Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 66)
— Так, це він, все правильно. Наш проблемний суб’єкт.
Ед Флетчер роззирався навсібіч. Приміщення було настільки гігантським, що його кути зникали десь у неясних тінях.
Перед Едом стояв чоловік із записниками і бухгалтерськими книгами під пахвою й уважно розглядав його крізь окуляри у сталевій оправі. Чоловік був невисокий на зріст, з гострим поглядом, у сорочці з накрохмаленим комірцем, темно-синьому саржевому костюмі і жилетці з ланцюжком від кишенькового годинника. На ногах у нього були чорні, начищені до блиску черевики. Чоловік вочевидь нервував.
А позаду нього...
У здоровенному кріслі сучасного дизайну поважно сидів Старець. Він спокійно позирав на Флетчера своїми м’якими втомленими очима. Флетчера пронизав якийсь дивний трепет, але це був не страх, а радше своєрідне потрясіння, — глибоке відчуття благоговійного смирення, змішаного із захватом.
— Де я? Що це за місце? — тихо запитав Ед. У нього досі крутилася голова після швидкого підйому.
— Жодних запитань! — сердито урвав його коротун, постукавши олівцем по книгах. — Ти мусиш відповідати, а не ставити запитання.
Старець ворухнувся і жестом урвав його.
— Я говоритиму з суб’єктом наодинці, — пробурмотів він. Голос у старого був басовитий і з гуркотом відлунював по приміщенню. Хвиля благоговійного трепету знову охопила Еда.
— Наодинці? — коротун відступив, збираючи свої книги і записники. — Так, звичайно, — він кинув на Флетчера недоброзичливий погляд. — Я радий, що суб’єкт нарешті потрапив до наших рук. Стільки клопоту через якогось...
Він вийшов з приміщення, і двері за ним м’яко зачинилися. Ед залишився зі Старцем наодинці.
— Прошу, сідайте, — сказав Старець.
Ед побачив стілець і незграбно сів. Нервозним рухом він дістав пачку сигарет, а потім поклав назад до кишені.
— То в чому проблема? — запитав Старець.
— Я щойно збагнув.
— Збагнули що?
— Що я помер.
Старець стримано усміхнувся.
— Померли, кажете? Ні, ви ще живий. Ви... В гостях. Це непересічна подія, спричинена винятковими обставинами. — Він перехилився до Еда. — Пане Флетчер, ви самі накликали на себе цей клопіт.
— Так, — погодився Ед. — І я хотів би знати, куди я вляпався. Що зі мною сталося?
— Ну, це не ваша провина. Ви стали жертвою бюрократичної помилки. Сталася помилка, якої припустилися не ви, але вона вас стосується.
— Якої помилки? — Ед знеможено потер лоба. — Я... Я вскочив у якусь халепу. Я бачив наскрізь. Я побачив дещо таке, чого не повинен був бачити. Я побачив зворотний бік.
Старець кивнув.
— Саме так. Ви побачили те, що не призначалося для ваших очей, дещо відоме дуже небагатьом суб’єктам, і ще менше з них бачили це на власні очі.
— Яким ще суб’єктам?
— Це офіційний термін, не переймайтеся. Допущено помилку, і ми сподіваємося, що нам вдасться її виправити. Я розраховую, що...
— Люди, — перебив його Ед, — оберталися на купи сірого попелу, наче трупи. І не лише люди, все: сходи, стіни, підлога.
Усе було безбарвним і неживим.
— Річ у тім, що цей Сектор тимчасово розрядили, щоб бригада налаштування змогла увійти і внести зміни.
— Зміни, — Ед кивнув. — Саме так і було. Коли я згодом повернувся до офісу, все знову було живим, але інакшим. Все змінилося.
— Налаштування завершили опівдні. Команда виконала завдання і знову зарядила Сектор.
— Тепер зрозуміло, — пробурмотів Ед.
— Ви мали опинитися в секторі до того, як почався процес, але через допущену помилку вас там не було. Ви з’явилися у Секторі із запізненням — якраз під час налаштування. Потім ви втекли, а коли повернулися, то все було скінчено. І тоді ви побачили те, чого вам не слід було бачити. Замість того, щоб бути об’єктом налаштування, ви стали його мимовільним свідком. Якби ви вчасно прибули до Сектора, то зазнали б змін, як і всі інші.
Едове обличчя вкрилося потом. Він утерся, у животі замлоїло. Врешті він кволо прокашлявся.
— Я зрозумів, — ледь чутно промовив Ед. Його охопило лихе передчуття. — Передбачалося, що мене переналаштують, як і всіх інших. Але, як видно, щось не спрацювало.
— Так, щось не спрацювало, була допущена помилка. Тепер ми маємо серйозну проблему. Ви все бачили на власні очі, ви тепер знаєте. Крім того, ви не узгоджені з новою конфігурацією.
