Евгений Федоровский – «Штурмфогель» без свастики (страница 20)
Тримоторний транспортний літак Ю-52 стояв у дальньому кутку аеродрому, недалеко від невеликого горішника. Вночі ця ділянка ретельно освітлювалась, і двоє ікіртових не могли не помітити викрадача. Радіостанція І частина приладів лежали під лівою площиною літака на листах дюралю й були напнуті брезентом. Коли механіки встановили переборки відсіку бортрадиста, вони підняли брезент і побачили, що радіостанції нема.
Зейц став опитувати всіх, хто так чи інакше мав стосунок до ремонту Ю-52 або хто перебував на аеродромі в робочий час. Він зацікавився Гехорсманом. Він запам'ятав його ще по Аугсбургу, на мітингу Гесса.
Гехорсман злорадно зареготав, витріщивши сині очі з білими віями:
— Ви думаєте, що Карл Гехорсман здатний на крадіжку? Ви дуже помиляєтесь! Карл Гехорсман усе життя працював, щоб прогодувати сім'ю. І, слава богу, поставив своїх дітей на ноги. Вони тепер солдати фюрера, пане оберштурмфюрере, добрі солдати.
Потроху розплутуючи, здавалось би, безнадійну справу, Зейц дійшов висновку, що рацію було вкрадено опівдні, коли механіки ходили на обід, а пости вартових на день узагалі знімалися. Викрадач, видно, добре знав ці порядки. Він дістався до аеродрому через ліс, проліз у густій траві до «юнкерса» й виніс радіостанцію. «Це був хтось сторонній, — вирішив Зейц. — Хто ж? Дорого б я заплатив тому, хто попрацював так чисто. Він, мабуть, не потрібен сам собі так, як потрібен мені…»
В будинку тихо й безлюдно. Професор залишився в Аугсбургу. Еріка поїхала в Мюнхен. Ютта обережно пройшла до себе в кімнату. Поставила валізу й буквально впала на диван. Від ваги боліли руки, ломило спину. Повільно, метр за метром, вона обстежила свою кімнату. Ну що ж, усе ясно. Передавач найзручніше помістити в ніші за комодом. Антену треба протягнути під шпалерами і через димохід каміна вивести на дах. Усе зробить Еріх.
У валізі деталі передавача й приймача було обгорнуто папером. Еріх попрацював.
… О третій годині ночі Ютта наділа навушники й увімкнула передавач. Тихо зажевріли червонясті вогники лампочок. Худенька, прозора рука лягла на телеграфний ключ і відстукала адресу. Це були просто кодові числа й літери. Але той, хто в цю мить чергував біля приймача, настроєного на єдину, відому лише двом радистам хвилю, зрозумів, що ці звичайні числа й літери звернуто до нього. Він швидко відстукав відповідь — готовий перейти на прийом.
«Кру-стх. 81735. 31148. 79863. 10154…» — стрімкі крапки-тире. полетіли в ефір, долаючи простір, розчищаючи собі шлях через хаос звуків і хвиль.
«Від Марта Директорові. Виходжу на зв'язок. Мессершмітт посилено працює над створенням реактивних літаків. Основні бомбардувальники люфтвафе: «Хейнкель-111» та «Юнкерс-88». Дані — два мотори по 1400 к. с, злітна вага 14 тонн, екіпаж –4 чоловіки, швидкість — 400–450 км/год, бомбовий вантаж — 2–3 тонни, дальність польоту — 3–4 тисячі кілометрів. Про інші типи літаків повідомлю додатково. Після нальоту дальніх бомбардувальників на Берлін уводиться світлове маскування. Обманні вогні споруджуються за 30 кілометрів північно-східніше. Чекаю вказівок. Март».
Евальд фон Регенбах довго стояв, посвистуючи, біля карти Європи, втиканої прапорцями згорнутих і розгорнутих фронтів. Прапорці підступали до правого краю карти. Він дістав зведення, переколов кілька шпильок. Одна ввіткнулася в чорний кружечок, названий Смоленськом. Ниточкою Еві зміряв відстань до Москви. Засвистів голосніше. Цього разу марш із «Загибелі богів».
Постукавши, ввійшов Коссовські.
В Коссовські гарячково палали очі, на лобі виступив піт. Коли капітан витирав лоба тильною стороною долоні, червоний рубець на скроні напружувався, як стріла на арбалеті.
— Ви хворі, Зігфріде, й перевантажуєте себе роботою. Так не можна. Посидьте дома, полікуйтеся, — сказав Регенбах.
— У такий час? Ми на порозі величезних подій.
— У вас лихоманка, Зігфріде. Ви на порозі госпіталю. Повірте, фельдмаршал фон Бок візьме Москву й без вас.
— Я прошу залишити мене на службі.
Коссовські визивно стояв по стойці «струнко». Регенбах підійшов до нього, підвів до крісла, посадив:
— Як хочете. Тоді в мене є для вас невеликий дарунок. Маленька, дуже маленька підпільна радіостанція в Аугсбургу. Адже Аугсбург з вашої галузі? Коньяк у Мессершмітта п'єте? Відпрацьовуйте.
