Евгений Федоровский – «Штурмфогель» без свастики (страница 53)
— Мене? — запитав, ковтнувши слину, Вайдеман.
— Так, — прямо відповів Коссовські.
Вайдеман насилу встав і відійшов у глиб кімнати:
— Це не я, це Піхт, — витиснув він із себе. Коссовські подумав — психічна атака вдалась. «Усе правильно, не ти, а Піхт — і тільки він — може бути Мартом. Ти, Альберте, ніяк не підходиш до ролі розвідника, а Піхт спритно скористався твоєю дружбою і скрізь тягав тебе за собою».
— Але звідки ти знаєш, що Піхт працює на росіян? — запитав Вайдеман.
Коссовські знав перші телеграми Марта, їх зміст навряд чи когось цікавив би, крім росіян. Але вголос він сказав ухильно:
— В мене ще нема цілковитої впевненості. Я хочу піймати його на місці злочину, застосувавши метод його давнього приятеля Еві Регенбаха — гамбіт… Тобто жертвую і на цей раз раптовістю.
— Піхт працює на Хейнкеля, — сказав Вайдеман. — Ось як! — здивувався Коссовські.
— Ми разом працювали на Хейнкеля, повідомляючи старого карлика про «Штурмфогеля».
— Яким чином?
— Я передавав відомості Піхту, Піхт — Хейнкелю, і від нього він отримував для мене гроші — тисячу марок у місяць.
— І довго ти так… працював? Вайдеман зморщив плаского лоба:
— Не більше року… Потім я відмовився. Але, повір, Зігфріде, заради давньої дружби, я не вбачав у цьому нічого непорядного!
— Та-ак, — у роздумі протягнув Коссовські, — ти мене здивував, Альберте.
— Я завжди вплутувався у найризикованіші халепи заради Німеччини. Ти не можеш звинуватити мене в зраді!
— Заспокойся, Альберте, зі свого боку я зроблю все, щоб виправдати тебе. Звичайно, про нашу розмову…
— Звичайно, Зігфріде, — перебив Вайдеман, зрадівши такому кінцю. — Я буду мовчати. Мовчати як риба.
Коссовські тихо причинив за собою двері. Він ще хотів зустрітися з Зейцем, але так стомився, що вирішив поговорити з оберштурмфюрером ранком. «Тепер Март од мене не втече», — подумав Коссовські, засинаючи.
Давно не почував він себе таким спокійним, як цієї ночі. Гули автострадою важкі всюдиходи — від'їжджали в Росію нові поповнення. У величезному зоряному небі було тихо — союзники не бомбували. Байдуже шумів ліс, що приховав собою те диво, яке невдовзі шугне назустріч ворожим літакам.
Та зненацька він прокинувся й відчув той самий липкий переляк, як і тоді, коли йшов до Лахузена. Адже коли Піхт розповість про те, що Коссовські засудив до розстрілу зв'язкового Канаріса й Франко, йому загрожує в'язниця або шибениця. При тому всі знають, що Піхт давній його товариш, і не забудуть взагалі висловити сумнів у здібностях Коссовські як контррозвідника й лояльного німця…
— Що ж робити? О боже милостивий! — прошепотів Коссовські, дивлячись у чорний куток спальні.
Опівночі Пауль під'їхав до клубу біля кафе «Добрий затишок».
— Семене, сідай на попутну машину й від'їжджай. У тебе є явки, де можна сховатися?
— Я повинен дістатися до партизанів у Словаччині. Звідти мене вивезуть на літаку до своїх.
— Тим краще. Ти встигнеш. Ось мій лист Зяблову. Він закодований, та все одно сховай його якнайдалі. На випадок чого, скажи, що воював чесно. А може, й доведеться зустрітися… Якщо пощастить.
— Я хочу, щоб ти уцілів, Павле, — промовив Хопфіц. Піхт знизав плечима.
Хопфіц дістав невеличку міну за формою як чорнильниця.
— Ця штука може розтрощити танк, не тільки літак. Словом, дій і повертайся живий.
Піхт і Хопфіц притиснулися один до одного. В чоловічому прощанні завжди буває щось незграбне. Хопфіц квапився вийти на дорогу, щоб Павло не помітив сліз.
Піхт сів за кермо, й машина рушила з місця. В досвітньому мороці довго блимав червоний вогник, а тоді «фольксваген» звернув і сховався в чорноті лісу.
КІНЕЦЬ «ШТУРМФОГЕЛЯ»
На аеродроми, в районі яких розгортались гренадерські й танкові з'єднання вермахту, що здійснювали операцію «Цитадель», було стягнуто боєздатні частини з усіх напрямків. Крім 4-го й 6-го повітряних флотів, тут стояли також румунський королівський корпус і п'ять угорських авіаційних полків.
2 червня бомбардувальники люфтвафе вчинили масований повітряний наліт на Курськ, в якому взяло участь 550 літаків. Радянська авіація, розметавши їхні бойові порядки, знищила 155 важких машин.
Уперше в другій світовій війні німецькі війська перейшли в наступ за умов, коли люфтвафе не могли забезпечити цілковитого панування в повітрі. З кожним днем боїв терези дедалі більше схилялись на користь радянських ВПС. У безупинних повітряних боях радянська авіація міцно захопила ініціативу, ввігнавши в землю під Орлом, Курськом, Бєлгородом та Харковом понад 3500 літаків ворога.
