Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 2)

— Як на мене, тут досить холодно.

— Це нагадує нам, що ми — террани, хоча й на відстані багатьох світлових років від дому, — зауважив Нельсон.

— План дій такий, — повідомив Шер. — Ми не будемо їх підривати, про це не може бути й мови. Нам потрібен їхній вантаж. Підірвемо корабель — знищимо все.

— Що ж тоді ви пропонуєте?

— Ми накриємо їх газовою хмарою.

— Газовою хмарою? Але ж...

— Капітане, ми не можемо застосувати газ. Інакше доведеться чекати, доки він нейтралізується.

— Тут вітер. Він розвіє хмару дуже швидко. У всякому разі, це єдине, що ми можемо зробити, тож доведеться ризикнути. Будьте готові, щойно побачимо їхній корабель.

— А якщо промажемо газом?

— Тоді доведеться відкрити вогонь. — Шер пильно оглядав небо. — Схоже, вони наближаються. Ховаймося.

Вони поквапилися до руїн міста — нагромадження залишків башт і колон, всіяних дрібними кам’яними уламками.

— Згодиться, — сказав Шер і присів навпочіпки, не випускаючи рушниці з рук. — Ось і вони.

Адгаранський корабель з’явився над ними і почав заходити на посадку. Він повільно знижувався під гуркіт своїх дюз, що здіймали в повітря хмари пилу. Нарешті судно приземлилось, здригнулося і непорушно завмерло.

Шер вхопив мікрофон.

— Вперед!

У небі з’явився терранський крейсер і почав стрімко знижуватися до адгаранців. Крейсер потужними струменями випустив біло-блакитну хмару просто на чорний вантажник.

Вона швидко долетіла до запаркованого корабля, огорнула його зусібіч своїми хвилями і всмокталася в обшивку.

Поверхня корпусу на мить зажевріла, уламки почали завалюватися всередину. Обшивка швидко іржавіла. Терранський крейсер, виконавши своє завдання, заклав віраж і зник у небі.

З адгаранського судна почали вискакувати дрібні фігурки. Довгоногі, вони метушилися і стрибали, як навіжені. Потім більшість з них повернулися назад, у нутрощі корабля, і почали витягати звідти пожежні шланги, балони та інше обладнання. Вони гарячково працювали, зникаючи у корозійній хмарі.

— Вони поливають корабель із шлангів.

Адгаранців побільшало, вони гарячково метушилися.

Хтось застрибував на корабель, хтось зістрибував на землю, хтось кудись цілеспрямовано рухався, хтось безцільно кружляв довкола.

— Наче мурашник розворушили, — пробурмотів Барнз.

Адгаранці обліпили корпус судна, відчайдушно поливаючи обшивку, намагаючись зупинити корозійну дію газової хмари. Тимчасом у небі знову з’явився терранський крейсер, що готувався до повторної атаки. Він стрімко наближався, виростаючи з крихітної цяточки у сріблясту голку, що виблискувала у променях Сиріуса. Батарея гармат вантажника марно намагалася взяти швидкісний крейсер на приціл.

— Бомбіть поруч із ціллю! — наказав у мікрофон Шер. — Не пошкодьте корабель. Нам потрібен вантаж.

Люки крейсера розчахнулися. Дві бомби полетіли вниз точно розрахованими траєкторіями і вибухнули обабіч нерухомого вантажного судна. Його накрило хмарою каміння й пилу, що смерчем здійнялися вгору. Чорний хробак здригнувся. Адгаранці зісковзнули з обшивки корабля на ґрунт. Гарматна батарея здійснила кілька пострілів, але промахнулася. Крейсер шугнув угору і зник за обрієм.

— У них немає жодного шансу, — сказав Нельсон. — Вони не зможуть злетіти, доки не зіб’ють корозійної хмари.

Більшість адгаранців утікали з корабля і розбігалися навсібіч.

— Справу, вважай, зроблено, — сказав Шер і звівся на ноги. — Ходімо!

Яскравий спалах сигнальної ракети, випущеної транспортником, усипав небо білими іскрами. Перелякані нападом адгаранці безцільно метушилися довкола корабля, газова хмара поступово розсіювалася. Біла сигнальна ракета сигналізувала капітуляцію. Угорі знову закружляв крейсер, чекаючи наказу від Шера.

— Ви тільки погляньте на них, — сказав Барнз, — комахи розміром з людей.

— Хутчіш, — поквапив їх Шер. — Хочу дізнатися, що вони везуть.

Командир адгаранців чекав на них біля корабля. Ошелешений несподіваним нападом, він рушив назустріч терранам.

Нельсон, Шер і Барнз дивилися на нього з ледь тамованою огидою.

— Боже, — вихопилося в Барнза, — то ось вони які!

