Федерико Моччиа – Три метри над рівнем неба (страница 57)

— Нарешті ти розшолопала! Що я мала робити, руку тобі зламати?

— Могла б одразу сказати, ні?

— Звідки я знала, що саме сьогодні нам дозволять їхати на «Веспі»?

— А чому ти не хочеш на ній?

— Дуже просто: бо її немає.

— Немає «Веспи»? А де ж вона? Хіба ти не на ній поїхала вчора ввечері?

— На ній.

— І що? Вона теж упала в гній і ти її викинула?

— Ні, я її залишила на Теплицях, а коли ми туди повернулися, її вже не було.

— Повірити не можу!

— Доведеться.

— Не хочу вірити. Моя «Веспа»!

— Якщо ми про це, то її подарували мені.

— А хто її модифікував? Хто поміняв патрубок? Наступного року тато з мамою купили б тобі машину, а вона стала б моєю. Повірити не можу.

Клавдіо зупинився перед ними. Опустив автоматичне віконечко.

— Бабі, а куди поділася «Веспа»? Її немає в гаражі.

Даніела заплющила очі. Тепер їй хоч-не-хоч довелось повірити.

— Нічого, тату, я поставила її у дворі. Вона ж тобі заважала, коли ти ставив машину. Я подумала, що краще її запаркувати не в гаражі.

— Ти жартуєш. Зараз же постав її в гараж. А якщо її вкрадуть? Дивися, ми з мамою не маємо жодного наміру купувати вам нову. Збігай швиденько, ось тобі ключі.

Даніела сіла в машину, у той час як Бабі побігла у напрямку гаражів, роблячи вигляд, що шукає потрібний ключ. Зайшовши у двір, Бабі стала розмірковувати. «А тепер що робити? До сьогоднішнього вечора я маю віднайти “Веспу” або ж знайти інше рішення. Чорт забирай Палліну, вона втягла мене у цей шарварок, тож вона повинна мене звідси витягти». Бабі почула шум «мерседеса», що задкував. Вона нахилилась перед віконницею. Саме вчасно: «мерседес» виїхав з-поза рогу й зупинився. Бабі вдала, що зачиняє гараж, вставила ключі в замкову щілину, покрутила їх, потім витягла й, усміхаючись, попрямувала до машини.

— Зроблено, я поставила її на місце.

Подумала, що вона — чудовий мім, але було б краще знайти «Веспу» якнайскоріше. Коли сідала в машину, то відчула на собі чийсь погляд. Глянула вгору. Вона мала рацію. Хлопець, що мешкав на третьому поверсі, дивився зі свого вікна. Ймовірно, він усе бачив. Тобто насправді він не побачив нічого, і саме тому у нього був такий дурнуватий вигляд. Вона усміхнулась йому, намагаючись заспокоїти. Він усміхнувся у відповідь, але було зрозуміло, що йому щось неясно. Будь-кому було б неясно.

«Мерседес» зрушив. Бабі віддала ключі батькові й усміхнулась йому.

— Я просто хотіла зробити тобі приємне.

— Знаю, я тобі дякую, але так краще. Ти її поставила близько до муру?

— Дуже близько. Вона нікому не може заважати.

Бабі обернулась до Даніели. Та сиділа, схрестивши руки на грудях. Розлючена.

— Ну ж бо, Дані, на «Веспі» до школи ми поїдемо наступного тижня!

— Дуже на це сподіваюся.

Бабі зручніше вмостилась на сидінні. Подивилась уперед. Так, необхідно знайти рішення якомога швидше. «Мерседес» зупинився біля виїзду з житлового комплексу перед шлагбаумом, який повільно почав підніматися. Клавдіо привітався з портьє, а той зробив йому знак зачекати. Вийшов із вартівні з пакетом у руках.

— Добрий день, синьйоре, вибачте, ось це залишили для Бабі.

Портьє віддав пакет. Бабі взяла його із цікавістю. «Мерседес» м’яко поїхав, віконечко зачинялось. Бабі відкрила пакет. Клавдіо також підвівся на сидінні, щоб побачити, що там. Бабі усміхнулась.

— Хто хоче шматочок? Це рогалик із шоколадним кремом від «Ладзарескі».

Бабі розламала рогалик руками.

— Тату?

Клавдіо похитав головою.

— Дані?

— Ні, дякую.

Можливо, вона сподівалася, що в тому пакетику будуть новини щодо «їхньої» «Веспи».

— Мені ж краще, я сама тоді все з’їм. Ви не знаєте, що втрачаєте…

Палліна — просто сонечко, вона вміє просити вибачення. Тепер залишалося тільки віднайти «Веспу» до восьмої.

