Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 56)
Я обернувся, але виходу за мною не було. Ще одна висока стіна, що тягнулась вгору до чорноти.
Я подивився на тіло свого аватара. Тепер я виглядав точно як герой «Black Tiger» — м’язистий, напівголий воїн-варвар, одягнений в броньовані стрінги та рогатий шолом. Права рука ховалася в дивній металевій рукавичці, з якої звисали довгі прямокутні ланцюги з голчастою металевою кулькою на кінці. Ліва рука спритно тримала три метальні кинджали. Я кинув їх у чорну порожнечу справа, й інші три такі самі кинджали миттєво з’явилися в руці. Коли я спробував підстрибнути, то злетів на тридцять футів вгору і приземлився на землю з котячою грацією.
Тепер я зрозумів. Мені доведеться зіграти у «Black Tiger». Але не в знайомий мені п’ятдесятирічний 2-D платформер з бічною прокруткою. Я стояв всередині нової, імерсивної, тривимірної версії гри, яку створив Галлідей.
Мої знання механіки, рівнів та ворогів оригінальної гри стануть у пригоді, але гра буде зовсім іншою і потребуватиме зовсім інших навичок.
Перші ворота привели мене всередину одного з улюблених фільмів Галлідея, Другі ворота — в одну з його улюблених відеоігор. Поки я розмірковував над закономірностями, на дисплеї з’явилося повідомлення: «Вперед!»
Я роззирнувся. Стрілка, вирізана в кам’яній стіні зліва від мене, вказувала шлях вперед. Я потягнувся, похрустів кісточками пальців і зробив глибокий вдих. Тоді приготував зброю і побіг уперед, стрибаючи з платформи на платформу назустріч першим супротивникам.
Галлідей сумлінно відтворив кожну деталь восьмирівневого підземелля «Black Tiger».
Початок дався важко і я втратив життя, перш ніж навіть пройшов першого боса. Але тоді почав звикати до тривимірної гри (і від першої особи). Зрештою, я ввійшов в ритм.
Я тиснув уперед, стрибаючи з платформи на платформу, нападав у повітрі, ухилявся від натиску хижих згустків, скелетів, змій, мумій, мінотаврів і… так, ніндзя. Кожен переможений перетворювався на купку «монет Зенні», які пізніше можна було використати для придбання броні, зброї і мікстур в одного з бородатих мудреців, розкиданих на кожному рівні. (Ці «мудреці» вирішили, що створення невеликого магазину в центрі підземелля, що кишить монстрами, буде гарною ідеєю.)
Не було тайм-аутів чи можливості призупинити гру. Увійшовши у ворота, не можна просто зупинити гру і вийти. Система не дозволить. Навіть якщо ви знімете візор, залишитеся в системі. Єдиний вихід з воріт — пройти їх. Або померти.
Мені вдалося пройти всі вісім рівнів гри трохи менше ніж за три години. Найближче до смерті я був під час битви з фінальним босом, Чорним Драконом, який, звичайно ж, виглядав так само, як звір на картині в кабінеті Анорака. Я використав всі додаткові життя, а показник здоров’я був майже на нулі, але я рухався і тримався подалі від дракона, метальними кинджалами повільно збиваючи його смужку життя. Коли я завдав фінального смертельного удару, дракон розпався на цифровий пил.
Я полегшено зітхнув.
Тоді, без переходу чи чогось такого, я знову опинився в ігровій кімнаті боулінгу, перед грою «Black Tiger». На моніторі гри в героїчній позі стояв мій броньований варвар. Під ним з’явився наступний текст:
ТИ ПОВЕРНУВ МИР І ПРОЦВІТАННЯ НАШОМУ НАРОДУ.
ДЯКУЄМО, ЧОРНИЙ ТИГРЕ!
ВІТАЄМО ТВОЮ СИЛУ ТА МУДРІСТЬ!
Тоді сталося щось дивне, чого ніколи не траплялося в оригінальній грі. На екрані з’явився один з «мудреців» підземелля з хмаркою тексту над головою: «Дякую. Я в боргу перед тобою. Будь ласка, прийми в нагороду гігантського робота».
Під ним з’явився довгий горизонтальний ряд роботів. Переміщаючи джойстик вліво або вправо, я міг прокручувати понад сто різних «гігантських роботів». Коли я вибирав одного з них, поруч на екрані з’являвся детальний список його параметрів і зброї.
Там було кілька роботів, яких я не впізнав, але більшість з них були знайомі. Там був Гігантор, Транзор-Зет, Залізний Гігант, Реактивний Ягуар, Гігантський Робот з головою сфінкса з серіалу «Джонні Сокко та його літаючий робот», всі іграшки лінії «Воїни Шоган», і багато інших показаних в аніме «Макрос» і «Ґандам». Одинадцять іконок були неактивні і були перекреслені червоним «X». Їх не можна було ідентифікувати або обрати. Я знав, що їх напевно забрали Сорренто й інші «шістки», тому уважно вивчав варіанти, шукаючи найпотужнішого і добре озброєного. Але я завмер, коли побачив Леопардона — гігантського робота-трансформера, якого використовував Супайдамен
Я обрав іконку і натиснув на кнопку «Постріл». На корпусі «Black Tiger» з’явилася дванадцятидюймова репліка Леопардона. Я схопив його і поклав в інвентар. Не було ніяких інструкцій, а опис товару був порожнім. Я подумки відзначив вивчити його пізніше, коли повернуся у фортецю.
