Эрин Хантер – На волю! (страница 45)

— Я повернуся з вами, — вона подивилася на глибокий укус на задній нозі Білошторма. — Вам потрібна медикицька, і вашим кошенятам теж.

— Дякую, — муркнув Білошторм. Він подав знак Громовому Кланові порухом хвоста і вивів своїх котів з галявини. Мишошубка і Верболоза допомагали кошенятам, які пленталися збоку, виснажені та спантеличені. Жовтоікла йшла біля пораненого котика, підіймаючи його за шийку щоразу, як він падав. Вогнелап і Сіролап ішли за ними крізь кущі ожини, повз межі табору до лісу.

Місяць все ще піднімався в ясному небі, коли Громовий Клан розпочав свою довгу подорож додому. Навколо них кружляв падолист і стелився по землі.

Розділ 25

Вогнелап із Сіролапом обігнали патруль на вході до Громового табору. Вони відчували полегшення і з хорошим настроєм поверталися додому. Морозошубка лежала посеред галявини, сумно опустивши голову на лапи. Коли увійшли двоє новаків, вона принюхалася до повітря.

— Мої кошенята! — крикнула королева. Тоді скочила на лапи і промчала повз Вогнелапа і Сіролапа, щоб зустріти решту котів, які виходили з тунелю.

Кошенята побігли до Морозошубки і притулилися до неї. Вона обвила їх своїм м’якеньким тілом і вилизала кожного по черзі, голосно муркочучи.

Жовтоікла стояла на вході до табору і мовчки спостерігала.

Синьозірка підійшла до патруля. Вона радісно поглянула на Морозошубку з кошенятами, а тоді повернулася до Білошторма.

— З ними все гаразд? — запитала вона.

— Так, — нявкнув Білошторм.

— Молодець, Білошторме! Громовий Клан вдячний тобі.

Білошторм шанобливо схилив голову і додав:

— Ми знайшли їх завдяки цьому новаку.

Вогнелап гордовито підняв голову і хвіст, готовий до промови, але над галявиною пролунало звинувачення Тигрокігтя:

— Чому ви привели назад зрадницю? — темний вояк підійшов до патруля і став біля провідниці.

— Вона не зрадниця, — заперечив Вогнелап.

Він обвів поглядом табір. Інші коти швидко збиралися на галявині, щоб подивитися на кошенят і привітати патруль. Дехто з них помітив Жовтоіклу. Вони пропалювали її ненависними поглядами.

— Вона вбила Плямолистку, — відрізав Довгохвіст.

— Погляньте на кігті Плямолистки, — сказав Сіролап. — Там коричневе хутро Кігтеморда, а не сіре Жовтоіклої!

Синьозірка кивнула Мишошубці. Та вийшла з натовпу до тіла Плямолистки, яке мало бути поховане удосвіта. Клан із нетерпінням чекав, доки вона повернеться.

— Сіролап має рацію, — видихнула Мишошубка, повернувшись на галявину. — На Плямолистку не нападав сірий кіт.

Здивоване бурмотіння пробігло натовпом.

— Але це не означає, що вона не допомогла викрасти кошенят! — не вгавав Тигрокіготь.

— Без Жовтоіклої ми б ніколи їх не повернули! — оборонявся Вогнелап, втрачаючи терпіння від утоми. — Вона знала, що кошенят забрав вояк Тіньового Клану. Коли я її знайшов, вона шукала малечу. Вона ризикувала життям, повертаючись до табору Тіньового Клану. І це вона запропонувала план, який привів нас у їхній табір і допоміг побороти Зорелома!

Коти вражено слухали промову Вогнелапа.

— Він має рацію, — нявкнув Білошторм. — Жовтоікла нам не ворог.

— Я рада це чути, — муркнула Синьозірка, зустрічаючись поглядом із Вогнелапом.

Із натовпу долинув схвильований нявкіт Морозошубки:

— Зорелом загинув? — запитала вона.

— Ні, він утік, — відповів їй Білошторм. — Але він ніколи більше не буде провідником Тіньового Клану.

Морозошубка полегшено зітхнула і продовжила пестити своїх кошенят.

Білошторм поглянув на Синьозірку.

— Я пообіцяв Тіньовому Кланові, що вони зможуть полювати у нас до наступної повні, — сказав він. — Провідництво Зорелома залишило їхній табір у руїнах.

Синьозірка кивнула.

— Це була мудра і щедра пропозиція, — схвально нявкнула вона.

Провідниця Громового Клану пройшла повз Білошторма і решти патруля до Жовтоіклої. Та схилила голову, коли Синьозірка торкнулася її жорсткого сірого хутра своїм носом.

— Жовтоікло, я б хотіла, щоб ти стала медикицькою Громового Клану замість Плямолистки, — нявкнула Синьозірка. — Впевнена, що ти знайдеш усі її припаси там, де вона їх залишила.

