Эндрю Мэйн – Між фазами Місяця (страница 20)
Я дістаю телефон і набираю Вільяма.
— Вітаю, Тео. Як ваші справи?
— Запитання на п’ять секунд, — я намагаюся звучати безтурботно. — Кріс коли-небудь згадував про одну міську легенду, про так званого Іграшкового Майстра?
— Здається, ні. А що?
Я відчуваю, як потенційна зачіпка буквально витікає крізь пальці.
— Не зважайте. Просто цікавлюся.
— Вибачте. Я ніколи не бачив цього фільму. Тому не можу точно сказати.
— Фільму?
— Здається, про Іграшкового Майстра зняли фільм? Чи серіал?
— Чому ви так вирішили?
— Не пам’ятаю, щоби Кріс щось казав про міську легенду. Але якось згадував, що бачив Іграшкового Майстра. Я подумав, може, його тітка в кінотеатр водила.
— А що він розповідав про той фільм?
— Здається, це, типу, чорний Санта-Клаус. Він їздив на білому «Кадилаку» й роздавав хорошим дітям подарунки. Ви ж знаєте, як діти, бува, захоплюються фільмами і починають вважати їх правдою.
— Поговорімо пізніше. Я маю дещо перевірити.
Корман притулився до огорожі й спостерігає за зміною. Він бачить реакцію на моєму обличчі.
— Що, Кріс Бостром теж чув про Іграшкового Майстра?
Я киваю.
— Розповідав батькові, що бачив його.
— А от батько мені про це не розповідав, — трохи ображено відповідає Корман.
— Батько думав, що це фільм.
Корман хитає головою і дивиться на землю.
— Не знаєте, чому Вільям так довго чекав, перш ніж повідомити мене про зникнення сина?
— Ви самі назвали чимало причин.
— Коли я з ним зустрівся, його очі були налиті кров’ю і він явно з чогось злазив. Хтозна, чи знав він узагалі, чим займається син, з ким він знайомий і кого бачив.
Я показую три пальці.
— Троє малих. Три зустрічі з Іграшковим Майстром.
— Упевнений, усі вони знають і про Маґнето. Тут навіть взаємозв’язку немає. Це місцева байка, яку розповідають наркодилери, виховуючи своїх малих братиків та сестричок, — Корман відмахується. — Знайдете — повідомте. Я бував на кожній стежині, у кожному провулку. Ніде за рогом не чатує Іграшковий Майстер.
Коли він іде, я сідаю на лавку, обличчям до мурала, і дивлюся крізь камеру телефона, збільшивши зображення.
Кров промальована дуже детально, як і очі, що дивляться на тебе зі стіни. Підлітки роблять такі графіті не тому, що це весело. Так вони намагаються впоратися з думками, що не дають спокою.
Не схоже, що цей художник звідкись почув про Іграшкового Майстра. Відчуваю: він його зустрічав. І графіті — майже терапія.
Я придивляюся до нижнього правого кутка зображення й помічаю підпис:
Готовий заприсягтися — йому є що розповісти. Можливо, про те, як десять років тому вони з друзями вигадали цю шалену міську легенду. А може, про те, що мені підказує інтуїція.
Моя інтуїція… я не здатен її ігнорувати. Я маю спростувати або підтвердити свої передчуття.
Телефоную Корману на мобільний, хоча звідси бачу, як він сідає в авто.
— Так?
— Можете дати мені номер людини з відділу вуличних банд? Того, хто працює з графіті?
Стогін.
— Якщо це допоможе вас спекатися. Вам варто поговорити з Маркусом Ґреньє. Просто зателефонуйте в управління поліції Лос-Анджелеса.
— Дякую.
— Зробіть ласку — не кажіть, що це я порадив до нього звернутися.
За десять хвилин на мій дзвінок відповідає вкрай лаконічний чоловік:
— Ґреньє слухає.
— Мені сказали, до вас можна звернутися з приводу графіті.
— Зверніться до очищувальників. Вони допоможуть прибрати.
— Ні, я намагаюся дізнатися, чий там підпис.
— Якщо ви з якоїсь мистецької галереї, я заціджу вам у пику прямісінько крізь трубку. Не варто заохочувати цих малих гімнюків.
— А якщо навпаки — я хочу надерти йому зад за те, що розмальовує моє мистецтво?
— У такому разі ви геть не в собі, та мені імпонує ваш хід думок. Якийсь вилупок малює на вашій будівлі?
— Типу того.
— Ну, я можу назвати вам його ім’я, якщо хочете поговорити з юристом і засудити хлопця. Хе-хе. Або зв’язати з прокуратурою — якщо на нього заведуть справу. Як він підписується?
— D — крапка — R-е-z.
— Секунду.
Я чую, як він клацає по клавіатурі на іншому боці слухавки.
— Почати з хорошої чи з поганої новини? Точніше, новини лише хороші. Артіс Айзекс наразі перебуває в окружній в’язниці. Очікує суду за збройне пограбування. Отепер мені добре. Щасливий кінець.
— Можна дізнатися номер справи?
— Що? Ви ще не задоволені? Це його третій злочин. Гадаю, тепер він сяде надовго. Гаразд, добивайте. Маєте ручку?
Розділ 22. Бесіда
Наступного дня я сиджу на крихітному пригвинченому до підлоги металевому стільчику, спроєктованому для мінімального комфорту. Поруч, по інший бік скла, сидить білий хлопець із нецензурним татуюванням на шиї, яке, гадаю, значно зменшить його шанси влаштуватися потім на роботу в державну установу. Прикриваючи рукою слухавку, він кричить на свою дівчину з приводу якихось сімейних проблем — так, щоб не розгнівати охоронців. Виглядає він доволі стильно.
Я й гадки не маю, чого чекати від Артіса. Його реперська футболка не вселяє надії. Доступ до його малолітніх справ заблоковано, але судячи з того, що свій перший дорослий злочин він скоїв у шістнадцять, картотека забита під зав’язку.
Артіс був прийомною дитиною, чия мати жила від в’язниці до в’язниці й стрибала від сутенера до сутенера. Він ніколи не знав нормального життя. Перший термін в окружній тюрмі відсидів за спробу збуту. Цього ж разу сидить, бо намагався пограбувати таксиста, викликавши його з краденого телефона.
Мене трохи заспокоює, що за документами він ніколи й нікому не завдавав шкоди. Втім, це лиш означає, що йому не висували таких звинувачень. Неприємна й жорстока правда про рецидивістів: звинувачують їх менш ніж у десяти відсотках скоєних злочинів. Я завжди думаю про це, читаючи заголовки блогів на кшталт «Цей нещасний хлопець лише…» З іншого боку, наша система правосуддя ґрунтується на тому, що ми можемо довести, а не на тому, що підозрюємо. І я не знаю, чи існує краща альтернатива. Хіба що нам захочеться стати поліційною державою.
Я попросив Артіса про зустріч, назвавшись репортером, і поклав на його в’язничний рахунок п’ятдесят баксів, аби він мав змогу купити чипсів чи ще чогось такого, що ми зовні приймаємо як належне.
Коли його заводять, я зразу ловлю погляд срібно-сірих очей, що стежать за мною з іншого боку кімнати. Він злегка задирає голову і широко всміхається.