Эрин Хантер – На волю! (страница 27)

Галас котів наближався, а заразом і запах агресії і люті. Жовтоікла дико водила поглядом.

— Біжи! — крикнув Вогнелап. Її безпека була важливіша за його цікавість.

Та Жовтоікла стояла на місці й вдивлялася в нього. Раптом її погляд став спокійним.

— Вогнелапе, тепер ти віриш, що я не винна, і я вдячна тобі за це. Якщо ти мені віриш, то й інші зможуть. Знаю, що Синьозірка захоче мене вислухати. Я не можу тікати вічно, я надто стара. Зостануся тут і погоджусь із будь-яким рішенням Клану, — вона зітхнула і важко опустилася на свої кістляві лапи.

— Але як щодо Тигрокігтя? Якщо він…

— Він упертюх, і він розуміє, яку владу має над іншими котами Клану — вони перед ним благоговіють. Але навіть він не перечитиме Синьозірці.

Шурхіт у підліску за краєм табору сповістив Вогнелапа про наближення котів.

— Іди геть, Вогнелапе, — шикнула Жовтоікла, оскалюючи на нього свої зіпсовані зуби. — Не треба, щоб тебе бачили зараз зі мною, бо ще втрапиш у халепу. Ти вже ніяк мені не допоможеш. Вір у свою провідницю і дозволь їй вирішувати мою долю.

Вогнелап усвідомив, що Жовтоікла вже прийняла рішення. Він тикнув носом у її плямисте хутро, а тоді тихо прокрався у тінь, щоб спостерігати.

З ялівцю з’явилися коти — першими Синьозірка з Левосердом. За ними йшли Морозошубка і Верболоза.

Морозошубка негайно відділилася від групи і побігла до ясел; хутро на її хвості настовбурчилося від хвилювання. Тигрокіготь і Темносмуг вийшли пліч-о-пліч на галявину, обоє похмурі. Інші прямували слідом, а в самому кінці були Круколап із Сіролапом. Вогнелап приєднався до друзів, як тільки їх помітив.

— Ти побіг попередити Жовтоіклу, чи не так? — прошепотів Сіролап, коли Вогнелап опинився біля нього.

— Так, — зізнався той. — Але вона не хоче тікати. Вона довіряє справедливості Синьозірки. Хтось помітив мою відсутність?

— Лише ми, — відповів Круколап.

Коти, які залишались у таборі, почали прокидатися. Вони відчули запах агресії та напругу в голосах тих, хто повернувся. Усі прибігли на галявину з високо піднятими хвостами.

— Що скоїлося? — запитав вояк, якого звали Вітрогон.

— Зорелом вимагав поділитися з Тіньовим Кланом угіддями для полювання! — відповів Левосерд досить голосно, щоб почули усі коти.

— І він попередив нас про зрадницю, яка загрожує нашим кошенятам! — додала Верболоза. — Це точно Жовтоікла!

Над натовпом пронісся роздратований нявкіт.

— Тихо! — наказала Синьозірка, скочивши на Високий Камінь. Коти інстинктивно розсілися напроти неї.

Гучний виск змусив усіх котів, як одного, повернути голови в напрямку поваленого дерева, біля якого спали старійшини. Тигрокіготь і Темносмуг грубо тягли Жовтоіклу з її гнізда. Вона розлютовано вищала, поки вони не витягли її на галявину і не кинули перед Високим Каменем. Вогнелап відчув, як кожнісінький м’яз у його тілі напружився. Недовго думаючи, він прийняв низьку стійку, готовий накинутись на мучителів Жовтоіклої.

— Зачекай, Вогнелапе, — прогарчав Сіролап йому на вухо. — Нехай Синьозірка розбереться.

— Що відбувається? — суворо запитала Синьозірка, зістрибуючи з Високого Каменя і дивлячись на своїх вояків. — Я не наказувала нападати на нашого в’язня.

Тигрокіготь і Темносмуг негайно відпустили Жовтоіклу, яка впала в пилюку і зашипіла, відпльовуючись.

Морозошубка вийшла з ясел і проштовхалася крізь юрбу на вільне місце перед Кланом.

— Ми встигли, — з полегшенням видихнула вона. — Кошенята в безпеці!

— Звісно, в безпеці! — відрізала Синьозірка.

Морозошубка, здавалося, сторопіла.

— Але… ти ж таки виженеш Жовтоіклу звідси, правда? — нявкнула вона, широко розплющивши свої блакитні очі.

— Вигнати її? — кинув Темносмуг, випускаючи кігті. — Та ми її вбити повинні, негайно!

Синьозірка перевела пронизливий погляд своїх блакитних очей на розлютоване обличчя Темносмуга:

— І що ж вона скоїла? — спокійним, аж крижаним тоном запитала провідниця.

Вогнелап затамував подих.

— Ти ж була на Зборищі! Зорелом сказав, що вона… — почав Темносмуг.