Адгаранець мав майже п’ять футів зросту, його тіло вкривав чорний хітиновий панцир. Стояв він на чотирьох тоненьких кінцівках, дві верхні кінцівки, якими він розмахував, росли із середини його тіла. З одягу на ньому був лише незатягнутий ремінь, на якому теліпалися якісь інструменти та зброя. Його очі мали складну будову, в кожному було по кілька кришталиків. Ротом слугувала вузька щілина у нижній частині продовгуватого черепа. Істота не мала вух, а на голові у неї тремтіли два схожі на антени відростки.

За спиною адгаранського командира скупчилися члени екіпажу, нерішуче завмерши. Дехто з них тримав спрямовану в бік терранів трубчасту зброю. Командир адгаранців різко заклацав ротом і похитав вусиками. Його підлеглі опустили зброю.

— І як з ними спілкуватися? — запитав Барнз у Нельсона.

Шер вийшов наперед.

— А це не має жодного значення. Нам йому нічого сказати. Вони й самі добре знають, що перебувають тут незаконно, нас цікавить лише їхній вантаж.

Він проштовхався повз командира, інші адгаранці розступилася. Шер піднявся на корабель, Нельсон і Барнз прослідували за ним.

Нутрощі вантажника сочилися слизом. Звідусіль капало. Темні вузькі проходи нагадували довжелезні тунелі. Підлога була слизькою. Члени екіпажу ховалися в темряві, виднілися лише їхні кінцівки та вусики, що нервово похитувалися. Шер освітив ліхтариком один з проходів.

— Сюди. Схоже на головний коридор.

Командир адгаранців ані на крок не відставав від терранів, але Шер не звертав на нього уваги. Терранський крейсер приземлився неподалік. Нельсон бачив, як їхні солдати займали позиції.

Попереду коридор впирався у металеві двері. Шер жестом наказав їх відчинити.

— Відчиняй!

Командир адгаранців відступив, демонструючи небажання коритися. Підійшли ще кілька членів екіпажу, всі з трубчастою зброєю.

— Вони готуються до спротиву, — тихо попередив Нельсон.

Шер націлив на двері слем-рушницю:

— Що ж, коли немає іншої ради...

Адгаранці збуджено заклацали, проте до дверей ніхто не підійшов.

— Гаразд, — похмуро сказав Шер і натиснув на гачок. Двері випарувалися хмарою диму. Тепер там був отвір, цілком достатній для проходу. Схвильовано клацаючи, навколо стовпилися ошелешені адгаранці. Їх ще чимало набігло ззовні, і всі вони скупчилися навколо трьох терранів.

— Ходімо далі, — сказав Шер і ступив у прохід, що зяяв попереду. Нельсон і Барнз пішли за ним, тримаючи випромінювачі напоготові.

Прохід збігав униз, повітря було важким і насиченим. Комахи не відставали.

— Назад! — Шер обернувся до адгаранців і підняв зброю. Вони зупинилися. — Стояти! — Потім уже до своїх: — Рухаймося далі.

Террани завернули за ріг і опинилися в трюмі. Шер ступав сторожко, обережно. Раптом перед ними виринули кілька адгаранських вартових з трубчастою зброєю напоготові.

— Геть з дороги! — Шер націлив на них слем-випромінювач. Бартові неохоче відступили.

Шер пройшов далі і раптом зупинився як укопаний.

Перед ним був вантаж корабля. Трюм був до половини заповнений акуратно складеними кульками, що мерехтіли молочно-білим сяйвом, схожі на величезні коштовні перлини незрівнянної краси. Тисячі кульок. Вони лежали повсюди, скільки сягав погляд, і тягнулися нескінченними рядами аж ген углиб. Ці чудернацькі кульки світилися м’яким внутрішнім сяйвом, що заливало корабельний трюм.

— Неймовірно! — вигукнув Шер.

— Не дивно, що вони намагалися проскочити сюди без дозволу. — Барнз зробив глибокий вдих, широко розплющеними очима розглядаючи посталу перед ними розкіш. — Думаю, я би на їхньому місці вчинив так само. Ви тільки погляньте на це!

— Які величезні! — захоплено погодився з ним Нельсон. Вони перезирнулися.

— Я ніколи не бачив нічого подібного, — вражено сказав Шер. Адгаранські вартові стривожено дивилися на них, тримаючи зброю напоготові. Шер підійшов до першого ряду перлин, розкладених з математичною точністю.

— Неймовірно! Сховище коштовностей, складених як... Як дверні ручки на складі.

— Може, колись вони належали адгаранцям, — замислено протягнув Нельсон. — Може, це багатство колись вкрали у них будівничі міст системи Сиріуса, і тепер адгаранці повертають своє добро.