Федерико Моччиа – Три метри над рівнем неба (страница 27)

Дві однокласниці за партою перед нею зсунулися одна до одної, щоб допомогти їй. Бабі покликала її пошепки: «Пс-с-с». Палліна, не підводячи очей, жестом показала їй зачекати. Швидко переписала останні рядки версії. Випросталась і помахала в повітрі ручкою і рукою, втомленою цим намаганням обігнати час. Палліна усміхнулася подрузі. «Я закінчила. Тримайте». І передала зошит з латини дівчатам, що сиділи попереду. «Віддайте це Джанетті». Двоє дівчат, які ідеально виконали роль прикриття, знову зручно сіли на своїх місцях. Джанетті у цей час отримала назад свій зошит, сподіваючись, що ця добра справа дозволить їй отримати бодай задовільну оцінку під час опитування з латини. Задзвенів дзвоник. Джаччі закрила журнал.

— Піду до вчительської візьму журнал з латини. Залишаю вас самих. Не колобродьте мені тут.

Усі дівчата повиходили з-за парт. Троє з них перед тим, як учителька вийшла, вициганили у неї дозвіл піти в туалет. Насправді тільки одна з них пішла туди задля фізіологічної потреби. Дві інші увійшли до однієї кабінки і щасливо розділили одну й ту ж згубну звичку. Приємну «Меріт» — у пику тим, хто казав, що це найшкідливіші цигарки.

Джаччі повернулася до класу. Всі дівчата зайняли свої місця. Уважно слухали пояснення щодо латинської метрики. Декілька з них позначили наголоси та переписали фразу з дошки.

Інші, знаючи, що викликатимуть, вирішили, що краще повторити версію.

Бенуччі не витримала. Знову розгорнула піцу. Зробила це тихо-тихо, відкриваючи шматок за шматком, намагаючись наробити якомога менше шуму. Беручи обома руками, тримаючи передпліччя майже нерухомо, спираючись на крайчик парти. Але папір із пекарні хрумкий. Деякі сусідки нервово обернулися до неї. Бенуччі похитала головою, вона нічого не могла вдіяти, і з’їла останній шмат піци. Це було сильніше за неї. Двоє дівчат позаду жували «Вігорсол». Намагалися позбутися запаху нікотину. Інша в глибині класу спокійно слухала урок. Їй уже не болів живіт.

— Отже, на наступну середу — від сторінки 242 до сторінки 247, переклад та вивчення метрики, ідеально знати правила наголосів.

Бабі відкрила щоденник і записала, що треба зробити на середу. Потім майже мимохіть погортала щоденник. Перед її очима пробігли кольорові сторінки, заповнені написами. Свята, дні народження, кумедні фрази Палліни, оцінки за домашні завдання. Судження про побачені фільми, кохання — можливе, неможливе, минуле.

Марко, я т. к. Зупинилась. Подивилась на цей напис. Червоний фломастер внизу сторінки. Під ним — маленьке сердечко. Листопад. Так, це було в листопаді. І вона була шалено в нього закохана.

— Мамо, для мене щось прийшло?

— Так, лист там, у кухні. Я поклала тобі його на стіл.

Бабі одразу ж побігла до кухні, знайшла листа. Впізнала почерк і, щаслива, відкрила конверт. Тоді було вже чотири місяці, як вони зустрічались. Її найдовший роман. Насправді це був єдиний її роман. Прочитала листа.

Дорога Бабі!

У цей важливий день (відкриття Америки? Ні, важливіше! Перша людина на Місяці? Набагато важливіше! Відкриття дискотеки «Джильда»? Це вже тепліше!)… Гей, маленька моя. Я жартую! Сьогодні виповнюється чотири місяці, як ми разом, і я вирішив, що цей день має бути для тебе особливим — щасливим, прекрасним, романтичним. Готова? Добре. Тоді візьми в гаражі свою «Веспу» і вирушай. Тому що починається твоє «полювання за скарбами». «Скарб» у сенсі «кохання». Бо це те, що я відчуваю до тебе.

Марко

П.С. Перша записка така:

У той парк, що зветься Вілла,

завжди ходиш, моя мила.

On the left є третє tree,

Що від входу нагорі.

Під ним викопай щось швидко,

Це для тебе, моя рибко.

Бабі закрила листа і подумала. «“Вілла” — це напевне Вілла Ґлорі, куди я завжди ходжу бігати. Англійська? За кого він мене має? Ясно, що це легко: третє дерево ліворуч від входу».

— Мамо, я на вулицю.

— Куди саме?

— Маю занести одну річ Палліні.

Бабі накинула замшеву куртку.

— О котрій повернешся?

— До вечері. Уроки зроблю у неї.

Рафаелла з’явилась у дверях:

— Будь ласка, не запізнюйся!

— Якщо щось зміниться, я зателефоную.

