Эрин Хантер – На волю! (страница 7)

Коли коти заспокоїлися, Синьозірка заговорила:

— Громовому Кланові потрібно більше вояків. Ніколи ще у нас не було так мало новаків. Вирішено, що Громовий Клан візьме до себе стороннього, щоб натренувати з нього вояка.

Рудько почув обурене перешіптування між котами Клану, але Синьозірка урвала їх м'яким окриком:

— Я знайшла кота, який хотів би стати новаком Громового Клану.

— Має за щастя стати новаком Громового Клану, — пролунав гучний голос понад брижами шоку, які розходилися серед котів.

Рудько витяг шию і побачив світлого кота, який стояв і виклично дивився на провідницю. Синьозірка його проігнорувала і звернулася до всього Клану:

— Левосерд і Білошторм уже зустрічалися з цим молодим котом і погоджуються, що нам варто тренувати його разом з іншими новаками.

Рудько зиркнув угору на Левосерда, тоді знову на Клан, і виявив, що всі погляди спрямовані на нього. Шерсть настовбурчилася, він нервово ковтнув. Якусь мить панувала тиша. Рудько був певен, що всі коти Клану чують, як калатає його серце, і відчувають запах його страху.

Тоді над юрбою вибухло оглушливе крещендо завивань.

— Звідки він взявся?

— До якого Клану належить?

— Який у нього дивний запах! Так не пахне жоден із відомих мені Кланів!

Один викрик виділився з-поміж інших:

— Гляньте на його нашийник! Це ж домашня кицюня! — то знову був світлий кіт. — Хто народжений кицюнею, той завжди нею буде. Цей Клан мають захищати вояки, народжені дикими, а не ще один беззубий рот, щоб його годувати.

Левосерд схилився і зашипів Рудькові на вухо:

— Цього кота звати Довгохвіст. Він відчуває запах твого страху. Вони всі відчувають. Ти маєш довести йому та й іншим котам, що страх тебе не зупинить.

Але Рудько не міг поворухнутися. Як довести цим розлюченим котам, що він не просто домашня кицюня?

А кіт продовжував глумитися з нього:

— Твій нашийник — тавро Двоногів, а це гучне дзеленькотіння у кращому разі дозволить тобі стати паскудним мисливцем. У гіршому — воно приведе на нашу територію Двоногів. Вони шукатимуть свою бідну загублену кицюню, яка сповнює ліси цим своїм жалюгідним теленьканням.

Усі коти завили, погоджуючись. Довгохвіст провадив далі, знаючи, що віче його підтримує:

— Зрадницький шум твого дзвоника попередить наших ворогів, навіть якщо цього не зробить сморід твоїх Двоногів.

Левосерд знову схилився до Рудька і прошипів: — Ти відступаєш від виклику?

Рудько все ще не рухався. Але тепер він намагався точно визначити, де сидить Довгохвіст. Онде він був, позаду темно-брунатної королеви. Рудько прищулив вуха, примружив очі та з шипінням стрибонув понад заціпенілими котами просто на свого мучителя.

Довгохвіст виявився геть не готовим до нападу Рудька. Він хитнувся вбік, втративши опору на втоптаній землі. Сповнений люттю, у відчайдушному пориві показати себе, Рудько глибоко встромив пазурі у хутро кота і впився в нього зубами. Навіть найменший ритуал боротьби чи бійки не передував цьому поєдинку. Двоє котів зітнулися у галасливому, несамовитому двобої, крутячись і перекочуючись цілою галявиною, в самому серці табору. Інші коти були змушені відскакувати з їхнього шляху, тікаючи від верескливої круговерті хутра.

Дряпаючись і відбиваючись, Рудько зненацька зрозумів, що не відчуває страху — лише піднесення. Крізь рев крові у вухах він чув, як коти навколо них завивають від захвату.

Рудько відчув, як нашийник стиснувся йому довкола шиї. Довгохвіст зміг закусити його і тепер затягував, затягував міцно. Нашийник жахливо перетискав горло. Неспроможний дихати, кіт почав панікувати. Він корчився і звивався, але кожен рух лише посилював тиск. Натужившись, хапаючи ротом повітря, Рудько зібрав усю свою силу і спробував вирватися з хапу Довгохвоста. Раптом пролунав гучний виляск, і все припинилося.

Довгохвіст відлетів від нього. Рудько підірвався на лапи і роззирнувся. Довгохвіст припав до землі за три хвости від нього. З його рота звисав Рудьків нашийник, понівечений і зламаний.

Раптом Синьозірка зістрибнула з Високого Каменя і втихомирила галасливу юрбу гучним викриком. Рудько і Довгохвіст лишилися на місці і віддихувались. Пасма шерсті звисали з їх пошарпаних шубок. Рудько відчував поріз, що пульсував над його оком. Ліве вухо Довгохвоста було сильно розірване, кров скрапувала з його опущених плечей просто на запилену землю. Вони дивилися одне на одного, і ворожість у їхніх поглядах ще не зникла.