— Боже, — пробурмотів Ед. — Я все розумію і нічого нікому не скажу. — На його лобі виступив холодний піт. — Можете на мене розраховувати. Вважайте, що я теж пройшов налаштування.
— Але ви вже встигли декому розповісти, — холодно відповів Старець.
— Я? — враз закліпав Ед. — Кому?
— Вашій дружині.
Ед затремтів. Його лице стало біле мов крейда.
— Так, це правда. Я розповів дружині.
— Отже, ваша дружина теж знає, — обличчя Старця скривилося від гніву. — Це ж жінка. Це ж треба було їй...
— Та я ж не знав, — Ед, охоплений панікою, подався назад. — Але ж тепер я в курсі. Можете мені довіряти. Вважайте, що я пройшов налаштування.
Блакитні старечі очі вп’ялися в Еда, пронизуючи його до самісіньких кісток.
— А ще ви збиралися зателефонувати до поліції, хотіли повідомити про все владу.
— Я ж не знав, хто здійснює налаштування.
— Тепер знаєте. Природний хід речей доводиться підправляти — скориговувати трошки тут, трошки там. Налаштовувати. У нас є всі необхідні дозволи на ці зміни. Наші бригади налаштування виконують життєво важливу роботу.
Ед, як міг, зібрався з духом.
— А як щодо конкретного налаштування? Агенція Даґласа, його офіс? Для чого це все було? Певен, що за ним була якась вагома причина.
Старець махнув рукою, і за його спиною в тіні спалахнула величезна карта. Едові перехопило подих. Її краї губилися десь у туманній глибочині. На карті було видно нескінченне мереживо дрібнісіньких секцій, безліч переплетених ліній, накладених квадратів. Кожний квадрат був розмічений. Деякі відсвічували блакитними барвами. Світло безперестанку переливалося.
— Це план секторів, — пояснив Старець і втомлено зітхнув. — Це непідйомна робота. Іноді ми самі не знаємо, як витримати черговий період, але хтось же має цим займатися. Заради спільного блага. Заради
— А налаштування? У нас... У нашому Секторі?
— Ваш офіс працює з нерухомістю. Попередній Даґлас був амбітним бізнесменом, але останнім часом він швидко старішав, тіло його підводило. За кілька днів йому запропонують придбати велику ділянку незайманого лісу в західній Канаді. Щоб її купити, йому доведеться ризикнути майже всіма своїми заощадженнями. Старий, вже не такий жвавий Даґлас, зрозуміло, завагався б, а нам конче необхідно, щоб він погодився. Він мусить придбати цю ділянку і якомога швидше її розчистити. Це під силу лише молодшій людині — молодшому Даґласу.
Коли ліс розчистять, там знайдуть рештки первісних людей. Їх там уже помістили. Уряд Канади орендує в Даґласа цю землю під наукові дослідження. Знайдені там релікти спричинять ажіотаж у наукових колах на міжнародному рівні.
Це запустить низку подій. Люди з багатьох країн приїдуть до Канади вивчати залишки: з Совєцького Союзу, Польщі, Чехії тощо.
Певні події вперше за багато років підштовхнуть значну кількість науковців до ближчого знайомства. На тлі великого відкриття фокус зміститься з національних окремих досліджень на міжнародну співпрацю. Один із провідних совєцьких вчених заприятелює з бельгійським науковцем. Перш ніж роз’їхатися, вони домовляться про подальше листування, звичайно, не звітуючи про це своїм урядам.
Поступово коло однодумців розширюватиметься. З обох сторін залучатимуться інші дослідники. Постане наукове товариство, і з часом усе більше освічених людей працюватимуть на цю міжнародну спільноту. Тимчасом суто національні розробки поступово, але відійдуть на задній план. Завдяки цьому певною мірою відступить загроза війни.
Ось чому сьогоднішнє налаштування таке важливе. Усе залежить від того, чи буде підписано угоду на придбання і розчищення цих канадських угідь. Старий Даґлас не зважився б на такий ризик, але змінений Даґлас і його омолоджені співробітники візьмуться за цю роботу з природним запалом. Це запустить потрібний ланцюг подій, від якого виграєте
— Тепер я зрозумів, — сказав Ед.
— Звичайно зрозуміли. І тепер ви багато чого знаєте. Аж занадто. Жодний суб’єкт не мав би стільки знати. Вочевидь, мені доведеться викликати сюди бригаду налаштування...
Перед очима в Еда постала похмура картина: клуби сірих хмар, сірі чоловіки й жінки. Він аж здригнувся.
— Прошу вас, — прохрипів він. — Я зроблю будь-що, все що завгодно, лише б ви мене не розряджали. — Піт градом котився по його обличчю. — Гаразд?
Старець завагався.
— Можливо, нам вдасться цього уникнути. Є інший вихід.