Ежи Эдигей – Смерть за алфавітом (страница 5)
Старий садівник, як завжди, починав день у теплицях. Огірки й помідори були вже зібрані, але Червономєйський готував площу під гвоздики та хризантеми, щоб на осінь, саме до дня Всіх Святих, мати на продаж достатньо потрібного товару.
Машина була навантажена, й водій, Ерік Рослій, пішов до теплиць за останніми розпорядженнями. Саме він і знайшов господаря мертвим — той лежав на квітковій розсаді. Водій казав, нібито Червономєйського застрелили з пістолета. Викликана на місце події міліція підтвердила слова водія. Це поки що була єдина річ, яку пощастило точно з’ясувати. Всі, зайняті роботою, були поза підозрою. Вони носили ящики з овочами й плодами до машини, де Анджей Червономєйський, син господаря, разом з водієм перевіряли і важили товар.
Ніхто не чув пострілу. Згодом, коли вже стало відомо, що садівника вбито зі старого «вальтера», міліція відтворила ситуацію. І справді, постріл з такого пістолета було ледве чути надворі — заглушували рослини. Люди, зайняті роботою, не звернули уваги на тихенький звук. Тим паче, що неподалік проходила шосейна дорога з доволі пожвавленим рухом. І коли б навіть хтось щось почув, то подумав би, що то «стрельнула» на дорозі вихлопна труба. Та й до всього ж, кожен передусім намагався якнайшвидше впоратися з роботою. Від цього залежала платня.
Звичайно, в Забєгові не бракувало людей, які заздрили багатієві, хоч його успіхи стали можливими завдяки важкій праці та ґрунтовним знанням. Чужий успіх часто коле очі. Та від заздрощів до злочину дорога далека. Отже, хто міг би вбити цю людину?
Доведено, що постріл зроблено з відстані два з половиною метри. Садівник був високим чоловіком. Дослідивши траєкторію кулі, експерти дійшли висновку: злочинець був нижчий від нього сантиметрів на двадцять. Міг мати щонайбільше сто сімдесят.
Жоден робітник або сусіда не помітили поблизу незнайомих. Адже злочин учинено о сьомій з хвилинами. О такій ранній порі рух на вулицях, особливо на периферії Забєгова, був мінімальний, і жоден сторонній не лишився б непоміченим.
Отже не треба було навіть перевіряти, чи вбивство вчинено задля грабунку. Злочинець стріляв у Червономєйського в теплиці. Не мав можливості привласнити навіть квітки, бо й квітів ще не було. Садівник працював у робочому комбінезоні й, крім носової хустинки та садівничого ножа, не мав при собі більше нічого.
На обличчі вбитого застиг вираз подиву й страху. З цього можна зробити висновок, що жертва добре знала свого переслідувача і здогадувалася, за чим він прийшов.
Не знайшовши нині в Забєгові ворогів садівника, міліція намагалася шукати їх у минулому. Дружина Червономєйського, Яніна, призналась, що 1935 року вони, тоді ще молоде подружжя, емігрували з-під Цешина до Франції. Там, в Ельзасі, на околицях Страсбурга, вони знайшли роботу в одного багатого садівника.
З початком другої світової війни, після капітуляції Франції, ці землі Гітлер приєднав до рейху. Червономєйського, як уродженця Сілезії, вважали за німця й призвали на службу до вермахту. Воював на Східному фронті, дійшов аж до Сталінграда й там потрапив у полон. Повернувся до Ельзасу лише 1948 року. Незабаром подружжя відмовилось од праці на хазяїна, взяло у держави позику, а потім купило досить великий маєток під Ліоном. Стала в пригоді професія садівника. Скориставшись із того, що неподалік було велике промислове місто, Червономєйський вирішив вирощувати овочі. За двадцять років збив собі непоганий капітал. Коли двоє старших дітей, як то кажуть, «вийшли в люди», він спродався й з дружиною та найменшим сином, а також з доброю сумою, вирішив повернутися на батьківщину.
Кілька тижнів Червономєйський їздив до Сілезії, бо тут хотів поселитися. Саме в Забєгові йому вдалося знайти землю, придатну для садівництва. Пані Яніна запевняла, що ні у Франції, ні тим більше в Польщі вони не мали ворогів. Звичайно, іноді траплялися дрібні суперечки з магазинами, куди чоловік здавав свою продукцію. Бували сутички і з робітниками, зайнятими в садку та теплицях. Однак це були дрібні інциденти, не варті уваги.
Розслідування вбивства Владислава Червономєйського було доручено лейтенантові Павлу Ратайчакові. Молодий офіцер через три дні признався, що цілком безпорадний у цій справі: не зміг знайти жодної зачіпки.
Зрештою, лейтенант Ратайчак займався справою зо два тижні. Одержавши виклик на спеціальні курси в криміналістичну лабораторію, з величезним полегшенням передав справу майорові Станіславу Зайончковському.