«З 1943 року, — писав згодом німецький генерал К. Тіппельскірх, — уже ніякими засобами неможливо було ліквідувати цілковите панування авіації противника в повітряному просторі над районами бойових дій».
Ішов червень 1943 року. Відкриття Другого фронту затягувалось.
«Армія росіян здатна напевне розбити німецьку армію, якщо операції союзників у Європі відвернуть із Східного фронту 50 німецьких дивізій, — писав військовий оглядач газети «Франс-Америк» В. Бенуа. — До цього часу Радянський Союз провадить війну в самотності. Вимога другого фронту, котру висуває Росія, цілком виправдана. Втрати Англії не складають і 5 процентів утрат Радянського Союзу, а втрати Сполучених Штатів складають заледве один процент радянських утрат».
Скориставшися із сприятливої ситуації у Європі, Гітлер віддав наказ ліквідувати Орловсько-Курський виступ і захопити Москву з півдня.
Втративши будь-які перспективи добитися перелому у війні з допомогою звичайної зброї, гітлерівці форсували роботи над «чудо-зброєю» — ракетами «Фергельтундсвафе» («Зброя відплати»), відомими як «Фау-1» і «Фау-2», над багатоцілевими літаками з турбореактивними двигунами Хе-172 «Фолькс'ягер» («Народний винищувач») і Ме-262 «Штурмфогель» («Альбатрос»).
Зейц прокинувся дуже рано з важким головним болем. Нило тіло. Нічна сорочка прилипла до тіла. Він перевернувся на другий бік і застогнав — рух викликав нестерпний біль. Тремтячими руками він витяг із тумбочки пляшку коньяку й сьорбнув великий ковток. «Що ж страшного скоїлося вчора?» Зейц сів на ліжко й довго дивився в одну точку посоловілими очима. «Ах так!.. Піхт і Март…»
Задзвонив телефон. Зейц хотів був не брати трубки, але ще довший і вимогливіший дзвінок примусив його відповісти. Говорив оберштурмбанфюрер Вагнер:
— Зейц? Якого дідька ви мовчали вночі? Слухайте важливу новину. До Лехфельда сьогодні вилітає Герман Герінг. Він вирішив подивитись на ваш чудо-винищувач. Організовуйте негайно охорону. Звичайно, його супроводжуватимуть свої хлопці з «Форшунгсамту» та особистої охорони. Але й нам слід подбати про безпеку рейхсмаршала.
— Зрозуміло, — глухо обізвався Зейц і, розтираючи лоба, запитав — Які будуть накази щодо Хопфіца?
Вагнер помовчав:
— Хай поки що працює. Але ви не випускайте його з рук і пильнуйте, щоб його не висмикнув у вас з-під носа Коссовські…
— А що, той теж виїхав до нас?
— Ще вчора.
Зейц поклав трубку й скривився, неначе від зубного болю. Все поверталося проти нього. Світ почорнів. Піхт — це Март, російський агент. Тепер Зейц був упевнений в цьому. Та коли Піхта буде викрито, він потягне за собою і його, Зейца. Може, їм обом доведеться разом теліпатися на одній шибениці. Коссовські?.. О, Коссовські, як завжди, вийде сухий із води і припише ліквідацію Марта собі… Він розповість і про Штейнерта, й про ті гроші в швейцарському банку, що, як уважав Зейц, він чесно заробив, одержуючи з Німеччини вантажі з продуктами та обмінюючи їх на валюту й коштовності. Голодні аристократи в обозах Франко в той час не дуже торгувалися.
Але привласнювати проценти — не гідно честі офіцера СС. І його ж колеги, жадібні, заздрісні, із задоволенням запроторять відступника за грати, пошлють на смерть: «Інтереси рейху понад усе». Навіть коли просто конфіскують вклад і розжалують його, все одно це буде рівноцінно самогубству. І те, що він спіймає Марта, не врятує. А тут іще Герінг… Треба ставити на ноги всю охорону, клопотатись, бігати. На одну думку, що зараз, коли розламується на частини голова, треба вставати, їхати на аеродром, Зейца знову кидало в жар.
Хитаючись, він підійшов до столу, хотів написати про Піхта, але пальці тряслись, ручка вислизала з рук. Він зіжмакав папір, витяг із кобури пістолет і заглянув у чорний отвір дула…
— Ні, ні! — закричав Зейц, відмахуючись.
Тоді він дістав з аптечки велику коробку люміналу, висипав таблетки на долоню і став ковтати їх одну за одною.
В нього ще вистачило сили викинути коробку у вбиральню, дістатися до постелі. Дивний, солодкуватий присмак прийшов із шлунка. Зейц відчув, що він утрачає вагу і в нього зупиняється серце. Він поринав у сон без болю й страху, а хвиля блаженної легкості почала його огортати від голови до ніг. Зненацька в очах спалахнуло якесь шалено біле світло й довго ще металося в мертвіючій свідомості.
Повідомлення про прибуття Герінга викликало переполох в Аугсбургу й Лехфельді. Мессершмітт сам примчав на випробний аеродром і наказав готувати «Штурмфогель» до польоту. Гехорсманові на допомогу додали групу інженерів з інших машин. До півдня вдалося зібрати новий двигун і встановити його в моторну гондолу. Мессершмітт викликав Вайдемана:
— Пане майоре. В цьому польоті вам треба показати все…