Евгений Федоровский – «Штурмфогель» без свастики (страница 22)

— Не можу, пане генерале.

— Можете, майоре! З якого це часу мені перечать молодші за чином?!

— Цей росіянин готовий на все.

— Виконуйте наказ! — шаленіючи, закричав Удет.

Флаг-майор вийшов розпорядитися щодо заправки російського винищувача.

— Дозвольте мені супроводжувати вас, — сказав Піхт.

— Не бійся, Паулю! Я дуже скоро розправлюся з росіянином, — самовдоволено промовив Удет.

Повернувшись, флаг-майор підійшов до полоненого капітана:

— З вами хоче зустрітися в бою генерал Удет — кращий ас Німеччини. Ви згодні?

Капітан кивнув головою.

— Ви збожеволіли, флаг-майоре! — вигукнув Піхт, коли Удет і російський капітан у супроводі автоматника вийшли на аеродром.

— Не турбуйтесь, — усміхнувся флаг-майор. — Як тільки росіянин злетить, у нього закінчиться пальне.

«Значить, вони вгроблять капітана», — подумав Піхт, відвертаючись.

Маленький, куцокрилий винищувач рвонув по злітній смузі. За ним піднявся «месершміт» Удета. Піхт, проводжаючи поглядом «ястребок» з червоними зірками, подумав про те, що полонений капітан уже побачив прилади й здогадався, що в нього в баках мало пального і нікуди він не зможе полетіти.

Винищувач Удета швидко обігнав «ястребок» і, перевернувшись через крило, вийшов у початкову позицію для атаки. Росіянин не мав переваги ні в швидкості, ні в висоті. «Месершміт» відрізав його і від хмар, де б росіянин міг сховатися і несподівано напасти на «месершміта». Тоді «ястребок» помчав до землі. Удет кинувся за ним, піймав червонозоряний винищувач у приціл і дав чергу. Але капітан зманеврував, круто кинувши машину вгору. «Месершміт» проскочив мимо. У цю мить «ястребок», зробивши петлю, повис у нього на хвості.

Піхт почув стрілянину кулеметів. Флаг-майор смикнув Пауля за рукав:

— Огляньтесь. Росіяни цікавляться двобоєм.

За заснованими колючим дротом вікнами Піхт розгледів виснажених росіян, які з напруженою увагою стежили за повітряним боєм.

«Нічого ви не побачите», — подумав він і запалив сигарету.

До його слуху долинуло туге виття «месершміта». «Ястребок» нахолосту крутив гвинтом — у нього вийшло пальне. Удет міг би стріляти, але він не відкривав вогню. Сильно розхитуючи машину з крила на крило, він намагався наблизитися до росіянина, хотів зрозуміти, що трапилось. Але «ястребок» уже ввійшов у піке й швидко мчав до землі На висоті не більше двохсот метрів росіянинові пощастило вирівняти літак. Із свистом «ястребок» промчав над дахом барака і врізався в ряди своїх же літаків. Вибух сильно штовхнув повітря. Чорна хмара шугнула в небо.

— Пожежа! — закричали техніки, кидаючись до шлангів і вогнегасників.

Удет вимкнув мотор, відкинув ліхтар і втомлено спустився на землю. Він був похмурий і злий.

— Як вас звуть? — запитав Удет флаг-майора, коли той підбіг.

— Шмідт.

— Ви мені зробили погану послугу, Шмідт. Здається, останню…

— Я не хотів неприємностей, — промимрив флаг-майор.

— Віднині ви будете фельдфебелем, Шмідт… Лише фельдфебелем! — Удет відвернувся й пішов до свого «мерседеса».

На зворотному шляху він мовчав. Лише коли машина в'їхала в Берлін і покотила набережною Руммельсбурга, Удет запитав:

— Куди ж ти без мене подінешся, Паулю?

— Не розумію вас…

— Ну, мало що може статися із старим Удетом… Та й не весь час бойовий льотчик сидітиме на ад'ютантській посаді.

— Якщо я вам набрид….

— Кинь, Паулю, — перебив Удет. — Кажи прямо, куди ти хочеш потрапити?

— Не знаю. Мабуть, на фронт.

— Скільки людей у Росії?

— Близько ста сімдесяти мільйонів.

— І вони всі такі… фанатики?

— Я не був у Росії, але боюсь — більшість.

