Эрин Хантер – На волю! (страница 4)

— Щоб вони годували мене кульками, які з вигляду нагадують кролячі какульки, і якимсь рідким місивом? — перебив Сіролап. — Та нізащо! Я й придумати не можу нічого гіршого, аніж бути чиєюсь кицюнею! Вони ж просто іграшки для Двоногів! Їсти щось, що навіть на їжу не схоже, ходити до вітру у коробку з піском, навіть назовні визирати лише тоді, коли дозволяють Двоноги? Це не життя! Тут дико — і тут вільно. Ми тут ходимо самі по собі, — він закінчив свою тираду, гордо сплюнувши. — Доки ти не куштував свіжозабитої миші, ти й не жив. Ти коли-небудь куштував мишу?

— Ні, — визнав Рудько, ніби захищаючись. — Ще ні.

— Думаю, тобі не зрозуміти, — зітхнув Сіролап, — ти не народився диким. Від цього все залежить. Треба народитися з кров’ю вояка у жилах, відчути вітер у вусах. Кошенята, народжені у гніздах Двоногів, ніколи не зможуть так почуватися.

Рудько згадав, як він почувався у своїх снах.

— Неправда! — обурено нявкнув він.

Сіролап не відповів. Він раптово завмер, вилизуючи лапу, яка досі ще була піднесена, і принюхався до повітря.

— Я відчуваю котів з мого Клану, — прошипів він. — Тобі треба йти. Вони не зрадіють, якщо дізнаються, що ти полюєш на нашій території.

Рудько озирнувся, дивуючись, звідки Сіролап дізнався про наближення якихось котів. У поривах легенького вітерцю, просякнутого запахом листя, він не вловлював геть нічого. Але шерсть на ньому заворушилася від нетерплячих ноток у голосі Сіролапа.

— Швидко! — знову зашипів Сіролап. — Тікай!

Рудько приготувався шмигнути в кущі, але не знав, у якому напрямку безпечно буде стрибнути.

Він спізнився. Позаду нього хтось нявкнув, твердо і загрозливо:

— Що тут відбувається?

Рудько повернувся і побачив велику сіру кішку, яка поважно виходила із чагарників. Вона була неймовірна. Білі шерстинки обрамляли її мордочку, жахливий шрам прокреслював хутро на плечах, але густа сіра шубка сріблом виблискувала у місячному сяйві.

— Синьозірко! — позаду Рудька Сіролап припав до землі й примружив очі. Він припав до землі ще нижче, коли другий кіт — вродливий, золотавий — вийшов услід за сірою кішкою на узлісся.

— Ти не маєш бути так близько від угідь Двоногів, Сіролапе! — люто прогарчав золотавий кіт, примружуючи свої зелені очі.

— Знаю, Левосерде, пробач, — Сіролап присоромлено розглядав свої лапи.

Рудько взяв приклад із Сіролапа і припав низько до землі, його вушка нервово посмикувалися. Цих котів оточував якийсь ореол могутності, якого він ніколи не бачив у своїх друзів із садочка. Можливо, те, про що його застерігав Ляпко, було правдою.

— А це хто? — запитала кішка.

Рудько здригнувся, коли вона перевела погляд на нього. Її пронизливі очі змушували його почуватися ще вразливішим, аніж він був насправді.

— Він не загроза, — швидко нявкнув Сіролап. — Він не вояк з іншого Клану, просто тваринка Двоногів, з-поза наших угідь.

Просто тваринка Двоногів! Від цих слів Рудько спалахнув, але притримав язика. Пересторога у погляді Синьозірки підказала йому, що вона спостерегла його лють, тож він відвів очі.

— Це Синьозірка, вона провідниця мого Клану! — стиха прошипів Сіролап Рудькові. — І Левосерд. Він мій наставник, тобто він тренує мене, щоб я став вояком.

— Дякую за представлення, Сіролапе, — холодно нявкнув Левосерд.

Синьозірка все ще дивилася на Рудька.

— Ти непогано бився, як для тваринки Двоногів, — нявкнула вона.

Рудько і Сіролап обмінялися збентеженими поглядами. Звідки вона знала?

— Ми спостерігали за вами двома, — вела далі Синьозірка, ніби читаючи їхні думки. — Нам цікаво було, як ти впораєшся з чужинцем, Сіролапе. І ти хоробро на нього напав.

Сіролапа, здається, потішила ця похвала Синьозірки.

— Підводьтесь обоє! — Синьозірка глянула на Рудька. — Ти теж, кицюню.

Він миттю підвівся і відповів Синьозірці таким самим поглядом, який вона кинула на нього.

— Ти гарно відповів на цей напад, кицюню. Сіролап сильніший за тебе, але ти зметикував, як захиститися. І ти повернувся, щоб зустріти його віч-на-віч, коли він переслідував тебе. Я раніше не бачила, щоб якась кицюня так робила.

