Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 3 (страница 49)

— Так, він мав би зрадіти.

— Якщо він взагалі розуміє, що відбувається. Фейрчайлд — запрацьований бюрократ, він може вирішити, що відреагувавши на клопотання твого батька, я перевищив свої повноваження. Він може відкласти справу в довгу шухляду і повернути тебе на Прокс VI. Або, може, вирішить мене покарати.

Вони залишили Школу й доїхали довгою трасою до берега океану. Розмахуючи руками, Тім з радісними криками побіг неозорим простором безлюдного пляжу. Його вигуки губилися в шумі океанських хвиль, що одна за одною накочувалися на берег. Вгорі сяяло червонувате небо. Вони втрьох були самі-самісінькі, загублені поміж океаном, небом і землею. Жодної людини поруч, лише зграя місцевих птахів, що походжали неподалік, вишукуючи піщаних крабиків.

— Це просто неймовірно, — вражено сказала Пат. — Мабуть, океани на Террі такі самі: великі, яскраві й червоні.

— Блакитні, — виправив її Кьорт. Він лежав, розкинувшись на теплому піску, курив люльку й дивився задумливо на хвилі, що накочувалися на берег за кілька ярдів від них, залишаючи по собі купки паруючої океанської рослинності.

Прибіг Тім, тримаючи в руках мокрий і липкий оберемок. Він кинув клубок свіжих водоростей перед Пат і батьком.

— Він любить океан, — зауважила дівчина.

— Тут Інші не мають де сховатися, — відповів Кьорт. — Усе видно на милі, тож він знає, що вони не можуть зненацька підкрастися до нього.

— Інші? — зацікавилася вона. — Він такий дивний хлопчик, постійно стурбований і заклопотаний. Він дуже серйозно ставиться до свого іншого світу. Схоже, це не дуже приємний світ, у ньому забагато відповідальності.

Небо ставало гарячим. Тім прямо на березі почав будувати якусь складну споруду з мокрого піску.

Пат босоніж побігла до Тіма. Вони вдвох працювали, додаючи численні стіни, прибудови і вежі. По плечах і спині дівчини стікав блискучий піт. Зрештою, втомившись і важко перевівши подих, вона випросталася, відкинула волосся з очей і звелася на ноги.

— Тут надто спекотно, — видихнула вона, впавши поруч з Кьортом. — У вас інша погода, я геть сонна.

Тім продовжував працювати над своїм замком. Інші двоє ліниво за ним спостерігали, пропускаючи сухий пісок між пальцями.

— Думаю, — зрештою сказала Пат, — що від твого шлюбу мало що зосталося. Через мене ви з Джулі не зможете залишитися разом.

— Це не твоя провина. Насправді, ми з нею ніколи й не були разом. Нас поєднував тільки наш талант, а він має небагато стосунку до наших особистостей, до нас як людей.

Пат зняла спідницю й повільно пішла до океану. Вона перехилилася у вируючу рожеву піну й почала мити волосся. Дівчина майже зникла, похована під потоками води й бурими водоростями. Її струнке засмагле тіло виблискувало під сонцем вологою і здоров’ям.

— Іди сюди! — покликала вона Кьорта. — Тут так прохолодно.

Кьорт вибив на сухий пісок попіл із люльки.

— Нам треба повертатися. Рано чи пізно я маю поговорити з Фейрчайлдом, нам потрібне його рішення.

Пат вибралася на берег і закинула голову назад. З неї стікала вода, волосся спадало на плечі. Тім привернув її увагу, і дівчина зупинилася оглянути його творіння.

— Ти правий, — сказала вона до Кьорта. — Нам не варто тинятися берегом, дрімати й будувати замки з піску. Фейрчайлд продовжує працювати над Відокремленням, а у нас є важливі справи з розбудови відсталих Колоній.

Витираючись Кьортовою курткою, вона розказувала йому про Проксиму VI.

— Це як Середні віки на Террі. Більшість наших людей сприймають псі-здібності як чудо і вважають псі святими.

— Можливо, святі ними й були, — відповів Кьорт. — Вони воскрешали мертвих, перетворювали неорганічну матерію на органічну, рухали предмети. Мабуть, людській расі завжди були притаманні псі-здібності. Представники цього класу — не щось нове. Вони завжди були серед нас. Іноді допомагали, а іноді завдавали шкоди, використовуючи свій талант проти людей.

Пат взула босоніжки.

— Біля нашого села живе стара жінка, першокласна воскресителька. Вона відмовилася залишати Прокс VI, не захотіла працювати з урядовими командами чи зв’язуватися зі Школою. Вона хоче лишатися там, де вона є, відьмою і чаклункою. Люди приходять до неї, і вона лікує хворих.

Пат застібнула блузку й рушила до машини.

— Коли мені було сім, я зламала руку. Вона приклала до неї свої зморшкуваті руки, і перелом зрісся сам. Мабуть, вона випромінює якесь цілюще поле, що впливає на швидкість регенерації клітин. І ще пам’ятаю, як колись один хлопчик потонув, а вона повернула його до життя.

— Знайдіть стару жінку, яка вміє зціляти, до пари їй людину, яка вміє провіщати майбутнє, — і селище в безпеці. Ми, псі, допомагаємо людям довше, ніж самі усвідомлюємо.

— Ходи, Тіме! — покликала Пат, приклавши засмаглі долоні до рота. — Час повертатися!

