Эрин Хантер – На волю! (страница 26)

— Як провідник Тіньового Клану я маю право звертатися до вас! — просоченим погрозою голосом прогаркотів він.

Довкола запала важка тиша. Вогнелап відчував їдкий сморід страху цієї юрби. Зорелом закричав:

— Усі ми знаємо, що через суворий сезон гололисту і пізній новолист ми опинилися практично без здобичі у своїх угіддях. А ще ми знаємо, що Вітряний Клан, Річковий Клан і Громовий Клан втратили багатьох кошенят через незвично пізні заморозки. Тіньовий Клан кошенят не втрачав. Ми загартовані проти холодних північних вітрів. Наші кошенята сильніші, ніж ваші, вже з моменту народження. Отож, у нас купа голодних ротів і майже немає здобичі, щоб їх нагодувати.

Притишена юрба жадібно ловила кожне слово.

— Потреби Тіньового Клану прості. Щоб вижити, нам потрібно збільшити мисливські угіддя. Ось чому я наполягаю, щоб ви дозволили воякам Тіньового Клану полювати на ваших землях.

Вражене, однак притишене гарчання прошелестіло юрбою.

— Поділитися мисливськими угіддями? — пролунав розлютований голос Тигрокігтя.

— Нечувано! — вигукнула плямиста королева з Річкового Клану. — Клани ніколи не ділилися правом на полювання.

— То Тіньовий Клан буде покарано за здоров'я його кошенят? — вигукнув Зорелом з Великого Каменя. — Хочете, щоб ми дивилися, як молодняк пухне від голоду? Ви мусите поділитися з нами тим, що маєте!

— Мусимо?! — розлютовано плюнув Дрібновух десь із тилу юрби.

— Мусите, — повторив Зорелом. — Вітряний Клан не захотів порозумітися з нами, тож нам довелося витурити їх з їхніх угідь.

В юрбі залунали розлючені вигуки, але вереск Зорелома глушив їх:

— Якщо доведеться, ми всіх вас повиганяємо з ваших угідь, щоб прогодувати наших голодних кошенят!

Нараз запанувала тиша. Вогнелап почув, як на краю галявини новак Річкового Клану спробував щось сказати, але старші його швидко зацитькали.

Задоволений тим, що він привернув загальну увагу, Зорелом продовжив:

— Щороку Двоноги нищать усе більше наших земель. Хоча б один Клан мусить залишатися сильним, якщо всі Клани хочуть вціліти. Тіньовий Клан процвітає, доки ви боретеся за виживання. Можливо, настане час, коли ми будемо потрібні вам для захисту.

— Ти сумніваєшся у нашій силі? — зашипів Тигрокіготь.

Його бліді очі загрозливо втупились у провідника Тіньового Клану, а могутні плечі заграли напругою.

— Я не вимагаю відповіді негайно, — Зорелом проігнорував виклик вояка. — Вам потрібно піти і гарненько обміркувати мої слова. Подумайте, що для вас краще: поділитися з нами здобиччю чи стати вигнанцями, приреченими на блукання і голод?

Вояки, старійшини і новаки перезиралися, не вірячи своїм вухам. Вичікувальну паузу обірвав Кривозір, який виступив наперед.

— Я вже погодився надати Тіньовому Клану деякі права на ловлю здобичі в річці, що тече через наші землі, — тихенько нявкнув він, дивлячись униз на свій Клан.

На цих словах свого провідника коти Річкового Клану закричали від жаху і приниження:

— Ми ж навіть не радилися! — вискнула сріблясто-сіра кицька.

— Я вважаю, що так буде краще для нашого Клану. Для всіх Кланів, — пояснив Кривозір, і в його голосі відчувалася вся важкість, з якою йому далося це рішення. — У річці вдосталь риби. Краще поділитися здобиччю, аніж проливати кров у боротьбі за неї.

— А що ж Громовий Клан? — крекнув Дрібновух. — Синьозірко! Ти що, теж пристала на цю безглузду вимогу?

Синьозірка незмигно зустріла погляд старого кота:

— Я ні про що не домовлятимусь із Зореломом, аж доки не обговорю його пропозицію із Кланом після Зборища.

— Ну, це вже щось, — пробурмотів Сіролап на вухо Вогнелапові. — Покажемо їм, що ми не такі м’якотілі, як цей жовтопузий Річковий Клан.

Зорелом знову заговорив, його голос лунав зверхньо і потужно після капітуляції Кривозора:

— Також у мене є важливі новини, що стосуються безпеки ваших кошенят. Кішка із Тіньового Клану стала вигнанкою, зневаживши вояцьку присягу. Ми вигнали її з табору, але не знаємо, де вона зараз. Ззовні вона стара та немічна, але кусається, ніби кішка з Тигрового Клану.

Вогнелапове хутро настовбурчилося. Зорелом говорив про Жовтоіклу? Він нашорошив вуха, намагаючись нічого не пропустити.

— Вона небезпечна. Застерігаю вас — не пропонуйте їй притулок. І… — Зорелом зробив драматичну паузу, — аж доки її не спіймають і вб’ють, закликаю вас усіх пильнувати своїх кошенят.