Рудько спромігся вдячно кивнути, заскочений зненацька цією несподіваною похвалою.

Наступні слова Синьозірки здивували його ще більше:

— Мені цікаво було, як ти тут поведешся, поза угіддями Двоногів. Ми часто патрулюємо цей кордон, тому я не раз бачила, як ти сидиш на загорожі, витріщившись у ліс. І зараз, нарешті, ти насмілився ступити сюди, — Синьозірка замислено глянула на Рудька. — Здається, у тебе природна схильність до мисливства. Гострий зір. Ти вполював би ту мишу, якби не вагався так довго.

— С-справді? — пробурмотів Рудько.

Тоді заговорив Левосерд. Його низький нявкіт був сповнений пошани, проте наполегливий.

— Синьозірко, це ж кицюня. Він не має полювати на території Громового Клану. Відішли його назад додому, до Двоногів.

Рудько стрепенувся від зневажливих слів Левосерда.

— Відіслати мене додому? — нетерпляче нявкнув він. Від слів Синьозірки він аж засяяв з гордощів. Вона помітила його, він її вразив. — Я ж лише прийшов сюди вполювати мишку чи дві. Впевнений, їх тут удосталь.

Синьозірка, яка тільки-но повернула голову, дослухаючись до Левосердових слів, зараз знову переметнула погляд на Рудька. Її блакитні очі горіли люттю.

— Ніколи не досить, — відрубала вона. — І якби ти не жив таким легким, надмірним життям, ти б це розумів!

Рудька збентежила раптова лють Синьозірки, але одного погляду на перелякану морду Сіролапа вистачило, аби зрозуміти, що він дозволив собі забагато. Левосерд став побіч своєї провідниці. Зараз обоє вояків дивилися на нього. Рудько наштовхнувся на загрозливий погляд Синьозірки, і вся його гордість розтанула. Вони не були милими домашніми котиками, з якими він звик мати справу, — вони були дикі, голодні коти, які, либонь, збиралися закінчити те, що почав Сіролап.

Розділ 2

— Ну? — шикнула Синьозірка всього за мишачий крок від нього. Левосерд усе ще мовчав, нависаючи над Рудьком.

Він прищулив вуха і притиснувся до землі під холодним поглядом золотавого вояка. Хутро Рудька настовбурчилося.

— Я не загрожую вашому Кланові, — нявкнув він, опустивши очі на свої тремтячі лапи.

— Ти загрожуєш нашому Кланові, коли відбираєш у нас їжу, — гаркнула Синьозірка. — У твоєму гніздечку Двоногів і так її вдосталь. Ти приходиш сюди, щоб полювати для задоволення. Ми ж полюємо, щоб вижити.

Гостра правда слів королеви-войовниці пронизала Рудька, немов терновими шпичаками, і раптом він зрозумів, чому вона так злилася. Він перестав тремтіти, сів і розпрямив вуха. Рудько підвів погляд і глянув їй у вічі.

— Я не думав про це з такого боку раніше. Пробачте мені, — нявкнув він серйозно. — Я більше ніколи не полюватиму тут знову.

Синьозірка пригладила шерсть і подала Левосердові сигнал відступити.

— Ти незвичайний домашній кіт, Рудьку, — пронявкала вона.

Сіролап із полегшенням зітхнув, змусивши Рудькові вуха смикнутися. Він почув схвалення в голосі Синьозірки і помітив її багатозначний погляд, кинутий Левосердові. Цей погляд його зацікавив. Що промайнуло між цими двома вояками? Він тихо запитав:

— Виживання тут справді таке складне?

— Нам належить лише частина цього лісу, — відповіла Синьозірка. — Ми змагаємося за територію з іншими Кланами. А цьогорічний пізній новолист означає, що здобичі недостатньо.

— Ваш Клан дуже великий? — нявкнув Рудько з широко розплющеними очима.

— Достатньо, — відповіла Синьозірка. — Наші володіння можуть нас прогодувати, але здобичі більше немає.

— Отже, ви всі вояки? — пронявкав Рудько. Обережні відповіді Синьозірки лише посилювали його цікавість.

Левосерд відповів йому:

— Лише деякі з нас — вояки. Решта або надто малі, або надто старі, або ж дуже зайняті виховуванням потомства, тому не можуть полювати.

— І ви всі живете разом і ділите здобич між усіма? — трепетно промуркотів Рудько, почуваючись трохи винуватим через власне безтурботне й егоїстичне життя.

Синьозірка знову глянула на Левосерда. Золотистий кіт спокійно подивився у відповідь. Нарешті вона перевела погляд на Рудька і пронявкала:

— Можливо, тобі самому слід про це дізнатися. Ти б хотів приєднатися до Громового Клану?

Від здивування Рудько не міг мовити й слова.

Синьозірка продовжувала:

— Якщо б хотів, то міг би тренуватися разом із Сіролапом, аби стати вояком Клану.