— Який дурень навіяв фюрерові думку почати війну з Росією, не розправившись з Англією?! Це фатальна помилка! І всі вони, — Удет тицьнув пальцем угору, — всі вони жорстоко заплатять за це божевілля!.. Генерал-директор замовк.

Піхт обережно подивився на його попелясто-сіре обличчя. Невиразна тривога пойняла його, як завжди в передчутті великого лиха.

«Від Марта Директорові. Мессершмітт модифікує свій основний винищувач. Нове позначення Ме-109Ф. Збільшено потужність двигуна, швидкість, панцерний захист. Найближчим часом різко збільшиться випуск поршневого винищувача «Фокке-Вульф-190» з двигуном повітряного охолодження. В перших серіях для таємності передбачено міну, що знищує літак при аварійній ситуації. Для Ме-262 надійшли турбореактивні двигуни БМВ 109–003 і Юнкерс-Юмо-109–004, що розвивають тягу до тисячі кілометрів. Випробування призначено на кінець листопада. Март».

Ютта відхилилась у кріслі. Все тихо. Вона сховала рацію, підійшла до туалетного столика, показала язик своєму зляканому відображенню. «Чого боїшся, худячок? Усе гаразд, виграно ще один бій».

24 листопада 1941 року, як завжди на початку сьомої, капітан Альберт Байдеман під'їхав на своєму «опелі» до невеликого, схованого за високим залізним частоколом, особняка на Максіміліанштрасе. Як завжди переборовши хлопчаче бажання перестрибнути перила під'їзду, він статечно піднявся сходами і постукав пузатим молоточком у лункі двері. Він виразно уявив собі, як зараз постане перед ним лукаве личко Ютти, як вона візьме в нього кашкета й скаже при цьому: «Капітане, я бачу у вас ще сім сивих волосинок». А він відповість: «Виходить, усього сто вісімдесят п'ять. Я не збився? Ще якихось три дні — і я дістану обіцяний поцілунок!» Ця гра, що випадково почалася півроку тому, очевидно, розважала обох. Капітан «сивів» дедалі швидшими темпами.

Він постукав ще раз. Але за дверима було тихо. «Ютти нема, — подумав він розчаровано, — подалася куди-небудь з Ерікою. А професор? Адже він чекає мене».

Двічі на тиждень професор Зандлер знайомив свого головного випробувача з основами аеродинаміки реактивного польоту.

«Професор нагорі й не чує, — здогадався Вайдеман. — Треба стукати гучніше».

Він з усієї сили торохнув молотком по дубових дошках.

— Ну й сила! Вам би в кузню, пане капітане, — пролунав за його спиною глузливий голос Ютти. Вона стояла біля під'їзду, шукала в сумочці ключа. — Ви вже даруйте мені, капітане. Бігала в аптеку. Фрейлен Еріка захворіла. Другий день плаче.

— Що ж так схвилювало бідненьку? Вирівнювання фронту під Москвою? Чи смерть генерала Удета? Його вже поховали.

— Невже ви такі недогадливі? Адже разом з Удетом розбився Піхт! А Еріка закохалась у нього з першого погляду.

— О, це велике нещастя, — насмішкувато похитав головою Вайдеман, — але звідки у вас такі дані? В офіційному бюлетені про смерть Піхта нема ні слова.

— Він же зобов'язаний супроводжувати генерала…

— Йому зараз не до кохання, повірте. Можете заспокоїти фрейлен Еріку. Я думаю, що Піхт живий.

— Він не розбився разом з генералом?

— Ніхто взагалі не розбивався. Удет заподіяв собі смерть. Пустив собі кулю в лоба в своїй спальні.

— Ой! Піду порадую Еріку!

— Самогубство національного героя — сумнівний привід для радості, фрейлен Ютто. Я буду змушений звернути на вас увагу пана оберштурмфюрера Зейца.

— А він уже звернув на мене увагу, пане капітане! Отак-то! — Ютта зробила кніксен і побігла нагору.

Вайдеман оглянувся. Прямо в нього втупився з повитого чорним муаром портрета колишній генерал-директор люфтвафе Ернст Удет.

«Адже цей знімок Еріка зробила всього півроку тому», — згадав він.

— Альберте, ви прийшли? Підіймайтеся сюди! — крикнув Зандлер.

На сходах Вайдеман зіткнувся з Ерікою.

— Альберте, це правда?

«Щасливчик Піхт, — щиро позаздрив він. — Дівчисько втрачає розум».