Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 3 (страница 3)

— Господи, — пробурмотів Морріс. — Хіба ми мало втомилися на роботі? — він увімкнув автопілот й одразу ж відвернувся від панелі керування, щоб закурити жадану цигарку. Його руки тремтіли, мозок кипів. Було вже пів на шосту. Саллі знову дратуватиметься, і вечерю, як завжди, буде зіпсовано. Нервова дорога, гучні гудки, сердиті водії, що обганяють його маленький корабель, щось люто викрикуючи, жестикулюючи і проклинаючи...

І реклама. Насправді найбільше втомлювала саме вона. Він міг би стерпіти все інше, але ця реклама була вздовж усього довгого шляху від Ґанімеда до Землі, а потім ще були рої рекламних роботів на самій планеті. Це було вже занадто, вони були всюди.

Попереду зіштовхнулися п’ятдесят кораблів, і Морріс пригальмував, щоб у них не влетіти. Довкола метушилися ремонтні судна, намагаючись забрати уламки геть з траси. Його динамік завив, попереджаючи про прибуття поліцейських ракет. Морріс вміло підняв корабель, прилаштувавшись між двома повільними торговими транспортниками, швидко перелаштувався в порожню ліву смугу і прискорився, залишивши місце аварії позаду. Інші водії розлючено йому сигналили, але він не зважав.

— Вас вітають «Транс-Сонячні продукти»! — прогримів голос у його вухах. Морріс застогнав і скорчився на своєму сидінні. Він уже майже дістався Терри, але затор ставав усе щільнішим. — Ваш індекс напруженості виходить за безпечні показники звичних денних негараздів? Тоді вам знадобиться особистісний модуль Воно[2]. Модуль такий мініатюрний, що його можна носити за вухом, близько до фронтальної...

Дякувати Богу, він швидко пролетів далі. Оголошення потьмяніло і зникло позаду його швидкого корабля, але попереду вже з’являлося наступне.

— Водії! Тисячі людей щороку марно гинуть у катастрофах на міжпланетних трасах. Гіпномоторний контроль з надійного ретранслятора гарантує вашу безпеку. Відмовтеся від контролю над тілом і цим врятуйте власне життя! — голос заволав ще гучніше: — Промислові експерти кажуть...

Це була аудіореклама, яку було найпростіше ігнорувати, але тепер з’явилася візуальна. Морріс сіпнувся і заплющив очі, але це не допомогло.

— Чоловіки! — прогримів звідусіль солодкий голос. — Позбудьтеся неприємних запахів, спричинених внутрішніми органами, назавжди. Заміна шлунково-кишкового тракту за допомогою найсучасніших методів на штучну вивідну систему позбавить вас від найгострішої причини соціального відторгнення. — У голові Морріса виринув візуальний образ оголеної дівчини з розпущеним білявим волоссям, блакитними напівзаплющеними очима й напіврозтуленими губами. Її голова відхилилася назад в напівсонному наркотичному екстазі. Губи дівчини розросталися, наближаючись до нього, аж раптом оргіастичний вираз зник з її обличчя, змінившись відразою і огидою, а тоді зображення потьмяніло.

— З вами таке траплялося? — прогримів голос. — Коли в процесі еротичної гри ви відлякуєте партнера своїми шлунковими процесами, які...

Корабель помчав далі, і голос затих. Розум Морріса знову став його власним, і він люто втопив педаль газу, від чого маленький корабель затрусило. Тиск на аудіовізуальні області його мозку відчутно ослабнув. Морріс застогнав і струснув головою, намагаючись позбутися його остаточно. Невиразні напівоформлені відлуння оголошень збивалися і кружляли в його мозку примарами від далеких відеостанцій. Реклама чигала звідусіль, і хоч він рухався оптимальним курсом, обрати який його спонукав тваринний відчай, та все ж він не міг зовсім її уникнути. Морріса охопив розпач. Попереду вже виринали обриси нового аудіовізуального оголошення.

— Гей, містере найманий робітник! — кричало воно в очі й вуха, в ніс і горло тисячам виснажених пасажирів. — Втомилися від своєї рутинної роботи? Корпорація «Дивовижні контури» вдосконалила свій фантастичний дистанційний сканер думок. Дізнайтеся, що думають і кажуть інші, отримайте перевагу над колегами. Дізнайтеся факти і цифри про особисте життя вашого роботодавця. Позбудьтеся непевності!

Відчай Морріса стрімко наростав. Він витиснув газ на повну, і маленький корабель, здригаючись і вібруючи, вискочив зі смуги в мертву зону. Його крило проштрикнуло захисний бар’єр, і оголошення зникло.

Морріс пригальмував, тремтячи від горя і втоми. Попереду була Земля, скоро він опиниться вдома. Можливо, йому вдасться добре виспатися. Він нерішуче розвернув ніс корабля і приготувався ловити транспортний промінь Чиказького маршруту.

— Найкращий регулятор обміну речовин на ринку, — пронизливо закричав торговий робот. — Гарантовано триматиме вашу ендокринну систему ідеально збалансованою, а якщо ні — ми повернемо гроші.

Морріс втомлено проштовхався повз робота тротуаром до спального району, де розташовувався його житловий модуль. Робот пройшов за ним кілька кроків, а потім відчепився і поквапився до іншого похмурого втомленого чоловіка, що повертався додому.

