Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 3 (страница 4)

Запала тривожна мовчанка.

— Еде, — сказала зрештою Саллі. — Гадаю, нам треба це краще обміркувати. А як же твоя робота? Що ти робитимеш?

— Та щось знайду.

— Але що?! Хіба ти не мав би продумати все наперед? — у її голосі з’явилися пронизливі нотки роздратування. — Мені здається, ми повинні більше про це поговорити, перш ніж усе кинути і просто полетіти геть.

— Якщо ми цього не зробимо, — повільно сказав Морріс, намагаючись не підвищувати голосу, — вони нас дістануть. У нас обмаль часу. Я не знаю, скільки ще зможу від них відбиватися.

— О справді, Еде! З твоїх вуст це звучить надто мелодраматично. Якщо ти настільки погано почуваєшся, чому б тобі не взяти відгул і не пройти повне мозкове розвантаження? Я дивилася відеопрограму, де працювали з чоловіком, в якого психосоматична система була в значно гіршому стані, ніж твоя. Набагато старшим чоловіком.

Вона скочила на ноги.

— Давай вийдемо сьогодні ввечері відсвяткувати. Добре? — Її тонкі пальці намацали блискавку шортів. — Я одягну свою нову синтемантію, яку я досі не наважувалася одягнути.

Вона поквапилась у спальню, її очі блищали від захвату.

— Знаєш, про яку я кажу? Це та, що зблизька виглядає напівпрозорою, але що далі, то просвічується все більше, аж доки...

— Так, я зрозумів, — похмуро відповів Морріс. — Я бачив їх у рекламі на шляху додому з роботи. — Він повільно звівся на ноги і пішов у вітальню. У дверях спальні він зупинився. — Саллі...

— Так?

Морріс щойно розтулив рота, щоб заговорити, збираючись знову запитати її, поговорити з нею про клаптик металевої фольги, який він ретельно згорнув і приніс додому. Він збирався поговорити з нею про далекі неосвоєні землі Проксими Центавра. Про те, щоб забратися звідси геть і ніколи не повертатися. Але він не встиг.

У двері подзвонили.

— Хтось прийшов! — схвильовано вигукнула Саллі. — Піди подивися, хто там!

У пізньому присмерку стояла тиха, нерухома постать робота. Його обдував холодний вітер, що одразу почав задувати і в кімнату. Морріс здригнувся і відійшов від дверей.

— Чого тобі? — запитав він, охоплений дивним страхом. — Що відбувається?

Таких величезних роботів він ще не бачив. Гість був високий і дебелий, з важкими металевими затискачами і видовженими лінзами очей. Верхня частина корпусу була квадратної, а не звичної конічної форми. Робот стояв на чотирьох траках замість стандартних двох і височів над Моррісом, сягаючи майже семи футів заввишки, масивний і кремезний.

— Добрий вечір, — сказав він спокійно. Його голос губився у холодному вітрі, гнітючих звуках ночі, відголосках транспорту і клацанні далеких світлофорів. Кілька невиразних силуетів поспішали крізь темряву. Світ був темним і ворожим.

— Вітаю, — мимоволі відповів Морріс. Він зі здивуванням зауважив, що тремтить. — Що ви продаєте?

— Я хотів би продемонструвати вам паскад, — сказав робот.

Розум Морріса заціпенів і відмовлявся реагувати. Який ще «паскад»? Він наче потрапив у якесь жаске сновидіння. Морріс спромігся зібратися з думками.

— Що запропонувати? — прохрипів він.

— Паскад, — робот навіть не спробував пояснити детальніше. Він дивився на Морріса цілковито незворушно, наче й не мав нічого більше казати. — Це забере лише хвилину вашого часу.

— Я... — почав було Морріс і відступив на крок, ховаючись від вітру.

Робот, не змінюючи виразу обличчя, прослизнув за ним у будинок.

— Дякую, — сказав він, зупинившись посеред вітальні. — Перепрошую, чи не могли б ви покликати дружину? Я хотів би продемонструвати паскад і їй також.

— Саллі, — безпорадно гукнув Морріс. — Ходи сюди.

Саллі засапано вскочила до вітальні, її груди здіймалися й опускалися від хвилювання.

— Що там? О! — вона побачила робота і нерішуче зупинилася. — Еде, ти щось замовив? Ми щось купуємо?

— Добрий вечір, — привітався до неї робот. — Я збираюся показати вам паскад. Будь ласка, сідайте. Якщо можна, то на диван. Обоє.

Саллі в очікуванні сіла, її щоки зарум’янилися, а очі заблищали цікавістю і здивуванням. Ед задерев’яніло сів поруч.

— Послухай, — пробурмотів він. — Що таке, в чорта, той паскад? Що взагалі відбувається? Я не хочу нічого купувати!

— Як вас звати? — запитав робот.

— Морріс, — заледве вичавив він. — Ед Морріс.

— Місіс Морріс, — робот розвернуся до Саллі і коротко їй вклонився. — Я радий зустрітися з вами, містере й місіс Морріс. У вашій околиці ви перші, хто побачить паскад. Це перша демонстрація у цьому районі. — Його холодні очі обвели поглядом кімнату. — Містере Морріс, припускаю, що у вас є робота. Де ви працюєте?

