Эрин Хантер – Ліс таємниць (страница 4)
Вогнесерд упізнав Високозорого, провідника Вітряного Клану, що сидів біля Великого Каменя разом зі своїм воєводою Мертвоногом. Неподалік від них умостилися Носошморг і Багношуб, медикоти Тіньового та Річкового Кланів, витріщаючись на інших котів очицями, в яких віддзеркалювався місяць.
Вогнесерд відчув, як Сіросмуг напружив м’язи, сповненими захвату очима вдивляючись у лощовину. Простеживши за його поглядом, рудий вояк побачив Срібнострумку, що виходила з тіней, поблискуючи у місячному сяйві своєю прекрасною чорно-срібною шубкою.
Вогнесерд ледь стримався, щоб не зітхнути.
— Якщо збираєшся з нею зустрітися, дивись, щоб тебе ніхто не побачив, — застеріг він друга.
— Не переймайся, — нявкнув Сіросмуг.
Він уперся у тверду землю передніми лапами в нетерплячому очікуванні миті, коли знову буде поруч із Річковою кицею.
Вогнесерд зиркнув на Синьозірку, сподіваючись, що вона дасть знак усім спускатися на галявину, але натомість побачив Білошторма. Білий вояк підійшов і присів біля провідниці на сніг.
— Синьозірко, — Вогнесерд розчув мурмотіння шляхетного Громового кота. — Що ти плануєш казати їм про Хвостолома? Ти скажеш іншим Кланам, що прихистила його?
Вогнесерд напружено чекав, що відповість Синьозірка. Хвостолом колись був Зореломом, провідником Тіньового Клану. Він убив Зорещерба, власного батька, потім викрав кошенят у Громового Клану. Громові коти допомогли Тіньовим вигнати жорстокого провідника геть у ліси. Опісля Зорелом привів цілу банду котів-волоцюг, щоб напасти на табір Громового Клану. У тій битві Жовтоікла, медикицька Громового Клану, видряпала йому очі. Звідтоді він, сліпий та безсилий, був їхнім бранцем. Колишнього провідника позбавили дарованого Зорекланом імені та утримували під надійною вартою. Але Вогнесерд знав, що цього замало. Інші Клани будуть вимагати смерті волоцюги чи принаймні вигнання. Вони не надто зрадіють звістці про те, що Хвостолом досі живий.
Синьозірка все пильно дивилася на котів, що походжали там, унизу.
— Я не скажу нічого, — відповіла вона Білоштормові. — Інші Клани це не обходить. Хвостолом тепер наша відповідальність.
— Гучні слова, — прогарчав Тигрокіготь з іншого боку. — Чи ми просто соромимося зробленого?
— Громовому Кланові нічого соромитися власного милосердя, — холодно відрізала Синьозірка. — Але й перти на рожен не варто.
Перш ніж Тигрокіготь устиг заперечити, провідниця підвелась на рівні й глянула на решту Клану.
— Слухайте, — нявкнула вона. — Ніхто з вас не має плескати язиками про напад волоцюг або згадувати Хвостолома. Це стосується тільки нашого Клану.
Синьозірка почекала, поки всі коти згідливо замуркотіли. Тоді вона махнула хвостом, даючи знак приєднатися до решти Кланів унизу. Провідниця помчала униз крізь кущі, Тигрокіготь — одразу за нею, розкидаючи сніг навсібіч своїми могутніми лапами.
Вогнесерд кинувся за ними. Вибігши із кущів на галявину, він побачив, що Тигрокіготь зупинився просто неподалік, з підозрою поглядаючи на нього.
— Сіросмуже, — напівозирнувшись, тихенько засичав Вогнесерд, — не думаю, що сьогодні тобі варто йти кудись зі Срібнострумкою. Тигрокіготь…
І тут Вогнесерд усвідомив, що Сіросмуг уже не стоїть поруч із ним. Роззирнувшись, він побачив, як його друг зникає за Великим Каменем. Ще мить чи дві — і ось уже Срібнострумка, вислизнувши з гурту Річкових котів, шмигнула за ним.
Вогнесерд зітхнув. Він глянув на Тигрокігтя, гадаючи, чи не побачив воєвода зникнення його друга. Але Тигрокіготь уже почапав геть до Одновуса з Вітряного Клану, тож Вогнесерд трошки розслабився.
***
Знервовано шмигаючи галявою, Вогнесерд мимохіть підійшов до гурту старійшин — там був Плямошкур із Громового Клану, решти він не знав. Старі коти повсідалися під лискучим листям куща падуба, де сніг був трошки мілкіший. Краєм ока стежачи за Сіросмугом, Вогнесерд умостився, щоб послухати їхню розмову.
— Я собі пригадую гололист, гірший навіть за цей, — говорив старенький чорний кіт із посрібленою сивиною мордочкою й пошрамованими у численних битвах боками. Його коротка плямиста шерсть пахла Вітряним Кланом. — Річка тоді замерзала більш ніж на три повні.
— Твоя правда, Крукошубе, — погодилася смугаста королева. — І здобичі було куди менше, навіть у Річкового Клану.
На якусь хвилю Вогнесерд зачудувався, як це двоє старійшин із Кланів, що нещодавно так ворогували, зараз спокійно собі розмовляють і не плюють одне на одного жовчю. Але потім зрозумів: це ж старійшини. За своє довге життя вони бачили не одну жорстоку битву.
— А подивіться на молодих вояків, — додав старий чорний кіт, зиркнувши на Вогнесерда. — Вони навіть не знають, що таке скрута.
