Эрин Хантер – На волю! (страница 10)

— О, так! — умить відповіла та. — То ж трапилося невдовзі після того, як вона втратила своїх кошенят.

— Вона не зрадіє потребі призначати нового заступника, — зауважив Дрібновух. — Рудохвіст служив довго і віддано. А от їй доведеться швидко оговтатися. За звичаєм Клану, вибір належить зробити до першого місяцепіку після смерті старого заступника.

— Принаймні цього разу вибір очевидний, — нявкнув Куцохвіст.

Вогнелап підвів голову і обвів галявину поглядом. Кого ж це мав на увазі Куцохвіст? Для Вогнелапа усі вояки здавалися гідними того, щоб стати воєводою і помічником провідниці. Можливо, йшлося про Тигрокігтя; зрештою, то саме він помстився за смерть Рудохвоста.

Тигрокіготь сидів неподалік, також нашорошивши вуха і прислухаючись до розмови старійшин.

Щойно Вогнелап висолопив язика, щоб облизати вуса після цього бенкету, з Високого Каменя залунав голос Синьозірки. Рудохвостове тіло все так само лежало на галявині внизу, блідо-сіре у присмерковому світлі.

— Сьогодні має бути призначено нового воєводу, — нявкнула вона. — Але спершу давайте подякуємо Зоряному Кланові за життя Рудохвоста. Сьогодні він зі своїми побратимами-вояками знаходиться серед зірок.

Запала тиша. Усі коти водночас звели погляди в небо, яке уже починало темніти від вечора, що поволі насувався на ліс.

— А зараз я назву нового воєводу Громового Клану! — сказала Синьозірка. — Я промовляю ці слова перед тілом Рудохвоста, щоб його дух почув і схвалив мій вибір!

Вогнелап глянув на Тигрокігтя. Він не міг не помітити пожадливість у бурштинових очах великого вояка, який дивився на Високий Камінь.

— Левосерд, — нявкнула Синьозірка, — буде новим воєводою Громового Клану.

Вогнелапу хотілося побачити Тигрокігтеву реакцію. Втім, темне обличчя вояка не виказало жодного почуття, коли він наблизився, щоб привітати Левосерда настільки сердечним поплескуванням по спині, що золотавий кіт мало не втратив рівновагу.

— Чому ж вона не зробила Тигрокігтя воєводою? — прошепотів Вогнелап.

— Мабуть, тому, що Левосерд більше часу пробув вояком, у нього значно більше досвіду, — пробурмотів Сіролап у відповідь, не зводячи очей із Синьозірки.

Та провадила далі:

— Рудохвіст був також наставником юного Порохолапа. Оскільки у тренуванні новаків затримки неприпустимі, я негайно призначу Порохолапові нового наставника. Темносмуже, ти уже готовий до свого першого новака, тож тобі продовжувати тренувати Порохолапа. Тигрокіготь був тобі хорошим наставником, і я очікую, що ти передаси далі деякі з тих чудових навичок, яких набув.

Вояк гордо набундючився, однак виявив свою згоду лише стриманим кивком. Він підійшов до Порохолапа, схилив голову і незграбно торкнувся носа свого новака. Порохолап змахнув хвостом на знак пошани, але його очі досі ще були затуманені тугою за своїм втраченим наставником.

Синьозірка підвищила голос:

— Я ночуватиму сьогодні біля тіла Рудохвоста, аж доки ми не поховаємо його на світанку.

Вона зістрибнула з Високого Каменя і, підійшовши, знову лягла поруч із полеглим Рудохвостом. До неї приєдналося чимало котів, зокрема Порохолап і Дрібновух.

— Ми теж маємо сидіти біля них? — поцікавився Вогнелап.

Йому важко було приховати, наскільки мало його захоплювала ця ідея. День видався важкий, і втома вже брала своє. Все, чого він хотів, — це знайти теплий і сухий куточок, де можна було б згорнутися у клубок і заснути.

Сіролап похитав головою:

— Ні, лише найближчі до Рудохвоста розділять з ним останню ніч. Я покажу тобі, де ми спимо. Кубло для новаків отам.

Вогнелап рушив услід за Сіролапом до густого куща ожини, який ріс позаду замшілого пенька.

— Усі новаки ділять здобич біля цього пенька, — повідомив Сіролап.

— І скільки ж тут новаків?

— Не так багато, як завжди, — лише ми з тобою, Круколап, Порохолап і Пісколапка.

Щойно Сіролап із Вогнелапом вмостилися біля пня, як молоденька кицька вилізла з-під чагарів ожини. Її шубка була руда, як і Вогнелапова, але світліша, із ледь помітними смугами темнішого хутра.

— То ось де і новий новак! — нявкнула вона, примруживши очі.

— Привіт, — відповів Вогнелап.

Вона глибоко вдихнула.

— Він пахне кицюнею! Тільки не кажи, що мені доведеться ділити гніздечко із цим гидотним смородом!

Вогнелап почувався ні в сих ні в тих. Після його бійки з Довгохвостом усі коти ставилися до нього по-дружньому. Хоча, можливо, їх просто відволікли принесені Круколапом новини.

— Ти маєш пробачити Пісколапку, — вибачливо сказав Сіролап. — Гадаю, у неї десь застряг клубочок шерсті. Зазвичай вона не настільки невихована.

