Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 3 (страница 114)

Тоді він подумав про свого брата. Ел міг би допомогти. Ел працював на Шаленого Люка, на одному з його ринків, де продавав крихітні розвалюхи, бляшано-пластикові кораблі, які можуть собі дозволити навіть злидарі. Якщо пощастить, на цьому кораблі можна долетіти до Марса. Ел, сказав він сам до себе, міг би дістати мені таку таратайку — за оптовою ціною.

Ніколь із телеекрана казала:

— І справді, цей світ повен чарівних речей, усі ці світні істоти, такі різноманітні й чудові, як на жодній іншій планеті. Науковці вважають, що в океані більше форм життя, ніж...

Її обличчя потьмяніло, і на екран випливла дивна Гротескна риба. Це ж елемент справжнісінької пропаганди, раптом усвідомив Ієн Данкан. Спроба відволікти нас від думок про Марс, про втечу від партії... і від неї. Екран зблизька показав витрішкуваті риб’ячі очі, і вони захопили Данканову увагу проти його волі. Боже, подумав він, який там, на дні, чудернацький світ. Ніколь, подумав він, ти впіймала мене у пастку. Якби ж то ми з Елом досягли успіху! Ми могли б грати зараз для тебе, і ми були б щасливі. Ти б брала інтерв’ю у відомих на весь світ океанографів, а ми б створювали тло для цієї розмови, награючи, можливо, одну з Бахових «Двоголосих інвенцій».

Підійшовши до стінної шафи, Ієн Данкан нахилився і обережно витягнув щось загорнуте у тканину. Ми так по-юначому вірили в це, пригадав він. Він ніжно розгорнув свій джаґ[19]; потім, глибоко вдихнувши, подув у нього, видобувши кілька глухих нот. Брати Данкан і їхній джаґ-дует: вони з Елом грали власні аранжування Баха, Моцарта і Стравінського. Але цей шукач талантів із Білого дому — просто віслюк. Він так і не послухав їх як слід. Таке ми вже чули, сказав він їм. Джесс Піґґ, легендарний музикант з Алабами, першим потрапив до Білого дому й розважив і зачарував більше ніж дюжину членів родини Тібо, які зібралися на його виступ, «Баранчиком із Дербі», «Джоном Генрі» та іншими варіаціями на джаґу.

— Але ж, — протестував Ієн Данкан, — це класичний джаґ.

Ми граємо сонати пізнього Бетховена.

— Ми вам зателефонуємо, — сухо відказав шукач талантів. — За умови, що це колись зацікавить Нікі.

Нікі! Він навіть зблід. Бути настільки близьким до президентської родини! Вони з Елом, лепечучи щось недоладне, позадкували зі своїми джаґами зі сцени, де їх одразу заступив наступний номер: одягнена в єлизаветинські костюми група собак зображала персонажів із «Гамлета». Собаки також не пройшли, проте це була невелика розрада.

— Мені розповіли, — вела далі Ніколь, — що на дні океану так мало світла, що... словом, погляньте самі на цього дивака, — екраном пропливла рибина з ліхтариком, прикріпленим до її голови.

Стукіт у двері заскочив його зненацька. Данкан стривожено кинувся їх відчиняти, на порозі стояв сусід, містер Стоун, який видавався знервованим.

— Ви не були на зборах до Дня всіх померлих? — запитав містер Стоун. — Хіба вони не дізнаються про це після перевірки? — він тримав у руках перевірений тест Ієна Данкана.

Данкан попросив:

— Скажіть мені, як я склав тест, — і приготувався почути правду.

Увійшовши до квартири, Стоун причинив за собою двері.

Він кинув погляд на телевізор, побачив Ніколь на зустрічі з океанографами, на мить прислухався до неї, тоді різко сказав дещо захриплим голосом:

— Ви склали його добре, — і простягнув йому папери. Данкан перепитав:

— Я — склав? — він не міг повірити в таке. Данкан узяв свої папери й недовірливо їх проглянув. А тоді раптом зрозумів, що саме сталося. Стоун підробив результати, щоб Данкан склав тест, він сфальсифікував оцінку, ймовірно, з гуманних міркувань. Данкан підвів голову, і вони якийсь час мовчки дивилися один на одного. Який жах, подумав Данкан. Що мені тепер робити? Такою була його перша реакція, яка його й самого здивувала.

Я хотів провалити тест, усвідомив він. Навіщо? Щоб вибратися звідси, щоб мати привід кинути все це — квартиру, роботу і вшитися звідси якнайдалі. Емігрувати в самій сорочці, у тарадайці, що розвалиться на шматки під час приземлення посеред марсіанської пустелі.

— Дякую, — похмуро сказав він.

Стоун скоромовкою проговорив:

— Колись ви зможете зробити для мене те саме.

— О, так, із задоволенням, — пообіцяв Данкан. Повернувшись до своєї квартири, Стоун лишив його наодинці з телевізором, джаґом і підробленими результатами тесту, а також із розхристаними думками.

Еле, ти повинен мені допомогти, безгучно простогнав він. Витягни мене звідси, самотужки я не здатен навіть тест провалити.

У маленькій прибудові позаду Двигун-джунглів №3 Ел Данкан сидів, поклавши ноги на стіл, курив цигарку і роздивлявся перехожих, тротуар, покупців та крамниці центру Рено, що в Неваді. За блиском нових тарадайок, рясно прикрашених транспарантами та прапорцями, він побачив фігуру, яка причаїлася під знаком, написаним великими літерами, — «ШАЛЕНИЙ ЛЮК».