Знервоване гарчання котів Громового Клану підказало Вогнелапові, що вони теж подумали про Жовтоіклу. Стара кішка не зробила нічого, щоб сподобатися котам, які неохоче прийняли її. Вогнелап розумів, що неважко буде скерувати їхню ненависть на неї — вистачить навіть слів такого ницого ворога, як Зорелом.

Щойно Зорелом зістрибнув із Великого Каменя, вояки негайно оточили його, і вони всі разом попрямували геть від Чотиридерева, назад на землі Тіньового Клану. Решта котів Тіньового Клану йшли слідом, серед них і котик-недоросток, якого щойно розпитував Левосерд. Але серед інших новаків Тіньового Клану цей котик більше не здавався дрібним — вони всі були маленькі та вутлі, схожі радше на три-чотиримісячних кошенят, аніж на дорослих новаків.

— І що ти про це думаєш? — тихенько нявкнув Сіролап.

Круколап втрутився в бесіду, перш ніж Вогнелап устиг відповісти:

— Що ж тепер буде? — вискнув він. Його шерсть настовбурчилася, а очі розплющилися ще ширше, ніж завжди.

Вогнелап не відповів. Старійшини Громового Клану зібралися неподалік, тож він з усіх сил намагався почути, що вони скажуть.

— Йшлося, очевидно, про Жовтоіклу, — прогарчав Дрібновух.

— Так, вона цими днями накинулася на наймолодше кошеня Злотоквітки, — понуро пробурмотіла Рябохвоста.

— А ми оце пішли собі, залишивши табір геть незахищеним! — вискнула Одноока, яка зараз, здавалося, без проблем усіх чула.

— Я намагався пояснити, що вона небезпечна для нас усіх, — прошипів Темносмуг. — Зараз Синьозірці варто прислухатися до розуму і позбутись її, перш ніж вона скривдить когось із малечі!

Тигрокіготь підвівся і підійшов до гурту:

— Ми мусимо негайно повертатися до табору і розібратися з цією відступницею! — закричав він.

Вогнелап більше не слухав. У нього паморочилося в голові. Відданий Клану, він просто не міг повірити, що Жовтоікла могла бути небезпечною для кошенят. Злякавшись за життя старої кицьки, із тягарем запитань, на які лише вона могла відповісти, він кинувся геть від Сіролапа і Круколапа, не сказавши ні слова.

Вогнелап блискавкою злетів на схил і помчав крізь ліс. Він помилявся щодо Жовтоіклої? Якщо він попередить її про небезпеку, чи не похитне це його власне становище у Клані?

Розділ 13

Вогнелап добіг до верхівки яру і поглянув униз на табір. Його дихання пришвидшилося, а лапи були слизькі від роси. Він принюхався і зрозумів, що був сам. У нього все ще був час, щоб поговорити з Жовтоіклою, перш ніж інші повернуться зі Зборища. Він тихо сплигнув донизу кам’янистим схилом і непомітно прослизнув ялівцевим тунелем.

У таборі було ще тихо, чути було лише зітхання сплячих котів. Вогнелап швидко пробрався краєм галявини до гнізда Жовтоіклої. Стара медикицька скрутилася калачиком на своїй моховій підстилці.

— Жовтоікло, — швидко шепнув він. — Жовтоікло! Прокидайся, це важливо!

Її помаранчеві очі розплющилися, вона намагалася роздивитися щось у місячному світлі.

— Я не спала, — тихо нявкнула Жовтоікла. Голос її був спокійний і бадьорий. — Ти прийшов до мене прямо зі Зборища? Отже, ти все знаєш, — вона повільно моргнула і відвела погляд. — То Зорелом дотримався обіцянки.

— Якої обіцянки? — Вогнелап був спантеличений. Здавалося, Жовтоікла знала, що відбувається, краще за нього.

— Гордий провідник Тіньового Клану пообіцяв вигнати мене з усіх Кланових угідь, — сухо відповіла Жовтоікла. — Що він сказав про мене?

— Він попередив, що наші кошенята в небезпеці, доки ти живеш з нами. Він не назвав твого імені, але Громовий Клан здогадався, кого він мав на увазі. Ти повинна піти звідси, доки інші не повернулися. Тобі загрожує небезпека!

— Ти хочеш сказати, що всі повірили Зореломові? — Жовтоікла прищулила вуха і розлючено махнула хвостом.

— Так! — нявкнув Вогнелап. — Темносмуг каже, що ти небезпечна. Інші коти бояться того, що ти можеш вчинити. Тигрокіготь планує повернутися і… я не знаю… гадаю, що тобі потрібно залишити табір до того, як вони прийдуть!

Здалеку почулися розлютовані верески котів. Жовтоікла важко підвелася. Вогнелап допоміг їй поштовхом, його думки все ще вирували питаннями.

— Що мав на увазі Зорелом, коли казав пильно стежити за своїми кошенятами? — він не міг не запитати. — Справді ти би їм щось заподіяла?

— Я би що?

— Ти би скривдила наших кошенят?

Жовтоікла роздула ніздрі й пильно подивилася на нього:

— А ти як думаєш?

Вогнелап зустрів її погляд незмигно.

— Думаю, що ні. Я не вірю, що ти б могла скривдити кошенятко. Але навіщо Зореломові таке казати?