— Цссссс! — суворо шикнула Пісколапка.

— Хвилинку, малеча, — глибокий голос Білошторма пролунав за спинами новаків. — Як від своєї учениці, Пісколапко, я очікував від тебе трошки більше привітності до цього новачка.

Пісколапка підвела голову і з викликом глянула на свого наставника:

— Мені шкода, Білошторме, — судячи з її муркотіння, вона геть не шкодувала. — Я просто не очікувала, що мені доведеться тренуватися з кицюнею, от і все.

— Я впевнений, ти до цього звикнеш, — спокійно нявкнув Білошторм. — Зараз уже пізно, а тренування завтра починаються рано-вранці. Вам варто поспати.

Він пильно подивився на Пісколапку, і та покірно кивнула. Щойно він відійшов, вона повернулася і зникла в хитросплетіннях ожини, ще раз чмихнувши на Вогнелапа.

Змахом хвоста Сіролап запросив Вогнелапа йти слідом і рушив за Пісколапкою. На спальному майданчику земля була встелена м'яким мохом, бліде сяйво місяця відтіняло усе довкола лагідною зеленавою барвою. Повітря пахтіло ожиною і було значно тепліше, аніж назовні.

— Де я сплю? — запитав Вогнелап.

— Та де завгодно, аби тільки не біля мене, — форкнула Пісколапка, підбиваючи лапкою мох.

Сіролап із Вогнелапом перезирнулися, але змовчали. Вогнелап кігтями згріб купку моху. Він владнав собі затишне кубельце, трішки покрутився, щоб зробити його ще зручнішим, і нарешті влігся. Все його тіло сонно нило від задоволення. Тепер це був його дім. Він став членом Громового Клану.

Розділ 5

— Агов, Вогнелапе, прокинься!

Сіролапів рявкіт увірвався у Вогнелапові сни. У них він наздоганяв білку, все вище і вище, аж до найвищих гілок височенного дуба.

— Тренування починаються на світанку. Порохолап і Пісколапка уже на ногах, — нетерпляче додав Сіролап.

Вогнелап сонно потягнувся, а тоді згадав: сьогодні перший день його тренувань. Він схопився на рівні. Вся сонливість випарувалася від захвату, що заструмував його жилами.

Сіролап квапливо вмивався. Зробивши паузу, він нявкнув:

— Я щойно розмовляв із Левосердом. Круколап із нами не тренуватиметься, аж доки його рана не загоїться. Він, мабуть, залишиться у кублі Плямолистки ще на день чи два. Порохолап і Пісколапка зараз на ловах. Тож Левосерд вирішив, що ми двоє можемо тренуватися з ним і Тигрокігтем. Нам краще поквапитися, — додав він. — Вони чекатимуть.

Сіролап швидко провів Вогнелапа крізь заплетений ожиною вхід до табору і далі вздовж кам’янистого видолинку. Вони видряпалися на високий берег байраку, і прохолодний вітерець розкуйовдив їм хутро. Налиті білі хмари бігли через блакитне небо над їхніми головами. Вогнелап біг услід за Сіролапом униз затіненим деревами схилом і далі, у гайок на піщаному грунті. Він відчував, як у ньому зростає якась несамовита радість.

Тигрокіготь та Левосерд уже і справді чекали, сидячи за кілька хвостів один від одного на зігрітому сонцем піску.

— Сподіваюся, надалі ви обидва будете пунктуальніші, — прогарчав Тигрокіготь.

— Не будь надто суворим, Тигрокігтю. Сьогоднішня ніч була не з легких. Гадаю, вони притомилися, — лагідно нявкнув Левосерд. — У тебе ще немає наставника, Вогнелапе, — провадив він далі, — тож поки що вас тренуватимемо ми з Тигрокігтем.

Вогнелап з ентузіазмом кивнув, високо піднявши хвоста, нездатний приховати радість від того, що двоє настільки видатних вояків будуть його наставниками.

— Ходімо, — нетерпляче нявкнув Тигрокіготь. — Сьогодні ми покажемо вам межі наших угідь, щоб ви знали, де полюватимете і які кордони вам належатиме захищати. Тобі, Сіролапе, також не зашкодить пригадати, де закінчуються землі Клану.

Не зволікаючи, Тигрокіготь зірвався на рівні та рвонув геть із піщаного підліска. Левосерд кивнув Сіролапу, і вони побігли йому навздогін із такою ж швидкістю. Вогнелап кинувся за ними, ковзаючи на м’якому піску.

У цій частині лісу стовбури були товсті, берези й буки стояли в тіні могутніх дубів. Земля вкрилася опалим листям, яке хрустіло під лапами. Тигрокіготь спинився, щоб помітити густий кущ ожини. Решта спинилася позаду нього.

— Тут пролягає шлях Двоногів, — пробурмотів Левосерд. — Довірся носу, Вогнелапе. Ти щось відчуваєш?

Вогнелап принюхався. Він вловлював невиразний запах Двоногів, дещо сильніший запах собаки, знаний йому зі старого дому.

— Двоноги вигулювали тут свого собаку, але зараз вони вже далеко, — нявкнув він.

— Добре, — схвалив Левосерд. — Як гадаєш, безпечно тут переходити?

Вогнелап знову принюхався. Запахи були слабкі, на них накладалися свіжіші запахи лісу.