Інші коти стали перемуркуватися одне з одним, помахуючи хвостами від захвату. Жовтоікла обвела їх утішеним поглядом, проте нічого не сказала.

Морозошубка спершу глянула на інших королев, перш ніж зустрітися з поглядом Жовтоіклої, і, зрештою, поволі схвально кивнула.

Жовтоікла схилила голову на знак поваги до білої кицьки, а тоді звернулася до своєї нової провідниці.

— Дякую тобі, Синьозірко. Тіньовий Клан уже не той, яким був колись. Тепер мій Клан — Громовий.

Вогнелап відчув, як його тілом розливається задоволення від того, що стара кицька, яку він уже встиг полюбити, відтепер буде новою медикицькою Громового Клану. Його хвіст опустився, коли він усвідомив, що більше ніколи не знайде Плямолистку на її галявині, сонячне світло не переливатиметься на її м’якому хутрі, а її бурштинові очі не сяятимуть йому.

— Де Круколап? — раптом нявкнула Синьозірка, вириваючи Вогнелапа із його щемких спогадів.

— Так, — вклинився Тигрокіготь, — де мій учень? Дивно, що він зник тоді ж, коли і Зорелом, — він значуще глянув на Клан.

— Якщо ти гадаєш, що він міг допомагати Зореломові, — сміливо нявкнув Вогнелап, — тоді ти помиляєшся.

Тигрокіготь посуворішав, а його жовті очі загрозливо заблищали.

— Круколап мертвий, — продовжив Вогнелап. — Ми знайшли його тіло на землях Тіньового Клану. Судячи із запахів, його забили чатові Тіньового Клану, — він глянув на Синьозірку. — Я все розповім пізніше, обіцяю.

Жовтоікла теж запитально глянула на Вогнелапа. Той відповів їй поглядом, у якому читалося прохання нараз притримати язика. Вона повела вухами на знак розуміння і задивилася кудись убік.

— Я ніколи не казав, що Круколап — зрадник, — прошипів Тигрокіготь.

Він зробив паузу, щоб напустити вираз скорботи, перш ніж звернутися до цілого Клану:

— Круколап міг би стати хорошим вояком. Смерть спіткала його надто рано, і цю втрату багато з нас іще довго відчуватимуть.

«Порожні слова!» — подумав Вогнелап. Що б сказав Тигрокіготь, якби дізнався, що Круколап у безпеці, полює собі на щурів із Ячменем?

Синьозірка порушила тишу:

— Ми сумуватимемо за Круколапом, але оплакуватимемо його завтра. Сьогодні ж нам належить здійснити інший ритуал — ритуал, у якому і Круколап не відмовився би взяти участь, — вона повернулася до Вогнелапа і Сіролапа. — Сьогодні ви показали неабияку хоробрість. Вони билися добре, Білошторме? — запитала провідниця.

— Як вояки, — поважно відповів Білошторм.

Синьозірка легенько кивнула, підвела голову і глянула на зорі Срібносмуги. Нарешті залунав її чистий голос:

— Я, Синьозірка, провідниця Громового Клану, закликаю моїх предків-вояків поглянути на цих новаків. Вони важко тренувалися, щоб зрозуміти ваш шляхетний кодекс. І я відкриваю їх вам як вояків, що готові одержати це звання, — вона опустила погляд на Вогнелапа і Сіролапа, звузивши очі. — Вогнелапе, Сіролапе, чи присягаєте ви невідступно сповідувати вояцький кодекс, захищати й обороняти Клан, навіть ціною власних життів?

Вогнелап відчув, як у нього всередині щось зануртувало, немовби вогонь спалахнув у животі.

— Присягаю, — з готовністю відповів він.

— Присягаю, — луною повторив Сіролап.

— Тоді силою Зоряного Клану я нарікаю вас вояцькими іменами: Сіролапе, віднині тебе знатимуть як Сіросмуга. Зоряний Клан шанує твою хоробрість і силу, я ж запрошую тебе до Громового Клану вже як вояка.

Синьозірка підійшла і притулилася мордочкою до схиленої голови Сіросмуга. Він схилився ще нижче, щоб лизнути її плече на знак поваги, а тоді, випроставшись, пішов до інших вояків.

Синьозірка підвелася і якусь мить дивилася на Вогнелапа, перш ніж заговорити.

— Вогнелапе, відтепер тебе знатимуть як Вогнесерда. Зоряний Клан шанує твою хоробрість і силу, я ж запрошую тебе до Громового Клану вже як вояка, — торкнувшись мордочкою його голови, вона промурчала: — Вогнесерде, для мене честь мати тебе за вояка. Служи Клану віддано, малий.