27

Дівчата весело щебетали біля входу до школи, чекаючи на дзвоник. Бабі та Даніела вийшли з машини й попрощалися з батьком. «Мерседес» змішався з купою інших машин на площі Евкліда. Групка дівчат одразу ж побігла назустріч Бабі та Даніелі.

— Бабі, а це правда, що ти вчора була на Теплицях і стала «камоміллою»?

— А правда, що ти потім утекла, і за тобою гналася муніципальна поліція?

— І що поліцейський схопив тебе за волосся, а Степ вклав його на асфальт, і ви втекли на Степовому мотику?

— А правда, що там загинуло двоє?

Даніела приголомшено слухала. «Веспа» була недаремною жертвою. Це була справжня слава. Бабі не йняла віри власним вухам. Звідки вони вже все знали? Ну, не геть усе. Історія з гноєм, на щастя, залишилась таємницею. Дзвінок її врятував. Поки піднімалася сходами, туманно відповіла на кілька запитань дівчат, які їй були найбільш симпатичні. Тепер це вже факт. Цього дня вона була знаменитістю. Даніела тепло попрощалася з нею: «Па-па, Бабі, побачимося на перерві!» Неймовірно. Відколи вони ходили до школи разом, вона їй ніколи такого не казала. Подивилась услід Даніелі, що віддалялась в оточенні кількох подруг. Усі йшли довкола неї, засипаючи її запитаннями. Вона теж насолоджувалась своєю миттю слави. Це було справедливо, зрештою, вона пожертвувала своїми «Суперґа». Залишається сподіватись, що вона не розповість їм про гній.

Молодий священник з найближчої парафії сидів за кафедрою. Був перший урок, релігія. Його обличчя було бляклим і постійно червоніло. Улюбленою розвагою дівчат було ставити йому незручні запитання про секс та дошлюбні стосунки. Неборака. Він намагався триматися загальних тем, у той час як Феста та кілька інших уперто тягли дискусію у бік деталей. Невимушено розповідали конкретні приклади та факти, що нібито сталися з фантасмагоричними подругами, якими були насправді майже завжди вони самі. Потім питали його думку щодо цього. Кволенька відповідь священника одразу ж розбивалась об якийсь грубий жарт із натяком, що спричиняв веселощі половини класу й щирий рум’янець на щоках учителя. На практиці урок релігії перетворився на справжнісінький урок статевого виховання, єдиного предмету, з якого всі отримали б задовільні оцінки.

Священник спробував уникнути питання щодо власного особистого життя у той період, коли він ще не вдягнув сутану, весело закинуте дівчиною з пишним світлим хвостиком із задньої парти. Можливо, не хотів відповідати брехнею, або й справді не мав чого сказати. Священник узяв Біблію й розкрив її, поклавши край тій великій цікавості класу щодо його малоймовірних гріхів. Почав читати. Клас — почасти через розчарування, дещо з поваги — слухав його мовчки. Священник полегшено зітхнув. Погані були справи. Можливо, йому теж було що розповісти.

Котрась із дівчат захвилювалася через наступні уроки й потайки розгорнула підручник. Подумала, що буде розумніше повторити урок, аніж просто покладатися на Господа.

Бабі гортала щоденник. Дійшла до вчорашньої сторінки і справа внизу написала червоним фломастером: «Теплиці», й одразу під ним: «Камомілла!!» Поставила аж два знаки оклику. Це справді було дуже захопливо. Таке варто запам’ятати. Потім подивилась далі у щоденник. Наступним уроком була грецька.

Джаччі робитиме опитування. Добігала кінця остання чверть перед іспитами на атестат. Коли оприлюднять, які дисципліни вибрані для іспитів, опитувань більше не буде. Проконтролювала кружечки. Бракувало лише трьох до завершення кола. Це вони мали стати «щасливицями». Бабі прочитала імена. Знову Феста. Бідолаха. Гарний тиждень. Бабі обернулася до неї. Та сиділа, підперши руками щоки. Бабі покликала її пошепки. Сильвія це помітила.

— Що таке?

— Джаччі сьогодні тебе викликатиме з грецької.

— Знаю.

Сильвія усміхнулась і зняла зі спини однокласниці підручник, який вона там була прилаштувала. Граматику грецької мови.

— Я повторюю.

Бабі усміхнулась їй. Чи воно їй допоможе… Можливо, було б краще, якби вона слухала релігію. Насправді врятувати її могло хіба диво. Продзвенів дзвоник. Молодий священник пішов собі, несучи із собою валізку з темної шкіри, а також останні сумніви. Хода видавала його. Якщо замолоду він і вдавався до якихось гріхів, то винні у цьому були не дівчата.

— Привіт, Бабі!

— Палліно! Як справи?

Палліна поставила свою сумку на парту Бабі.

— Добре! На один літр крові менше!

— Правда? І як пройшли аналізи?

Палліна закотила рукав блакитної сорочки, демонструючи бліде передпліччя.