— Читайте новини, доки вони ще свіжі, — гукнув до нього металевий голос. — Встановіть відеоекран на сітківку ока, яким менше користуєтеся. Тримайте зв’язок зі світом, не чекайте застарілих щогодинних оновлень.

— Геть з дороги! — гаркнув Морріс. Робот від’їхав убік, і він разом з іншими понурими чоловіками й жінками перейшов вулицю.

Торгові роботи були скрізь: жестикулювали, благали, дратували. Один погнався за Моррісом, і той пришвидшив крок.

Робот його наздогнав і почав вихваляти свій товар, намагаючись привернути до себе увагу. Він їхав поруч з ним до самого пагорба, на якому стояв житловий модуль, і не здавався, аж доки Морріс не схопив камінь з узбіччя і жбурнув у нього.

Морріс зайшов у дім і замкнув двері. Робот повагався, а тоді розвернувся і помчав за жінкою, що важко вибиралася на пагорб, несучи оберемок пакунків. Вона намагалася прослизнути повз нього, але марно.

— Любий! — вигукнула Саллі. Схвильована, із сяючими очима, вона вже квапилася до нього з кухні, витираючи дорогою руки об свої синтетичні шорти. — Ох ти ж бідолашний! Ти виглядаєш таким втомленим!

Морріс зняв капелюх і пальто, а тоді поцілував дружину в голе плече.

— Що на вечерю?

Саллі заховала пальто і капелюх у шафу.

— Дикий ураніанський фазан, твій улюблений.

У Морріса потекла слина, крихітна крапля енергії повернулась у його виснажене тіло.

— Не жартуєш? Ми щось святкуємо?

У карих очах його дружини забриніли сльози співчуття.

— Милий, сьогодні ж твій день народження. Тобі виповнюється тридцять сім. Ти забув?

— Так, — Морріс злегка усміхнувся. — Я й справді забув. — Він перейшов на кухню. Стіл уже був накритий: вершкове масло і білий хліб, картопляне пюре і зелений горошок. У чашках парувала гаряча кава. — Боже мій, а й справді є привід відсвяткувати.

Саллі натиснула кілька кнопок на плиті, і на стіл виїхав розігрітий фазан у контейнері, що акуратно сам розпакувався.

— Помиєш руки, і можемо їсти. Поквапся, доки все не охололо.

Морріс підніс руки під мийну щілину, а потім вдячно всівся за стіл. Саллі розклала по тарілках ніжного запашного фазана, і вони заходилися їсти.

— Саллі, — сказав Морріс, коли тарілка вже була порожня. Він відхилився на спинку сидіння і попивав каву. — Я більше так не можу, треба щось робити.

— Ти маєш на увазі з дорогою на роботу? Якби ж ти отримав роботу на Марсі, як Боб Янґ! Може, якщо ти звернешся до Комісії з працевлаштування і поясниш їм, наскільки виснажує...

— Річ не в дорозі. Просто вони всюди, скрізь, підстерігають мене удень і вночі.

— Хто, любий?

— Роботи, що продають товари. Щойно я приземляюся. Роботи, аудіо- і відеооголошення, які проникають просто в мозок. Вони переслідують людину аж до смерті.

— Я знаю, — Саллі співчутливо поплескала його по руці. — Мене вони теж переслідують цілими табунами у крамницях. І говорять всі одночасно. Це справді збиває з пантелику, бо неможливо зрозуміти й половини з того, що вони говорять.

— Ми повинні вирватися.

— Вирватися? — Салі завагалася. — Що ти маєш на увазі?

— Ми маємо втекти від них, вони нас знищують.

Морріс попорпався в кишені, обережно витягнув крихітний клаптик металевої фольги, розгорнув його і розгладив на столі.

— Поглянь на це. Це гуляло по офісу, між хлопцями, а я забрав собі.

— Що це таке? — Саллі насупила брови, намагаючись розібрати слова. — Любий, здається, що тут не все. Має бути ще якась інформація.

— Новий світ, — м’яко сказав Морріс. — До якого вони ще не дісталися. Це дуже далеко звідси, за межами Сонячної системи, десь поміж зірок.

— Проксима?

— Двадцять планет, з них половина населені. Там лише кілька тисяч людей — робітники і вчені з родинами, кілька промислових розвідувальних бригад. Землю дають безкоштовно.

— Але ж це так... — Саллі скривилася. — Любий, але ж вона не дуже розвинена. Тут пишуть, що життя там подібне на життя людей у двадцятому столітті. Унітази, ванни, авто на бензині...

— Так і є, — Морріс згорнув клаптик пожмаканої металевої фольги, його обличчя спохмурніло і стало дуже серйозним. — Повернення на сто років у минуле, там нічого цього не буде, звісно, — він обвів рукою плиту і меблі у вітальні. — Доведеться обходитися без багатьох речей, звикнути до простішого життя, яким жили наші предки. — Він намагався усміхнутися, але обличчя його не слухалося. — Хотіла б так? Жодних оголошень, торгових роботів, транспорт рухається зі швидкістю шістдесят кілометрів за годину, а не шістдесят мільйонів. Ми могли б замовити переїзд на одному з великих транс-системних лайнерів. Я міг би продати свою маршрутну ракету...