Вогнесерд незручно зачовгав прілим листям і спробував напустити на себе шанобливий вигляд. Плямошкур, що сидів поруч із ним, дружньо підмахнув хвостом.
— То ж, здається, саме тієї зими Синьозірка і втратила своїх кошенят, — нявкнув Громовий старійшина.
Вогнесерд нашорошив вуха. Він пригадав, що Крапохвістка якось розповідала про кошенят, які народилися у Синьозірки. Це сталося саме перед тим, як вона стала воєводою Клану. Але він нічого не чув про те, скільки було кошенят і коли вони померли.
— А пригадуєте, яка відлига була того гололисту? — Крукошуб перебив роздуми Вогнесерда, поринувши у власні спогади. — Річка в каньйоні тоді розлилася майже до борсучих нір.
Плямошкур здригнувся.
— Аякже, добре пригадую. Громовий Клан не міг навіть перетнути струмок, щоб прийти сюди на Зборище.
— Деякі коти тоді потонули, — смутно нагадала Річкова королева.
— Здобич також, — додав Крукошуб. — Ті коти, що вціліли, мало не вмерли з голоду.
— Не приведи нас Зореклан до такого! — палко сказав Плямошкур.
Крукошуб плюнув:
— Та цей молодняк нізащо не впорається. У ті часи ми були всі разом.
Вогнесерд не стримався:
— Але ми й зараз маємо сильних вояків…
— Хто тебе запитував? — прогарчав старий котяра. — У самого ще молоко на вусах не обсохло!
— Але ми... — Вогнесерд урвав мову, бо повітря розітнув пронизливий крик і всі навколо затихли. Він повернувся до чотирьох котів, що вже сиділи на верхівці Великого Каменя. Провідники Кланів здавалися лише чорними обрисами у срібному сяйві місяця.
— Тсс! — прошипів Плямошкур. — Віче зараз почнеться. Він ще раз смикнув вухами і лагідно промуркотів: — І не зважай ти на Крукошуба. Він би і в Зореклані знайшов приключку.
Вогнесерд вдячно лизнув Плямошкура, підібгав під себе лапи і наготувався слухати. Високозорий, провідник Вітряного Клану, розпочав із розповіді про те, як його коти оклигують після битви проти Річкового та Тіньового Кланів.
— Один наш старійшина помер, — нявкнув він, — але всі вояки вижили... — і після паузи провідник значуще додав: — ... щоб знову битися, коли настане час.
Ночезір прищулив вуха і примружив очі, а от Кривозір глибоко й загрозливо загарчав.
Вогнесерд увесь наїжачився. Якщо провідники кинуться один на одного, інші коти теж розпочнуть бій. Чи траплялося таке на Зборищі? Звісно ж, навіть Ночезір, провідник Тіньового Клану, не ризикне накликати на себе гнів Зоряного Клану, порушивши священний мир!
Поки Вогнесерд із осторогою спостерігав за розлютованими котами, наперед вийшла Синьозірка.
— Це добрі новини, Високозорий, — делікатно нявкнула вона. — Ми всі маємо радіти звістці про те, що Вітряний Клан знову почувається сильним.
Блакитні очі кішки сяяли у світлі місяця, коли вона дивилася то на Тіньового, то на Річкового провідника. Ночезір відвернувся, щоб уникнути її погляду. А Кривозір тільки схилив голову, і тому неможливо було збагнути, про що він думає.
Вогнесерд пригадав, що саме Тіньовий Клан під керівництвом колишнього жорстокого лідера Зорелома багато повень тому вигнав Вітряний Клан. І лише заради того, щоб розширити власні угіддя. Річковий Клан скористався з відсутності Вітряних котів і почав полювати на спорожнілих землях. Але після вигнання Зорелома Синьозірка переконала інших провідників у тому, що життя в лісі залежить від усіх чотирьох Кланів і Вітряний Клан повинен повернутися. Вогнесерд здригнувся на згадці про тривалу і дуже складну мандрівку, яку він здійснив із Сіросмугом. Друзі отримали завдання знайти Вітряний Клан і привести його додому, на височини.
Це нагадало Вогнесерду, що він мав намір знову перетнути ці височини в пошуках Круколапа. Рудий вояк важко зітхнув: у нього не було палкого бажання вирушати в цю подорож. «Принаймні Вітряний Клан добре ставиться до Громового, — подумав він. — Тож на нас із Сіросмугом не нападуть дорогою».
— Громові коти також оклигують, — провадила Синьозірка. — А з часу останнього Зборища двоє наших новаків стали вояками. Тепер ви знатимете їх як Порохошуба і Піскошторму.
Під Великим Каменем почулися схвальні вигуки. Як помітив Вогнесерд, нових вояків підтримали криками коти переважно з Громового і Вітряного Кланів. Він мигцем глянув на Піскошторму, що сиділа, гордо піднявши свою блідо-руду голівку.
Далі Зборище відбувалося мирно. Вогнесерд пригадав попередню зустріч Кланів, коли всі звинувачували одне одного в тому, що вони полюють на чужій території. Але зараз про це ніхто не згадував. Насправді то група волоцюг, очолювана Хвостоломом, полювала на угіддях Кланів. І ці самі волоцюги спробували напасти на табір Громового Клану, де їх, власне, ущент розгромили. Але новини про цей напад ще не розійшлися серед котів. Таємниця Синьозірки та Хвостолома залишалася таємницею.