Цю фігуру помітив не тільки він, тротуаром простували чоловік із жінкою, а перед ними тупотів маленький хлопчик. Зненацька малюк, підстрибуючи і захоплено жестикулюючи, вигукнув:

— Дивися, тату! Ти знаєш, що це? Поглянь, це ж пепула.

— А й справді, — сказав чоловік із усмішкою, — це вона і є. Поглянь, Маріон, там одна з тих марсіанських істот, бачиш, під отим знаком. Може, підійдемо і поговоримо з нею? — він попрямував у напрямку фігури, хлопчик побіг за ним. Проте жінка не зійшла з тротуару.

— Ну ж бо, мамо! — покликав хлопчик.

У своєму офісі Ел злегка торкнувся панелі управління в себе на сорочці. Пепула виповзла з-під знака «ШАЛЕНИЙ ЛЮК», і Ел змусив її прошкандибати на шести коротких ніжках до тротуару, круглий неоковирний капелюшок пепули з’їхав із однієї з антен, а очиці, спрямовані на жінку, то сходилися, то розходилися. Коли в пепули нарешті налаштувався зір, вона подибала за обраною ціллю на втіху хлопчикові та його батьку.

— Тату, глянь, вона переслідує маму. Гей, мамо, озирнися!

Жінка кинула погляд через плече, помітила плаский, як тарілка, організм, подібний до помаранчевого жука, і розсміялася. Усі люблять пепул, подумав Ел. Лиш подивіться на цю кумедну марсіанську пепулу! Скажи щось, пепуло, скажи «привіт» милій пані, яка тобі усміхається.

Думки пепули, звернені до жінки, досягли Ела. Пепула віталася з мешканкою Землі, запевняла, що їй приємно з нею познайомитися, заспокоювала і вмовляла, аж поки жінка не розвернулася і не наблизилася до пепули, приєднавшись до своїх сина та чоловіка. Тепер усі троє стояли разом, сприймаючи ментальні імпульси, які посилала марсіанська істота: вона прибула сюди, на Землю, не маючи жодних лихих намірів, вона взагалі не може нікому завдати шкоди, пепула любить їх, а вони люблять пепулу. Істота випромінювала ніжність і теплу гостинність її рідної планети.

Як же чудово, мабуть, на Марсі, — думали, поза сумнівом, ці чоловік із жінкою, поки пепула засипала їх своїми думками та спогадами. Боже, як тамтешнє життя відрізняється від холодного, шизоїдного суспільства Землі: ніхто ні за ким не шпигує, ніхто не оцінює безкінечні тести на знання релполу, ніхто з тижня у тиждень не звітує про результати у Комітет безпеки будинку. Поміркуйте над цим, казала їм пепула, поки вони, нездатні поворухнутися, стояли, немов урослі в тротуар. На Марсі кожен сам собі голова і може працювати там, де хоче, вірити у те, що хоче, та бути собою. Тільки погляньте на себе, адже ви боїтеся навіть зупинитися і вислухати мене. Боїтеся навіть...

Чоловік занепокоєно озвався до дружини:

— Нам краще піти.

— Ні, не краще, — став упиратися їхній син. — Хіба часто випадає нагода поспілкуватися з пепулою? Вона, мабуть, із тих двигун-джунглів, — хлопчик тицьнув пальцем у бік прибудови, і його батько прикипів до Ела уважним зірким поглядом.

А потім чоловік сказав:

— Так. Вони приземлилися тут, щоб продати свої таратайки. А ця штука зараз обробляє нас, намагається нас улестити, — з його обличчя помітно сходило зачарування. — Нею керує отой чоловік.

Але ж я кажу вам правду, подумки запротестувала пепула. Хай навіть і заради продажів. Ви могли б полетіти на Марс. Ваша родина мала б змогу переконатися у щирості моїх слів і побачити все на власні очі — якщо знайдете в собі сміливість вирватися на свободу. Ви зможете це зробити? Ви — справжній чоловік? Купіть катер від «Шаленого Люка»... купіть, поки у вас ще є така можливість, ви ж знаєте, що колись, може, й незабаром, закон прикриє цей бізнес. І не буде більше двигун-джунглів. Не буде щілини в стіні авторитарного суспільства, крізь яку ще вдасться втекти кільком людям — кільком щасливцям.

Крутнувши один із важелів на панелі управління, Ел посилив потужність. Відповідно, зріс і ментальний тиск пепули, яка немов усмоктувала розум чоловіка, отримуючи над ним контроль. Ви мусите купити літальний апарат, наполягала пепула. Купівля в кредит, сервісне обслуговування, великий вибір моделей. Чоловік ступив у бік ринку двигун-джунглів. Швидше, квапила пепула. Будь-якої миті влада може прикрити цей розпродаж, і ви назавжди втратите свій шанс.

— Ось як вони працюють, — насилу вимовив чоловік. — Ця тварина заманює людей. Діє гіпнозом. Ходімо звідси, — проте він не пішов, було надто пізно: він таки придбає таратайку. Керуючи зі свого офісу, Ел затягував його до себе.

Ел неквапно звівся на ноги. Саме час вийти й укласти угоду. Він вимкнув пепулу, відчинив офісні двері та був рушив у бік ринку — аж раптом побачив знайомий силует, що прямував до нього повз таратайки. То був його брат Ієн, якого він не бачив уже багато років. Чорт, подумки лайнувся Ел. Йому що треба? Та ще й у такий момент...