Хтось із городян зауважив, що прізвища всіх трьох жертв починаються на перші літери абетки. Спочатку загинула людина, прізвище якої починалося на «А». Потім настала черга літери «В», далі — «С». Той, хто перший це усвідомив, тепер оголосив, що новою жертвою таємничого вбивці стане власник прізвища, яке починається на літеру «D». А таких у Забєгові не бракувало.
Це відкриття вплинуло на мешканців повітового містечка, як вибух атомної бомби. До комендатури звернувся доктор Дембіцький, головний лікар місцевої лікарні, і цілком серйозно зажадав, аби до нього приставили міліцейську охорону. Зайончковський намагався був заспокоїти одного з найвідоміших людей міста, та коли прийшли й інші, навіть місцевий ксьондз, а також кілька громадських і партійних діячів, майор вирішив особисто взятися за розслідування всіх трьох справ.
Не маючи в розпорядженні необхідної кількості людей, особливо слідчих, Зайончковський надсилав розпачливі листи до воєводської комендатури, благаючи їх перебрати на себе слідство або ж прислати до Забєгова бодай трьох кваліфікованих спеціалістів. На жаль, воєводська комендатура мала задосить власних клопотів. І лише після того, як пощастило зламати в Ченстохові неабиякий опір тамтешнього міліцейського начальства, звідти «позичили» лейтенанта Барбару Слівінську.
Майор Зайончковський був надто досвідченим працівником міліції, щоб злегковажити панікою в місті, тому не відкидав можливості абеткової послідовності прізвищ наступних жертв. За його розпорядженням відділ обліку населення підготував списки мешканців Забєгова, прізвища яких починалися на «D». В тому списку виявилося двадцять три особи. Їхні адреси були позначені на великому плані міста. Міліцейські патрулі вдень і вночі кружляли вулицями, пильнуючи зазначені на карті голубими прапорцями пункти.
З усіма, кому загрожувала небезпека, провели конфіденційні розмови, просили цих людей бути надзвичайно обережними, а на випадок, якщо помітять недобре, терміново оповіщати міліцію.
Поставлена до відома про такі методи перестороги воєводська комендатура схвалила їх. Там не виключали і того, що всі три злочини, хоча й такі різні, могла вчинити одна людина — маніяк, що вирішив закривавити всю абетку.
Звичайно, городян, прізвища яких починалися на «D», закликали бути обачними. Але вже наступного дня Забєгово трусило від пліток. Кожен вважав, ніби має щось повідомити, й кожен прагнув допомогти міліції. Внаслідок цього до комендатури надійшли сотні найрізноманітніших повідомлень.
На жаль, у жодному не було нічого конкретного. Так, наприклад, один громадянин писав, що вбивцею всіх трьох є Адам Ковальський. Бо коли Дорошевський ішов вулицею, то Ковальський дуже пильно дивився на нього, навіть пішов слідом. Отож немає жодного сумніву, що наступною жертвою «вампіра» стане Дорошевський, бо ж усе й так ясно — саме прізвище вказує на це, а вбивцею буде Адам Ковальський.
На превеликий жаль, подібних повідомлень надходило багато. А кожне з них належало уважно вивчити й перевірити, оскільки в анонімних листах (найчастіше це була саме анонімна інформація) могла бути й дрібка правди, яка вивела б розслідування на правильний шлях.
Тому бідна на людей повітова комендатура подвоювала й потроювала зусилля, аби впоратися з усіма обов’язками й не занедбати щоденних справ. Служба автоінспекції виконувала свої завдання, дільничні стежили за порядком у місті, працівників слідчого відділу ледве не щодня піднімали по тривозі і викликали на місця різних подій у повіті. Життя в місті й навколо нього йшло своїм звичним трибом: бійки, дебоші та інші події.
Майор Станіслав Зайончковський майже не залишав приміщення комендатури. В такій ситуації від нього було важко вимагати доброго гумору. Він постійно бомбардував воєводське начальство благаннями про чимскоршу допомогу. Його постійно заспокоювали, мовляв, усе пам’ятають. Нарешті майор дочекався: його повідомили, що до Забєгова відряджено офіцера слідчого відділу Барбару Слівінську.
Не такої допомоги сподівався Зайончковський.
Однак поки воєводська комендатура вмовила ченстоховських колег відпустити на невизначений час одну зі своїх працівниць, у Забєгові сталася нова трагедія.
5.
Знову гине людина
Хоча Забєгово й найменше місто в Катовіцькому воєводстві, проте є важливим залізничним вузлом і має велику товарну станцію. Це й не дивно. Місто розташоване там, де споконвіку перехрещувались торговельні шляхи зі сходу на захід і з півночі на південь. Через Забєгово тепер проходять поїзди з Сілезії в різні кінці країни, а також за кордон. Товарна станція в Забєгові — найбільше підприємство міста.
Вночі 14 серпня на квартирі майора Зайончковського задзвонив телефон.