Хлопчик схилився востаннє зазирнути в глибини свого замку, в переплетіння тунелів піщаної споруди.

Аж раптом він закричав, відстрибнув назад і несамовито помчав до автівки.

Пат обійняла хлопчика, і він притиснувся до неї з перекошеним від жаху обличчям.

— Що трапилося? — Пат перелякалася. — Кьорте, що там було?

Кьорт підійшов до них і присів навпочіпки біля хлопця.

— Що ти там знайшов? — запитав він м’яко. — Ти ж сам збудував той замок.

Губи хлопця ворухнулися.

— Лівий, — прошепотів він майже нечутно. — Це був Лівий, я знаю. Перший справжній Лівий, і він там залишився.

Пат і Кьорт занепокоєно перезирнулися.

— Про що він говорить? — запитала Пат.

Кьорт всівся за кермо і відчинив для них двері.

— Я не знаю, але нам краще повернутися в місто. Я поговорю з Фейрчайлдом і розберуся з цією анти-псі справою. Щойно все залагодиться, ми з тобою зможемо присвятити себе Тіму до кінця нашого життя.

Фейрчайлд був блідим і втомленим, з темними колами під очима. Він сидів у кабінеті за столом, склавши перед собою руки, і слухав Кьорта, посьорбуючи зі склянки томатний сік. Поруч стояли радники-норми.

— Іншими словами, — сказав Фейрчайлд, — ви кажете, що насправді ми не можемо довіряти вам, псі. Це парадокс! — у його голосі був розпач. — Псі приходить до мене і каже: усі псі брешуть. Що, в біса, мені робити?

— Не всі, — Кьорт, заздалегідь передбачивши хід зустрічі, був навдивовижу спокійним. — Я лише кажу, що Терра частково має рацію, коли вважає існування мутантів із суперталантами проблемою для людей, які позбавлені цих талантів. Відповідь Терри, звичайно, неправильна: стерилізація є настільки ж жорстоким, наскільки й позбавленим сенсу кроком. Але і співпрацювати нам не так легко, як вам здається. Від наших талантів залежить ваше виживання, а це означає, що ми можемо отримати від вас усе, що забажаємо. Ми можемо диктувати вам умови, бо без нас Терра захопить Колонії й запроторить вас усіх до військових в’язниць.

— А також знищить усіх псі, — нагадав старий, що стояв за Фейрчайлдом. — Не забуваймо і про це.

Кьорт поглянув на старого. Це був той самий широкоплечий чоловік з виснаженим обличчям, якого він бачив минулої ночі. У його рисах було щось знайоме. Кьорт придивився до нього і охнув, хоча вже й передбачив цей момент.

— Ви теж псі, — сказав він.

— Звісно, — старий коротко вклонився.

— Йдемо далі, — сказав Фейрчайлд. — Гаразд, ми побачили цю дівчину і приймаємо вашу теорію про анти-псі. Але чого ви від нас очікуєте? — він сумно потер чоло. — Я знаю, що Рейнольдз небезпечний, але ж, хай йому чорт, якби не тепи, то нас би вже давно обсіли терранські шпигуни!

— Я хочу, щоб ви на законодавчому рівні визнали існування четвертого класу, — заявив Кьорт. — Класу анти-псі. Я хочу, щоб ви надали йому імунітет від стерилізації і публічно про це оголосили. Жінки зі своїми дітьми прибувають сюди з усіх куточків Колоній, намагаючись переконати вас, що їхні діти псі, а не мутанти. Я хочу, щоб ви зробили те саме для класу анти-псі, почали шукати людей з антиталантами, щоб ми могли використовувати і їх.

Фейрчайлд облизав сухі губи.

— Думаєте, що їх уже багато?

— Це дуже ймовірно. Я випадково натрапив на Пат, але треба запустити механізм! Нехай матері стурбовано схиляються над колисками й моляться, щоб їхні діти виявилися анти-псі. Нам знадобляться всі люди з контрталантами, яких ми зможемо знайти.

Запала тиша.

— Подумайте над пропозицією містера Пьорсела, — сказав нарешті старий. — Може з’явитися антипровидець, людина, дій якої у майбутньому не можна передбачити. Така собі Гайзенберґова невизначена частинка, людина, яка нівелюватиме передбачення провидця. А все ж містер Пьорсел прийшов сюди з цією пропозицією. Він дбає про успіх руху за Відокремлення, а не лише про себе.

Пальці Фейрчайлда нервово смикнулися.

— Рейнольдз оскаженіє.

— Він уже оскаженів, — уточнив Кьорт. — Я впевнений, що він уже про все знає.

— Він виступить проти!

Кьорт розсміявся, кілька службовців усміхнулися.

— Звісно. Вас хочуть знищити, невже ви цього не розумієте? Думаєте, норми зможуть довго протриматися? Благодійність — рідкісне явище у нашому світі. Ви, норми, дивитеся на псі, як селяни дивляться на мандрівний цирк, неначе це чудеса, магія. Ви підтримуєте нас, збудували Школу, дали нам шанс тут, у Колоніях. Але за п’ятдесят років ви станете нашими рабами, виконуватимете за нас ручну роботу, якщо тільки зараз вам не вистачить розуму створити четвертий клас, клас анти-псі. Ви мусите піти проти волі Рейнольдза.