Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 61)

Нижче з’явилось меню з переліком розважальних програм, до яких я мав доступ. Знадобилося всього кілька секунд, щоб переглянути мій обмежений вибір. Я міг дивитися тільки один канал: «ІОІ-Н» — цілодобовий канал новин компанії. Він безперервно транслював пов’язані з компанією новини та пропаганду. Я також мав доступ до бібліотеки навчальних фільмів і симуляцій, більшість з яких були пов’язані з моєю новою посадою представника служби технічної підтримки ОАЗи.

Коли я спробував отримати доступ до однієї з інших розважальних бібліотек — «Вінтажні фільми» — система повідомила, що в мене не буде ширшого вибору розваг, поки я не отримаю вищий за середній рейтинг у трьох атестаціях співробітників підряд. Тоді система запитала, чи хочу я отримати більше інформації про «Програму нагород для працівників-боржників». Я не хотів.

Я мав доступ лише до одного телешоу — випущений компанією ситком «Черга Томмі». Короткий опис повідомляв, що це «хроніка кумендних пригод Томмі, нового контрактного представника технічної служби ОАЗи, на шляху до мети — фінансової незалежності та успішності на робочому місці!»

Я обрав перший епізод «Черги Томмі», відстебнув візор і надів його. Як я і очікував, шоу насправді було просто навчальним фільмом з закадровим сміхом. Мені було зовсім нецікаво. Я просто хотів піти спати. Але я знав, що за мною стежать і кожен мій рух в даний час ретельно вивчають. Тому я тримався скільки міг, ігноруючи один епізод серіалу за іншим.

Незважаючи на всі зусилля, думки летіли до Арт3міди. Що б я собі не говорив, я знав, що справжньою причиною цього божевільного плану була вона. Що, чорт візьми, зі мною не так? Я можу взагалі ніколи не вибратися з цього місця. На мене накотилася лавина сумнівів. Може, моє нав’язливе захоплення «яйцем» і Арт3мідою остаточно звели мене з розуму? Для чого йти на такий ідіотський ризик, аби завоювати того, кого ніколи не зустрічав? Когось, хто, здавалося, не має жодного інтересу коли-небудь знову зі мною розмовляти?

Де вона зараз? Чи сумувала за мною?

Я продовжував подумки мучити себе, поки нарешті не заснув.

Кол-центр Технічної підтримки «ІОІ» займав цілі три поверхи східної І-подібної вежі штаб-квартири. Кожен з поверхів містив лабіринт пронумерованих кабінок. Моя була десь у віддаленому куточку, далеко від вікон. Кабінка була абсолютно порожньою, окрім прикріпленого до підлоги регульованого крісла. Деякі з кабінок навколо мене були порожні, очікуючи на нових контрактників.

Я ще не отримав привілею тримати в кабінці будь-які декорації. Якщо я наберу достатню кількість «бонусних балів» за високу продуктивність і позитивні відгуки клієнтів, то зможу «витратити» їх на покупку права прикрасити свою кабінку. Можливо, кімнатною рослиною або натхненним постером кошеняти, що вчепилося за мотузку для білизни.

Я прибув до своєї кабінки, схопив візор компанії і рукавички зі стійки на голій стіні куба і одягнув їх. Тоді впав на стілець. Робочий комп’ютер був інтегрований з кріслом і активувався автоматично, коли я сів. Він підтвердив ідентифікаційний номер співробітника і автоматично увійшов у робочий профіль в інтранеті «ІОІ». У мене не було виходу в ОАЗу. Я міг тільки читати робочу пошту, переглядати документацію та процедурні інструкції, а також перевіряти свою статистику прийнятих викликів. Це й все. І кожен мій крок ретельно моніторили, контролювали, і реєстрували.

Я став у чергу на прийом викликів і почав дванадцятигодинну зміну. Я був контрактником лише вісім днів, а здавалося, що ув’язнений тут роками.

У чаті підтримки переді мною з’явився перший дзвінок від аватара. У повітрі над ним також відобразилися ім’я і статистика. Він мав дивовижно розумний нікнейм — «ГарячийЧлен007».

Я зрозумів, що це буде ще один казковий день.

ГарячийЧлен007 був незграбним лисим варваром у чорній шкіряній броні з шипами і безліччю демонічних татуювань, що покривали його руки і обличчя. Він тримав гігантського меча, майже вдвічі довшого, ніж тіло його аватара.

— Доброго ранку, містере ГарячийЧлен-нуль-нуль-сім, — заторохкотів я. — Дякуємо за дзвінок у службу технічної підтримки. Я оператор номер три-три-вісім-шість-чотири-пять. Чим я можу вам сьогодні допомогти? — програма люб’язно відфільтровувала мій голос, змінюючи тон та інтонації, щоб я завжди звучав весело і оптимістично.

— Е-е, так… — почав ГарячийЧлен007. — Я щойно купив цей крутий меч, а тепер не можу ним навіть скористатися! Я не можу нікого атакувати. Що, бляха, не так з цим шматком лайна? Воно зламане?

— Сер, єдина проблема полягає в тому, що ви повний довбаний придурок, — сказав я.

