Федерико Моччиа – Три метри над рівнем неба (страница 36)
Бабі глянула на нього геть розлючено.
— Та послухати тільки…
Степ урвав її:
— Тоді зробімо так: ти завтра принесеш гроші, замовиш столик у гарному місці, а я, можливо, заїду по тебе… Гаразд?
— Та щоб я з тобою пішла!
— Ну, вчора ти зі мною таки пішла. І ще й чіплялася за мене.
— Кретин!
— Нумо, сідай, я тебе відвезу.
— Ідіот.
— Як так, що ти вмієш тільки лаятися? Зразкова дівчинка у формі, що ходить сюди, до Фальконьєрі, вся така правильненька — і так поводиться! Ні, це не годиться!
— Гівнюк.
Полло підійшов саме вчасно, щоб почути цей останній комплімент.
— Бачу, ви подружилися. То що, підете на обід разом із нами?
Бабі приголомшено подивилась на подругу.
— Палліно, не можу повірити! Ти підеш обідати з цим крадієм?
— Ну, принаймні поверну собі хоч щось, платить він!
Степ глянув на Полло.
— Яка падлюка… Ти ж мені сказав, що вона запрошує.
Полло усміхнувся другові.
— Ну, це справді так. Ти ж знаєш, я ніколи не брешу. Учора я поцупив у неї гроші й платитиму саме ними. Відтак, у певному сенсі, платить вона. То що, йдете з нами чи ні?
Степ зухвало глянув на Бабі.
— Мені шкода, але я маю їхати на обід до батька. Не засмучуйся. Пообідаємо разом завтра?
Бабі намагалася стриматись.
— Ніколи!
Палліна сіла на мотоцикл позаду Полло. Бабі подивилася на неї з гіркотою, вона почувалася зрадженою. Палліна спробувала заспокоїти її: — Побачимося пізніше, га? Я заїду по тебе!
Бабі хотіла йти. Степ її зупинив.
— А, зачекай, бо інакше я видаватимусь брехуном. Скажи це, будь ласка. Це правда, що ми вчора були в душі разом?
Бабі вивільнилась.
— Та йди ти під три чорти.
Степ усміхнувся до Полло.
— Це в неї така манера казати «так!»
Полло похитав головою і поїхав геть із Палліною. Степ залишився і дивився, як Бабі переходить дорогу. Йшла рішуче. Якась машина загальмувала, щоб не збити її. Водій засигналив. Бабі, навіть не обертаючись, сіла в автівку матері.
— Привіт, мамо!
Бабі поцілувала Рафаеллу.
— У школі все добре?
— Дуже добре, — збрехала.
Отримати двійку з латини і зауваження у щоденник — це насправді не те, що можна назвати «дуже добре».
— Палліна не прийде?
— Ні, вона повернеться своїм ходом.
Бабі подумала про Палліну, яка їхала на обід із тим типом, Полло. Абсурд. Рафаелла нетерпляче загула у клаксон.
— Та зрештою, де поділась Джованна? Даніело, ти ж мала їй сказати.
— Ось вона, підходить.
Джованна, білява дівчина з невиразним обличчям, повільно перейшла дорогу й сіла в машину.
— Вибачте, синьйоро.
Рафаелла не відповіла. Перемкнула на першу й рвонула вперед. Рвучкість цього від’їзду була вже достатньо красномовною. Даніела подивилась у віконечко. Її подруга Джулія стояла там, перед школою, і розмовляла з Паломбі. Даніела розлютилася.
— Це нестерпно! Щоразу, коли мені хтось сподобається, з’являється Джулія і клеїть дурну. Неймовірно просто. Здається, вона це навмисно. Спочатку Паломбі ненавиділа, а тепер будь ласка — баляндраси точить.
Джулія завважила «Пежо». Попрощалася з Даніелою і жестом показала, що зідзвоняться сьогодні ввечері. Даніела подивилась на неї з ненавистю і нічого не відповіла. Потім обернулася до сестри.
— Бабі, а Степ по тебе приїжджав?
— Ні.
— Як це ні, я бачила, як ви розмовляли.
— Він просто проїжджав повз.
— Ну то могла б і з ним повернутися. Ось він!
Степ саме на повній швидкості проїхав повз «Пежо». Рафаелла крутонула кермо вбік, налякана. Даремно. Степ ніколи б з нею не зіштовхнувся. Він вираховував відстані до міліметра.
«Хонда 750» нахилилась двічі чи тричі, мало не торкаючись інших машин. Потім Степ, у своїх темних окулярах, злегка повернув голову й усміхнувся. Він був упевнений, що Бабі на нього дивиться. І не помилявся. Перемкнув передачу і, не зупиняючись на червоне світло, в’їхав на вулицю Сьяччі. Машина, що їхала праворуч від нього, засигналила, що було зрозуміло. Доссі не встиг прочитати номери. Мотоцикл зник, об’їхавши інші машини. Рафаелла зупинилась на світлофорі та обернулася до Бабі.
— Якщо ти ще бодай раз насмілишся сісти позаду цього типа, я не знаю, що тобі зроблю. Він ідіот. Ти бачила, як він кермує? Бабі, я не жартую. Не хочу, щоб ти з ним їздила.
Мабуть, її мати мала рацію. Степ кермував, як навіжений. Однак учора позаду нього, посеред ночі, із заплющеними очима, у тиші, вона не боялася. Навпаки, ця поїздка їй сподобалась. Бабі відкрила торбу з супермаркету й відщипнула м’який шматок білої піци. Не можна ж контролювати себе постійно. Потім, у пориві цілковитого епатажу, вирішила, що це слушний момент.
— Мамо, я маю зауваження у щоденнику.
32 Мається на увазі шлягер «Треба перепаркувати машину» (1989) поп-співака і коміка 1980-х Франческо Сальві.
32
Мається на увазі шлягер «Треба перепаркувати машину» (1989) поп-співака і коміка 1980-х Франческо Сальві.
18
Степ налив собі пива й увімкнув телевізор. «Videomusic» показував кліп «Aerosmith» — «Love In An Elevator» . Стівен Тайлер зустрічався у ліфті з ураганною тьолкою. Тайлер, що мав обличчя удесятеро гарніше за Міка Джаґґера, гідно поцінував красу дівчини. Степ подумав про свого батька, який сидів навпроти. Хтозна, чи він теж зацінив. Батько взяв пульт зі столу й вимкнув телевізор. Його батько був як Паоло, не вмів цінувати красу.
— Ми з тобою не бачилися вже три тижні, а ти сідаєш дивитися телевізор. Поговоримо, ні?
Степ відпив пива.
— Гаразд, поговоримо. Про що ти хотів говорити?