— Він працює на Ґанімеді, — слухняно, як маленька школярка, відповіла Саллі. — У корпорації «Терран металз девелопмент».

Робот перетравив цю інформацію.

— Паскад стане для вас цінним набутком, — він подивився на Саллі. — А чим займаєтеся ви?

— Я розшифровую записи для Гістодосліджень.

— Паскад не зможе допомогти вам у професійному житті, але буде корисним тут, у будинку. — Він підняв своїми потужними сталевими затискачами стіл. — Наприклад, іноді незграбний гість ламає цінні меблі. — Робот розтрощив стіл, уламки деревини і пластику полетіли додолу. — Тут і стане в пригоді паскад.

Морріс безпорадно скочив на ноги. Він не міг зупинити того, що відбувалося. Коли робот відкинув розламаний стіл геть і взявся за важкий торшер, Морріса наче привалило важким каменем.

— Господи, — задихалася Саллі. — Це ж моя найкраща лампа.

— Коли у вас є паскад, немає підстав хвилюватися, — робот схопив торшер, театрально його погнув, вирвав абажур, розбив лампи, а потім відкинув рештки геть. — Така ситуація може виникнути внаслідок сильного вибуху. Наприклад, якщо вибухне воднева бомба.

— Заради Бога, — пробурмотів Морріс. — Ми...

— Влучання водневої бомби може ніколи і не статися, — продовжив робот, — але якщо станеться, андроїд буде незамінним. Він опустився на коліна і витягнув якусь трубку з пояса на талії. Націливши трубку в підлогу, робот пробив діру діаметром 5 футів і відійшов від зяючого отвору. — Цей прохід недостатньо широкий, але ви бачите, що в разі атаки паскад міг би врятувати вам життя.

Слово «атака», здавалося, запустило в його металевому мозку нову ланцюгову реакцію.

— Іноді якийсь бандит або грабіжник нападає на людину вночі, — вів далі робот, а тоді без попередження розвернувся і вдарив кулаком у стіну. Частина стіни розлетілася купою пороху і уламків. — Паскад розбереться з бандитом. — Робот випростався і оглянув кімнату. — Часто ви надто втомлені ввечері, щоб навіть натискати кнопки на плиті. — Він перейшов на кухню і почав клацати по панелі керування плити. В усі боки полетіла їжа.

— Годі! — закричала Саллі. — Вийди геть з моєї кухні!

— Ви можете бути надто втомленими, щоб наповнити ванну, — робот повернув кран, полилася вода. — Або ви можете захотіти одразу піти спати. — Він витягнув ліжко з ніші в стіні й розстелив його. Саллі перелякано відступила, коли робот наблизився до неї. — Іноді після важкого робочого дня ви надто втомлені, щоб зняти одяг. У такому разі...

— Забирайся звідси! — закричав Морріс. — Саллі, біжи поклич копів, ця штука сказилася. Швиденько!

— Паскад абсолютно необхідний у кожному сучасному будинку, — продовжив робот. — Наприклад, може вийти з ладу якийсь пристрій, і паскад одразу ж його відремонтує. — Він зірвав зі стіни автоматичний датчик вологості, вирвав з нього все начиння і повісив на місце. — Іноді вам не хотілося б іти на роботу. Законодавство дозволяє паскаду попрацювати замість вас протягом десяти днів. Якщо після цього періоду...

— Боже мій, — сказав Морріс, нарешті зрозумівши. — Та ти ж і є паскад.

— Саме так, — погодився робот. — Повністю автоматичний самокерований андроїд (домашній). Існують також паскаби (будівельники), паскани (начальники), паскаси (солдати) і паскаби (бюрократи). Мене розробили для домашнього використання.

— Ти... — охнула Саллі. — Ти продаєшся. Ти продаєш сам себе.

— Я продемонстрував вам свої вміння, — відповів робот-паскад. Його незворушні металеві очі пильно дивилися на Морріса. — Я впевнений, містере Морріс, що ви хотіли б мене придбати, — продовжив він. — Моя ціна помірна, є повна гарантія, детальна інструкція додається. Важко навіть уявити, щоб ви відмовилися від такої пропозиції.

О пів на першу Ед Морріс сидів біля ліжка, досі взутий в один черевик, а інший тримаючи у руці. Чоловік байдуже дивився просто перед собою і мовчав.

— Заради Бога, — попросила Саллі. — Годі вже про це думати, лягай у ліжко. Тобі прокидатися о п’ятій тридцять.

Морріс машинально бавився шнурівками. Потім він поклав черевик і потягнувся по другий. Будинок був холодним і тихим. Зовні похмурий нічний вітер шмагав і ляскав по кедрах, що росли вздовж будинку. Саллі курила і насолоджувалася теплом, вмостившись під лінзою-обігрівачем, і вже напівдрімала.

У вітальні досі стояв паскад, він так і не пішов. Він досі був там і чекав, доки Морріс його купить.

— Ну ж бо! — різко сказала Саллі. — Що з тобою? Він полагодив усі речі, які зламав, він просто демонстрував нам, на що спроможний. — Вона сонно позіхнула. — Я, звісно, перелякалася, подумала, що з ним щось не так. Посилати його по району, щоб продавати себе людям, — це ще та блискуча ідея, звичайно.

Морріс промовчав.

Саллі перевернулася на живіт і мляво загасила сигарету.