Регенбах дістав із сейфа пляшку, налив дві чарки, підсунув одну Коссовські. Той випив одним духом. Регенбах лише пригубив.
— Я тільки-но від Герінга. Він збирав нас із приводу «Роте капели»[13]. Гітлер розлючений. Вимагає найекстреніших заходів. Від функабверу[14] доповідав генерал Тіле. В серпні вони засікли ще півтора десятка передавачів. У тому числі в Аугсбургу. Але основні центри передач Берлін і Брюссель. Тому на периферію моніторів не дадуть. Шукати доведеться наосліп. Гестапо віддало розпорядження шукати по своїх каналах. Але вам доведеться підключитись. Принаймні, рапорт з нашими міркуваннями треба подати негайно. Є запитання?
— Виявлено характер повідомлень?
— Ніякого біса вони не виявили. Всю технічну документацію дістанете в капітана Фліке з функабверу. Ще що?
— Більше запитань не маю.
— А в мене є одне. Цей Зейц, есесівець, — адже ви, здається, з ним працювали?
— Так, в Іспанії.
— От-от. То що він там робив?
— Це було не дуже чисте завдання. Не хочеться згадувати. Повірте, я мав до цього непряме відношення.
— Не чистоплюйствуйте.
— Зейцу було доручено організувати контрабандне вивезення валюти.
— Так, гарненьке дільце. І він досяг успіхів?
— Попервах у нього не клеїлося. Мало був не вскочив у халепу. Але виплутався, йому пощастило переправити до Німеччини досить крупну суму.
— Через вас?
— Через мене.
— Вам не здається підозрілим, що цей Вайдеман знову працює із Зейцем?
— Вайдеман — безумовно дуже порядний хлопець.
— Рідкісна характеристика у ваших вустах… Ну, все.
Коссовські попрямував до дверей, але, ступивши два кроки, обернувся й повільно, неначе переборюючи біль, запитав:
— Я чув, вас викликав Удет. Це таємниця?
— Не від вас, Зігфріде. Він попрощався. Виїжджає днями в Бухлерхох[15]. Хоче підлікувати нирки. Але я думаю, генерал-директор сюди вже ніколи не повернеться. Мільх його з'їв і обгриз. Звалив на нього всю невдачу в повітряній війні з Англією.
— А рейхсмаршал? — запитав Коссовські.
— Найдужче Удет ображений на Герінга. Вважає, що «залізний Герман» повинен був за нього заступитись. А натомість — санаторій. Почесна відставка. Закуріть. — Регенбах підсунув ящик з сигарами.
— Дякую, утримаюсь.
— Герінг сам шукає, на кого б звалити всю вину за невдачі.
— Ну, він застрахувався, все шукає компромісів, — погодився Коссовські.
— Кажуть, що рейхсмаршал попереджав фюрера про те, що люфтвафе не має сили виграти дві кампанії відразу, — говорив далі Регенбах. — Фюрер обіцяв через шість тижнів повернути весь повітряний флот на Ла-Манш.
— І Герінг повірив? — усміхнувся Коссовські.
— Що ви питаєте, Зігфріде?
— Виходить, Удет — кінчена людина?
— Побачимо.
Коссовські потер двома пальцями рубець, зморщився:
— Ви знаєте, пане майоре, що другий заступник Герінга фельдмаршал Мільх — єврей?
— Я знаю, що він примусив свою матір заприсягтися на розп'ятті, що вона зраджувала чоловікові й що він позашлюбний син чистокровного арійця.
— Хто в це повірить!
Евальд почекав, чи не скаже Коссовські ще чого, але той мовчав.
— Ви вважаєте, що Удетові слід ще поборотися? — Тепер Регенбах зробив тривку паузу.
— А чому б і ні?
— Він на це не піде. Тим більше, що діяти доведеться, обійшовши Герінга. Ні, Удет не погодиться.
— Але цю операцію зміг би провести Піхт через свої канали, — промовив Коссовські.
— Піхт?! — здивовано вигукнув Регенбах. — Ви все-таки переконані, що він зв'язаний з гестапо? Схоже. Але навіщо йому? І потім, Зігфріде, я не розумію, ви, здається, дуже хочете повалити Мільха? Чи під силу вам така операція? І хто за нею стоїть?
Коссовські зблід:
— Німеччині потрібна інша людина на його місці. Мільх — гарний виконавець. Не більше. Він сліпий. Він не бачить завтрашнього дня. Він не знає, куди вести виробництво. Він ніколи не знайде контакту з промисловістю.
— З промисловцями, Зігфріде, — поправив Регенбах. — Ви маєте на увазі Мессершмітта?
— Не його одного. Мільх гальмує розвиток німецької авіації. І ми ще за це поплатимось.
— Ви знову марите, Зігфріде. Що за дивні перепади? Щойно ви били в барабан, тепер співаєте відхідну. Вашому патріотизму бракує системи, Зігфріде.