— Зорелом лише сказав, що десь у лісах бродить відступник, — нявкнула Синьозірка, загрозливо стишивши голос. — Він не назвав ім’я Жовтоіклої. Кошенята в безпеці. І доки вона в моєму Клані, Жовтоіклій не буде завдано жодної шкоди.

Слова Синьозірки зустріли тишею, а Вогнелап полегшено зітхнув.

Жовтоікла глянула на Синьозірку і примружила очі на знак поваги.

— Я піду хоч зараз, якщо ти захочеш, Синьозірко.

— Не треба, — відповіла Синьозірка. — Ти нічого не зробила. Тут ти у безпеці.

Провідниця Громового Клану підвела погляд на юрбу котів, що оточили Жовтоіклу, і нявкнула:

— Час поговорити про те, що справді нам загрожує. Зорелом. Ми вже почали готуватися до нападу Тіньового Клану. Ми продовжимо підготовку, посилимо прикордонну варту. Вітряного Клану більше немає. Річковий Клан дозволив воякам Тіньового Клану полювати на своїх угіддях. Громовий Клан залишився сам на сам проти Зорелома.

Серед котів прошелестів шепіт незгоди, і Вогнелап відчув, як його хутро вичікувально настовбурчилося.

— То ми не погоджуємося на вимоги Зорелома? — нявкнув Тигрокіготь.

— Ніколи раніше Клани не ділилися мисливськими правами, — відповіла Синьозірка. — Їм завжди вдавалося забезпечити себе на власних землях. Я не бачу жодної причини це змінювати.

Тигрокіготь схвально кивнув.

— Але чи можемо ми оборонитися від нападу Тіньового Клану? — тремтячим голосом запитав Дрібновух. — Вітряний Клан не зміг! Річковий навіть не спробував!

Синьозірка спокійно подивилась у його старечі очі.

— Ми мусимо спробувати. Ми не віддамо наші землі без бою.

Вогнелап побачив, як коти на галявині кивають на знак згоди.

— Завтра я вирушу до Місяцескелі, — оголосила Синьозірка. — Вояки Зоряного Клану дадуть мені необхідні сили, щоб провести Громовий Клан крізь ці темні часи. Вам усім потрібно відпочити. Коли розпочнеться день, потрібно буде чимало зробити. А зараз я хочу поговорити з Левосердом.

Не кажучи більше ні слова, вона повернулася і рушила до свого кубла.

Вогнелап помітив вираз здивування, що зринув у очах деяких котів, коли Синьозірка згадала Місяцескелю. Тепер же Клан миттю розбився на групки, які притишеними голосами збуджено про щось нявкотіли.

— Що таке Місяцескеля? — запитав Вогнелап у Сіролапа.

— Ця скеля глибоко під землею, і вона сяє в темряві, — прошепотів Сіролап. Його голос лунав хрипко від побожного жаху. — Усі провідники Кланів повинні провести біля Місяцескелі одну ніч, коли їх обирають. Там духи Зоряного Клану діляться з ними.

— Діляться з ними чим?

Сіролап похнюпився.

— Не знаю, — визнав він. — Знаю тільки, що провідник повинен переспати ніч біля каменя, а уві сні до нього приходять особливі видіння. Після цього провідники одержують дар дев’яти життів, а до імені додається «зірка».

Вогнелап дивився, як Жовтоікла повзе назад у своє гніздечко. Скидалося на те, що жорстока поведінка Тигрокігтя роз’ятрила її стару рану. Бредучи назад до новацького кубла, Вогнелап вирішив завтра вранці попрохати у Плямолистки ще макового насіння.

— То що ж сталося? — нетерпляче нявкнув Порохолап, вистромивши голову з кубла. Він, здавалося, забув усю свою неприязнь до Вогнелапа за прагненням почути про Зборище.

— Все, як передбачав Довгохвіст. Зорелом почав вимагати права на полювання… — розпочав Сіролап.

Пісколапка з Порохолапом сиділи і слухали, а Вогнелап оглядав табір. Він розрізняв обриси Синьозірки і Левосерда, які, тісно присунувшись одне до одного, сиділи біля входу в її кубло і про щось гарячково перемовлялись.

Тоді він помітив невеличку постать Круколапа біля входу до вояцького лігва. Поруч із ним стояв Тигрокіготь. Вогнелап бачив, як Круколапові вуха аж прищулились, ніби молодий кіт намагався ухилитися від лютих слів Тигрокігтя. Темний, удвічі більший за нього вояк нависав над ним, зуби та очі Тигрокігтя поблискували в місячному сяйві. Що він казав Круколапові? Вогнелап уже збирався підповзти ближче й послухати, коли це Круколап позадкував, розвернувся і прожогом кинувся через усю галявину.

Вогнелап привітався з Круколапом, коли той добіг до новацького кубла, але переляканий друг його навряд чи й помітив. Навпаки, без жодного слова він кинувся всередину.

Вогнелап тільки-но хотів піти за ним, але помітив, що наближається Левосерд.

— Що ж, — нявкнув воєвода, підходячи впритул до новаків. — Здається, що Вогнелап, Сіролап і Круколап скоро досягнуть важливого етапу свого тренування.