Я почув знайомий застережливий звуковий сигнал і на дисплеї з’явилось повідомлення:

Порушення етикету. Мітки: довбаний, придурок.

Остання відповідь приглушена. Порушення зареєстровано

Запатентована програма ввічливості з клієнтами зафіксувала неприйнятний характер моєї відповіді і приглушила її, щоб клієнт не почув. Вона також зареєструвала моє «порушення етикету» і передала його Тревору, керівнику мого підрозділу, щоб той міг врахувати його під час наступного двотижневого перегляду продуктивності.

— Сер, ви купили цей меч на онлайн-аукціоні?

— Так, — відповів ГарячийЧлен007. — І заплатив за нього дофіга.

— Хвилиночку, сер, я огляну цю річ.

Я вже знав, у чому проблема, але мені потрібно було переконатися, перш ніж відповідати, інакше отримаю штраф.

Я вибрав меч, натиснувши на нього вказівним пальцем. Відкрилось невелике вікно і відобразились властивості елемента. Відповідь була прямо в першому рядку. Цей чарівний меч міг використовувати тільки аватар десятого рівня або вище. ГарячийЧлен007 був тільки сьомого. Я швидко йому це пояснив.

— Що?! Це несправедливо! Хлопець, який мені його продав, нічого про це не казав!

— Сер, ми завжди радимо перед покупкою переконатися, чи ваш аватар справді може використовувати предмет.

— Прокляття! — крикнув він. — Ну, і що я повинен тепер з ним робити?

— Ви могли б засунути його в дупу, вдаючи сосиску на паличці.

Порушення етикету. Відповідь приглушена. Порушення зареєстровано.

Я спробував ще раз.

— Сер, ви можете зберігати цю річ в інвентарі, поки ваш аватар не досягне десятого рівня. Або ви можете виставити товар назад на аукціон і використати отримані кошти для придбання аналогічної зброї. Але яка буде відповідати рівню вашого аватара.

— Га? — відповів ГарячийЧлен007. — Шо це значить?

— Зберігайте або продайте.

— А.

— Чи можу я ще чимось допомогти вам сьогодні, сер?

— Ні, не думаю…

— Дуже добре. Дякуємо вам за дзвінок у службу технічної підтримки. Чудового дня.

Я натиснув на значок завершення виклику і ГарячийЧлен007 зник. Час дзвінка — 2:07. Коли з’явився аватар наступного клієнта — червоношкіра інопланетянка з великим грудьми на ім’я Вартаххх — на екрані з’явилася оцінка від клієнта ГарячийЧлен007. 6 з можливих 10 балів. Система нагадала, що мені потрібно тримати середній бал вище 8.5, якщо я хочу отримати підвищення при наступному перегляді.

Працювати в техпідтримці тут було зовсім інакше, ніж з дому. Тут я не міг дивитися фільми, грати в ігри або слухати музику, поки відповідав на нескінченний потік безглуздих дзвінків. Відволіктися можна було тільки на годинник. (Або тікер «ІОІ», який завжди був на поверхні дисплея кожного контрактника. Його не можна було позбутися.)

Під час кожної зміни я мав три п’ятихвилинні перерви на вбиральню. Обід — тридцять хвилин. Зазвичай я обідав у кабінці замість кафетерію, тому що не хотів слухати, як інші працівники техпідтримки жалілись на дзвінки або хвалилися, скільки бонусних балів заробили. Згодом я почав зневажати інших контрактників майже так само, як клієнтів.

Під час зміни я п’ять разів засинав. Щоразу, коли система бачила, що я відключаюся, у вухах звучав застережливий клаксон, приводячи мене до тями. Потім вона занотовувала порушення у моєму файлі працівника. Моя нарколепсія стала такою постійною проблемою протягом першого тижня, що тепер мені щодня видавали дві маленькі червоні таблетки. Я приймав їх. Але не на роботі.

Коли моя зміна нарешті закінчилася, я зірвав гарнітуру та візор і якомога швидше пішов назад до блоку. Це був єдиний час за весь день, коли я кудись поспішав. Добравшись до своєї крихітної пластикової труни, я заліз всередину і завалився на матрац, точно в такій же позиції, як і напередодні ввечері. І ніч перед цим. Декілька хвилин я лежав, кутиком ока поглядаючи на час на розважальній консолі. Коли показало 7:07 вечора, я перевернувся і сів.

— Світло, — тихо сказав я.

За минулий тиждень це слово стало моїм улюбленим. Для мене воно стало синонімом свободи.

Світло, вбудоване в оболонці блоку, вимкнулося, зануривши крихітну камеру в темряву. Якщо хтось спостерігав за мною через одну з відеокамер безпеки, він побачить короткий спалах, коли камера перемкнеться в режим нічного бачення. Тоді мене знов буде добре видно на моніторах. Але завдяки маленькому саботажу на початку тижня камери безпеки в моєму блоці і мій навушник вже не виконували покладені на них завдання. Таким чином, вперше за весь день за мною не стежили.

А це означало, що настав час діяти.

Я поклацав по сенсорному екрану розважального центра. Він засвітився, показуючи той же вибір, що і в першу ніч: декілька навчальних фільмів і симуляцій, в тому числі повний список епізодів «Черги Томмі».