Федерико Моччиа – Три метри над рівнем неба (страница 26)

Даніела підсунула йому список покупок.

— Що це?

— Ось, пиши. Мама не бажає нічого запам’ятовувати. Якщо ми чогось хочемо, все треба записувати.

Клавдіо взяв папірець із рук Даніели. Прочитав його, потім під «дієтичне печиво (Бабі)» дописав — «кавоварка на двадцять осіб (Клавдіо, який ніяк не може випити кави)».

— Ось! — він закрив ручку і хряснув нею об стіл.

Потім підвівся, перекинувши стілець, і, як завжди, зачепився за нього ногою.

— Дідько б ухопив ці стільці!

Вийшов, не зачинивши за собою дверей. Бабі та Даніела перезирнулися.

— Сподіваюся, він нормально виїде з гаража. Мені здається, нині він особливо нервовий.

— Це вплив Місяця. Він зайшов у його знак. Краще поспіши спускатися.

— Еге ж, поспіши, поспіши. А прибирати повинна завжди я.

— Чому це, а вчора ввечері хто накривав на стіл?

Бабі взяла сумку з книжками і вийшла. Але Бранко таки вгадав. Потім, спускаючись, спробувала пригадати, про що там ішлося в її гороскопі. Щось таке було про кохання та закоханих. Що радив Місяць? Ах, так. Зверніть увагу на можливі зустрічі.

12

У шкільному дворі, під гілками розкидистої верби, на довгому бордюрі з білого мармуру кілька дівчат гарячково списували домашнє завдання. Деякі, більш працьовиті та горді, балакали поряд, зверхньо позираючи на нероб, що мінялися їхніми зошитами.

— Що тут написано? Дорівнює?..

— x-1! Та що ж це таке, ти й списати по-людськи не здатна?

— Та подивися на свій почерк!

— Аж так! Ти ніколи нічого вдома не робиш, а потім ще й скаржишся на мій почерк? Ну ти й розумна!

— Дуже розумна.

Палліна підвелася з підмурка, намагаючись видатись авторитетнішою.

— Я — сучасна дівчина, запускаю європейську моду в цьому місті, тренди, нові тенденції. Хіба я можу витрачати час на оцю всю дурню з x та y? Подивись…

Показала заучці свій наручний годинник.

— Це — суперхронограф від «Swatch», доправлений просто з Монте-Карло. Тут такого ще ні в кого немає. Абсолютна прем’єра, а для мене він уже застарів.

Заучка глянула на свій «Swatch». Палліна це помітила.

— «Попдіва». Давно пройшли. Колекціонери продають його задорого тільки тому, що кажуть, ніби він рідкісний. Власне, це просто реліквія. Старовизна для пенсіонерів! Хто його ще носить?

Заучка засмутилася.

— Ну ж бо, я жартую.

Палліна ляснула її по спині.

— Щойно зможу, я замовлю такий самий для тебе й віддам тобі його без націнки, добре? Тільки тому, що це ти! Ой, Катінеллі йде.

Палліна закрила зошит з математики і побігла назустріч Катінеллі разом з кількома іншими дівчатами — також можливими кандидатками на опитування з латини.

— Ну ж бо, Алечко, швидше, скоро дзвоник, дай нам свою версію27 з латини.

Дівчата чекали Катінеллі.

— Ні, навіть не думайте.

— Як це — «навіть не думайте»?

— Ви оглухли? Я не хочу, щоб ви списували мою версію. Гаразд? Не розумію, чому ви не можете перекласти її собі вдома, як усі роблять.

Палліна підійшла до неї.

— Ну ж бо, Алечко, не будь такою. Вибач, але ж сьогодні Джаччі мене точно викликатиме, і Фесту також.

Дівчина з групи, форма якої була у меншому порядку, ніж в інших, так само, як і її домашні завдання, кивнула.

— Ну дай же нам версію, дай! Бо вона ж до нас чіплятиметься!

— Палліно, не наполягай.

— Що таке, Палліно? На чому ти тут наполягаєш?

— Ах, привіт, Бабі. Аля не хоче давати нам версію. Ти її зробила?

На якусь мить Катінеллі більше не була в центрі уваги.