Бабі швидко вийшла, потім зупинилась на порозі й повернулася назад. Швидко поцілувала матір у щоку й відтак вибігла. Опинившись у дворі, повільно, щоб не наробити шуму, відкрила віконницю гаража. Витягла «Веспу» і, не заводячи її, повела вниз узвозом. Але перед поворотом глянула вгору. Рафаелла виглядала з балкона, їхні погляди зустрілися.

— Мамо, на автобусі буде задовго.

— Хоч шалик зав’яжи.

— Я підніму комір куртки, мені не холодно, правда. Па-па.

Бабі перемкнула на другу. «Веспа» злегка загальмувала, потім раптово завелася і подалася вперед із увімкненим мотором. Бабі пригнулася, проїжджаючи на волосину під шлагбаумом, що його запопадливо підняв Фьоре. Проїхала весь проспект Франча і дісталася Вілли Ґлорі. Поставила «Веспу» на підніжку й забігла до парку. Кілька жінок гуляли з дітьми. Якісь атлети займались джогінгом. Бабі підійшла до третього дерева ліворуч. Унизу, поряд із корінням, ріс маленький кущик. Відхилила його. Під ним був схований целофановий пакет.

Узяла. Із щасливою й змовницькою усмішкою повернулася до своєї «Веспи». Відкрила. Всередині був прегарний кашеміровий шалик блакитного кольору й записка:

У тебе точно цього нема,

Бо як приходить холодна зима,

Ніколи його не вдягаєш,

Відтак від ангіни страждаєш.

Тепло вкутана, рушай

До чільного центру РАЙ29.

У дворі там — кінь кам’яний.

До нього — швиденько, мерщій!

Бабі сіла на «Веспу» і радісно усміхнулася цій романтичній грі. Зав’язала собі на шию шалика. Він був теплий і м’який. Справді гарний подарунок. До того ж корисний, зважаючи на холоднечу цих днів. «Мама мала рацію. Але Марко — просто сонечко». Звичайно, він трішки легковажив. А якби пакет знайшов хтось інший? Але все пройшло добре. Бабі завела «Веспу» і на повній швидкості помчала до площі Мадзіні. Зупинилась перед маленьким двором із високою автоматичною хвірткою. Залишила «Веспу» та увійшла у двір. Охоронець подивився на неї з цікавістю. Потім перемкнув увагу на чоловіка з валізкою, який потребував інформації. Бабі цим скористалася. Підійшла до коня. На його череві була намальована крейдою стрілочка, що вказувала вниз. Подумала, що Марко з’їхав з глузду. Потім придивилась. Там був ще один пакетик. Узяла його. Охоронець нічого не помітив. Цього разу вона знайшла окуляри. Прегарні «Рей-бан» останньої моделі — маленькі, прямокутні. Звичайно, там була ще одна записка. Наступною зупинкою мала стати вулиця Кола ді Рієнцо, 47. «Веспа» на всій швидкості помчала у цьому напрямку. Цією швидкістю «Веспа» частково завдячувала патрубку, який нещодавно поміняла Даніела, а частково — усе більшій цікавості Бабі.

Бабі дісталася будівлі за новою адресою. Це був магазин. Вона була заскочена. Магазин спідньої білизни. Простенькі комплекти з білої бавовни, які вона зазвичай носила, їй завжди купувала матір. Бабі нерішучо ввійшла. Роздивилась навкруги. Молода продавчиня за прилавком складала сірі єдвабні комплекти, які щойно доставили. Бабі прочитала останній рядок записки: «Тобі достатньо назватися, щоб у новеньке щось вбратися».

Продавчиня помітила її і підійшла.

— Можу вам допомогти?

— Гадаю, що так. Я Бабі Джервазі.

— Ах, звичайно.

Продавчиня мило всміхнулася.

— Ми на вас чекали.

Зайшла за прилавок.

— Ось ці — для вас. Виберіть той, що вам найбільше подобається.

Виклала на стіл три комплекти білизни. Всі три були єдвабні. Перший — чорного кольору, із прозорим візерунком на грудях та тоненькими бретельками. Другий — роздільний, блідо-рожевий із напівпрозорим візерунком. Останній був кольору сливи, з тоненькими бретельками та доволі високо вирізаними на стегнах трусиками. Бабі оглядала комплекти. Ось вони, лежать на прилавку. Придивлялась до кожного, не насмілюючись підняти голову. Зашарілась. Продавчиня, мабуть, помітивши це, спробувала їй допомогти.

— Гадаю, вам найкраще підійде ось цей.

Узяла верх від блідо-рожевого комплекту й підняла, демонструючи його.

— У вас така світла шкіра, вам буде дуже до лиця.

Бабі несміливо підняла очі.

— Так, я теж так думаю. Тоді я візьму цей. Дякую.

Бабі відійшла від прилавка, чекаючи, коли люб’язна продавчиня запакує комплект; роззирнулася довкола. На холодному манекені було одягнуто комплект дуже сексі. Бабі уявила себе в ньому. Їй це здавалося природним після того драматичного вибору.

— Синьйорино?

Бабі обернулася до продавчині.