Тим часом, поверх зображення героя-варвара, що сидів на троні зі стрункою принцесою поруч, монітором «Black Tiger» поповзли кінцеві титри. Я шанобливо прочитав ім’я кожного програміста. Всі вони були японцями, за винятком останнього, біля якого значилося: «Перенесено в ОАЗу Дж. Д. Галлідеєм».
Коли титри закінчилися, монітор на мить потемнів. Тоді в центрі екрана повільно з’явився символ: палаюче червоне коло з п’ятикутною зіркою всередині. Кути зірки виходили за зовнішні краї кола. Через секунду, з’явилося зображення Кришталевого ключа, що повільно оберталося в центрі червоної зірки.
Я відчув приплив адреналіну, тому що впізнав символ червоної зірки, і знав, куди вона повинна була привести.
Про всяк випадок зробив кілька скріншотів. Секундою пізніше монітор потемнів, автомат «Black Tiger» розплавився і трансформувався в портал у формі дверей з яскравими нефритовими краями. Вихід.
Я переможно крикнув і стрибнув у нього.
Коли я вийшов з воріт, мій аватар знову опинився в офісі Тірелла. Пристрій Войт-Кампф знову стояв на своєму місці, на столі поруч зі мною. Я перевірив час. Відколи я увійшов у ворота пройшло три години. В кімнаті крім сови нікого не було. Охоронні клаксони вже не гуділи. NPC-охоронці, напевно, вдерлися сюди і все обшукали, поки я був у воротах. Принаймні зараз їх тут не було і ніхто мене не шукав. Все чисто.
Я без пригод повернувся до ліфта, а тоді на посадковий майданчик. І, дякуючи Крому, «Воннеґут» все ще стояв там, де я його залишив під маскувальним полем. Я забіг на борт і залишив Аксренокс, перейшовши на швидкість світла, щойно досяг орбіти.
Поки «Воннеґут» прямував через гіперпростір до найближчих зоряних воріт, я відкрив один зі скріншотів червоної зірки. Тоді відкрив свій щоденник Грааля і знайшов підпапку, присвячену легендарному канадському рок-гурту «Rush».
«Rush» з підліткового віку був улюбленим гуртом Галлідея. Одного разу він зізнався в інтерв’ю, що всі свої відеоігри (в тому числі ОАЗу) писав, прослуховуючи виключно альбоми «Rush». Він часто називав трьох учасників гурту — Ніла Пірта, Алекса Лайфсона і Гедда Лі — «Святою Трійцею» або «Богами Півночі».
У моєму щоденнику Грааля були всі пісні, альбоми, концертні записи та музичні відео «Rush». Високоякісні скани всіх текстів пісень та обкладинок альбомів. Кожен кадр з концерту «Rush», який тільки існував. Кожне радіо- і телеінтерв’ю гурту. Нескорочені біографії кожного учасника групи, а також їхні сторонні проекти і сольні роботи. Я відкрив дискографію гурту і обрав альбом, який шукав: «2112», класичний альбом
На екрані з’явився чіткий скан обкладинки альбому. Назва гурту і альбому були надруковані над полем зірок, а нижче, наче відображення в озері, був символ, який я бачив на моніторі гри «Black Tiger»: червона п’ятикутна зірка, оточена колом.
Коли я розмістив обкладинку альбому біля скріншоту з гри, два символи зійшлися ідеально.
Однойменний трек альбому «2112» — епічна пісня з семи частин, тривалістю більше двадцяти хвилин. Пісня розповідає про анонімного бунтаря, що живе у 2112 році. Час, коли творчість і самовираження заборонені законом. Червона зірка на обкладинці альбому була символом Сонячної Федерації, деспотичного міжзоряного суспільства в цій історії. Сонячною Федерацією керувала група «жерців», про яких йдеться у другій частині пісні під назвою «Храми Сирінкса». Її приспів точно вказував на місце, де захований Кришталевий ключ:
У Секторі-21 була планета Сирінкс. Саме туди я прямував.
Атлас ОАЗи описував Сирінкс як «пустельний світ зі скелястою поверхнею та без NPC-жителів». Коли я відкрив довідку про планету, то побачив, що творцем Сирінкса значився «Анонім». Але я знав, що планету закодував Галлідей, тому що її вигляд відповідав світові, описаному в альбомі «2112».
«2112» був випущений у 1976 році, коли більшість музики продавалась на дванадцятидюймових вінілових платівках. Альбоми йшли у картонних конвертах з надрукованим трек-листом та якоюсь картинкою. Деякі конверти відкривались як книги, а всередині містили більше малюнків, нотаток, слів пісень та інформації про гурт. Відкривши скан оригінального конверту альбому «2112», я побачив на внутрішній стороні ще одне зображення червоної зірки. Оголений переляканий чоловік, зіщулений перед зіркою з піднятими руками.