Синьозірка підійшла і забрала нашийник у Довгохвоста. Вона поклала його на землю перед собою і нявкнула:

— Новенький втратив нашийник Двоногів у битві за свою честь. Зоряний Клан передрік його прихід — цей кіт вільний від своїх хазяїв-Двоногів і може долучитися до Громового Клану новаком.

Рудько глянув на Синьозірку й урочисто кивнув на знак згоди. Він підвівся і ступив у пляму сонячного світла, тішачись теплом, яке ніжило зболені м’язи. Його шерсть поблискувала і мерехтіла, ніби озеро від сонячного світла. Рудько гордо підвів голову і глянув на котів, що оточили його. Цього разу ніхто не кричав і не знущався. Він показав себе гідним супротивником у бою.

Синьозірка підійшла до Рудька і поклала понищений нашийник на землю. Делікатно торкнулася носом його вуха.

— Ти схожий на вогненну жарину у цьому світлі, — промуркотіла вона. Її очі на мить спалахнули, ніби ті слова мали більше значення, аніж розумів Рудько. — Ти бився гідно.

Синьозірка повернулася до Клану й оголосила:

— Віднині й надалі, аж доки він здобуде своє вояцьке ім’я, цього новака зватимуть Вогнелап, на честь полум’яної барви його шубки.

Вона відступила назад і, разом з іншими котами, стала чекати його наступного руху. Не вагаючись, Рудько обернувся і кинув трохи пилюки і землі на свій нашийник, ніби запорпував нечистоти.

Довгохвіст загарчав і пошкутильгав геть із галявини, до тінистого закапелка в ожинах. Коти порозбивалися на групки, захоплено про щось перемуркочуючись.

— Агов, Вогнелапе!

Рудько почув приязний голос Сіролапа у себе за спиною. Вогнелап! Хвиля гордості накрила його від звучання нового імені. Він повернувся і привітав сірого новака, приязно його обнюхавши.

— Чудова бійка, Вогнелапе! — нявкнув Сіролап. — Надто ж як для кицюні. Довгохвіст — уже вояк, два місяці тому закінчилося його тренування. Шрам, який ти залишив на його вусі, нескоро дасть йому тебе забути. Ти зіпсував його вроду, це точно.

— Дякую, Сіролапе, — відповів Вогнелап. — Але й він дав мені непогану відсіч, егеж?

Він лизнув передню лапу і заходився промивати подряпину, яка пекуче пульсувала над його оком. Вмиваючись, він знову почув своє ім’я, яке відлунням розходилось у котячому нявкоті.

— Вогнелапе!

— Агей, Вогнелапе!

— Вітаю, юний Вогнелапе!

Вогнелап на хвилю заплющив очі, дозволивши цим голосам переповнити його.

— А що, гарне ім’я, — схвально нявкнув Сіролап, повертаючи його до тями.

Вогнелап роззирнувся.

— А куди це відповз Довгохвіст?

— Думаю, він поповз до лігва Плямолистки, — Сіролап кивнув у напрямку зарослого ожиною закутка, в якому зник Довгохвіст. — Вона наша медикицька. Вона гарна з себе. Молодша і вродливіша, ніж більшість…

Низьке виття біля двох котів урвало Сіролапа на півслові. Обоє озирнулися і побачили могутнього сірого кота, який допіру сидів біля Сіролапа.

— Темносмуг, — нявкнув Сіролап, схиливши голову на знак пошани.

Лискучий кіт якусь мить дивився на Вогнелапа:

— Щасливий ти, що твій нашийник розірвався у слушний момент. Довгохвіст — ще молодий вояк, але я не можу уявити, щоб його перемогла якась кицюня.

Він зневажливо виплюнув слово кицюня, тоді розвернувся і почимчикував геть.

— А от Темносмуг, — тихесенько просичав Сіролап, — ані молодий, ані вродливий…

Вогнелап уже збирався погодитися зі своїм другом, коли його перебило застережливе виття старого сірого кота, який сидів на самому краю галявини.

— Дрібновух нюхом чує біду, — нявкнув Сіролап, миттєво нашорошившись.

Вогнелап заледве встиг озирнутися, коли це молодий кіт влетів до табору напролом, через кущі. Він був худезний і, за винятком білого кінчика хвоста, від голови до п’ят чорний як вугілля. Сіролап вражено мовив:

— Це ж Круколап! Чому він сам? Де Тигрокіготь?

Вогнелап дивився, як Круколап, похитуючись, бреде через галявину. Той важко дихав. Його шерсть була скуйовджена і запилюжена, в очах шалів переляк.

— Хто такі Круколап і Тигрокіготь? — прошипів Вогнелап до Сіролапа, коли кілька котів промчали повз них назустріч новоприбулому.

— Круколап — новак. А Тигрокіготь — його вчитель, — швидко пояснив Сіролап. — Круколап, Тигрокіготь і Рудохвіст на світанку вирушили у похід проти Річкового Клану, щоб їм там шерстю відригнулося.

— Рудохвіст? — перепитав Вогнелап, неабияк заплутаний усіма цими іменами.

— Помічник Синьозірки, — прошипів Сіролап. — Але ж якого милого Круколап повернувся один? — додав він, а тоді повернув голову, щоб послухати Синьозірку, яка саме вийшла вперед.