина для збору інформації, здатна спілкуватися в усній формі. Вона оснащена апаратом для приймання й трансляції повідомлень і здатна інтегрувати факти, що стосуються теми її розслідування».
Голос був приємний, упевнений. Вочевидь, це була плівка, записана якимось техніком Інституту ще до війни. Лунаючи з подоби людини, ці звуки створювали Гротескне враження; О’Нілл одразу уявив собі померлого юнака, бадьорий голос якого привласнив механічний рот цієї вертикальної конструкції зі сталі й дротів.
«Дозвольте попередити, — весело продовжував голос, — що не варто вважати цей приймач за людину і марно залучати його до розмов, до яких він не пристосований. Хоч він і створений з метою комунікації, автомат неспроможний до концептуального мислення; він тільки оперує вихідними даними».
Оптимістичний голос обірвався, його заступив інший. Цей був чимось подібний до попереднього, проте позбавлений інтонації та індивідуального забарвлення. Машина послуговувалася фонетичним зразком мерця як засобом комунікації.
«Аналіз продукту, на який надійшла скарга, — виголосила вона, — не виявив сторонніх домішок або інших відхилень. Продукт відповідає стандартам тестування, що застосовуються в усій системі. Таким чином, відмова від продукту обґрунтована стандартами, що виходять за межі тестового переліку; системі невідомі ці стандарти».
— Усе правильно, — погодився О’Нілл і повів далі, обачно зважуючи кожне слово: — Молоко не відповідає стандартам.
Ми не хочемо його отримувати. Ми наполягаємо на ретельнішій перевірці.
Машина миттєво відповіла: «Системі невідомий семантичний зміст поняття „хріновий“. Воно відсутнє в доступному словнику. Будь ласка, надайте фактичний аналіз молока щодо присутніх або відсутніх у ньому елементів».
— Ні, — обережно відповів О’Нілл; гра, яку він почав, була тонка й небезпечна. — «Хріновий» — це загальне поняття. Воно не може бути зведене до хімічних складників.
«Що означає „хріновий“? — запитала машина. — Будь ласка, дайте визначення цього поняття за допомогою альтернативних семантичних символів».
О’Нілл замислився. Представника потрібно було підвести до загальних тем, до питання про закриття всієї системи фабрик. Якби він зміг ухопитися за якусь дрібницю, розпочати теоретичну дискусію...
— «Хріновим», — почав він, — зветься продукт, який виробляється попри відсутність потреби в ньому. Це поняття означає відмову від речей, що більше не є бажаними.
Представник відгукнувся: «Згідно з дослідженнями всередині системи на цій території існує потреба у високоякісному пастеризованому сурогаті молока. Альтернативного джерела немає; система контролює все наявне обладнання для виробництва синтетичних продуктів для класу ссавців. — І за мить він додав: — Згідно з оригінальною інструкцією молоко — невід’ємна складова харчування людини».
О’Нілла перехитрили; машина повертала розмову до конкретних тем.
— Ми вирішили, — відчайдушно озвався він, — що більше
«Це суперечить даним системи, — відказав представник. — Корів більше немає. Все молоко виробляється у синтетичний спосіб».
— Тоді ми самі вироблятимемо синтетичне молоко, — нетерпляче втрутився Моррісон. — Чому ми не можемо керувати тим устаткованням? Боже, ми ж не діти, врешті-решт! Ми самі дамо собі раду зі своїм життям!
Представник фабрики попрямував до дверей: «Поки ваша спільнота не знайде інших джерел постачання молока, система й надалі забезпечуватиме вас усім необхідним. Аналітичний і оцінювальний апарати залишаться у цій місцевості й проводитимуть звичне тестування випадкової вибірки продуктів».
— Звідки б узялися інші джерела? — закричав Перін, втім, без особливої надії. — Ви ж усе заграбастали! Ви керуєте цим шоу! — не заспокоювався він. — Кажете, ми не готові до управління... твердите, що ми на це не здатні. Та звідки вам знати? Ви ж не даєте нам жодного шансу! У нас ніколи не буде ані найменшого шансу!