— Ні, тільки половину. І, здається, навіть це неправильно. Але мене вже викликали. Я перевіряла, сьогодні вона має викликати тебе і Сильвію Фесту, а потім почне нове коло. Але зазвичай вона викликає тих, у кого незадовільні оцінки.

Катінеллі спробувала відійти. Палліна смикнула її за куртку.

— Ти чула? Ти не можеш нас залишити так, ти нас усіх знищиш!

— Я не розумію, чому ви не можете чинити так, як Джанетті. Вона мені дзвонить після того, як усе зробила, і ми перевіряємо разом… Так вона підготована, і наступного дня все йде як слід. А так, як чините ви, — нащо це потрібно?

— Тебе це гребе? Власне, латина взагалі нікому не потрібна. Ну то ти нам даси чи ні ту версію?

— Я тобі вже сказала: ні. Хай вам Джанетті дасть.

Палліна пхикнула.

— Ага, та вона завжди приходить в останню мить… За п’ять хвилин — дзвоник. Ну ж бо, ну тільки сьогодні… Востаннє, обіцяю.

— Ви це завжди кажете. Ні, цього разу ні. Я вам її не дам!

Катінеллі пішла.

— Ну ти диви, яка гівнючка. Ще й потвора. Ось чому вона така зла. Бо на неї ніхто ніколи не звертає уваги. Це ж ясно. Ми принаймні розважаємось і дуже всім подобаємось.

Сильвія Феста підійшла до Палліни.

— Так, але я не думаю, що моїй матері дуже сподобається трійка, яку мені вліпить Джаччі, якщо ми не зробимо-таки версію.

— Ось, візьміть мою.

Бабі витягла з сумки свого зошита з латини й відкрила його на останній сторінці.

— Так ви принаймні зможете сказати, що спробували щось перекласти. Зробили її наполовину. Це краще, ніж нічого. Скажіть, що ви зупинились на «esperavisse». Це дієслово, яке я в біса не розумію, звідки походить. Власне, я його з чверть години шукала в «Іль»28, але не знайшла. Потім мені все набридло і я пішла обідати. Знежирений йогурт без цукру, жахливий. Ще кисліший за Катінеллі.

Усі засміялися.

Палліна взяла зошит і поклала його на бордюр між іншими дівчатами.

— Хай там як, це правда: від навчання грубшаєш. Я це завжди казала: якби я вибрала лінгвістичний напрямок, то точно важила б на чотири кілограми менше.

Палліна почала списувати, так само, як й інші дівчата, усі можливі жертви моторошної Джаччі.

З великих вікон класу було видно близькі луки. Кілька однаково одягнутих дітлахів бігали та грались у траві. Вихователька допомогла підвестися білявому хлопчикові, що забруднив свій білий халат. Сонце розливалось по партах. Бабі неуважно обвела очима клас. Одна дівчина, сховавшись за сусідкою спереду, дрімала, поклавши голову на переплетені руки. Інша, схиблена на своєму волоссі, потягла «хвоста», поділивши його і піднявши таким чином гумку, яка повільно сповзала її лискучим каштановим волоссям. Бенуччі цього разу витримала ще менше, ніж зазвичай. Сиділа, тримаючи руки під партою, і намагалася впоратися зі своєю піцою з томатним соусом. Відірвала від неї шматок і замурзаними в соусі пальцями швидко поклала його до рота. Потім почала жувати, удаючи байдужість, слухаючи урок, ніби нічого й не було. Бабі на якусь хвильку затримала увагу на поясненнях Джаччі. Якась молода жінка, що жила у минулому столітті, яка зовсім не вміла їздити верхи, тим не менш вирішила покататися на коні. Звичайно, вона впала. Бабі слухала не так уважно, щоб зрозуміти, забилася вона чи ні. Єдиним певним фактом було те, що якийсь тип, кому точно забракло ліпших ідей, написав про це щось типу роману. «Добре. Оцю оду, “До Луїджи Палавічіні, що впала з коня”, я задаю на понеділок». Другим певним фактом було те, що їм таки доведеться її вивчити. Бабі глянула праворуч. Палліна заклопотано списувала.