Эндрю Мэйн – Хованки з хижаком (страница 78)

— Це все добре, але хто він?

— Його знають усі, та не впевнена, що бодай із кимось він близький. У нього є дружина і дві доньки. Здається, від її першого шлюбу.

Трясця.

— Нехай хтось, хто знає його дружину й дітей, зв’яжеться з ними! — кричу я до офіцера.

Він відмахується. Сюард дивиться на мене.

— Ти ж не думаєш, що він їм нашкодить? — питає Джилліан.

— Скоріше за все, вони вже мертві. Вони були прикриттям. І тепер у них немає потреби...

Людська природа за межею мого розуміння, та про тварин я дещо знаю.

— Ми... — голос Вітмаєра заглушає звук черги зі скорострільної зброї.

— Це був TAR-21? — питає офіцер, і його обличчя завмирає від потрясіння. — Я маю туди поїхати.

Він біжить до свого службового авто, вмикає фари і мчить геть.

— Можете перемкнутись на їхній канал? — кричить Сюард до парамедика, який досі стоїть поруч.

— Спробую, — каже він і починає перемикати частоти на своєму приймачі.

Сюард повертається до Ґленна.

— Господи... Як далеко ваші люди?

— Двадцять хвилин їзди.

Сюард вказує на мене.

— Давайте зайдемо всередину й розберемося, що відбувається.

Ґленн бере мене під руку, допомагаючи підвестись, і заводить у двері.

— Можете зняти наручники? — питає Джилліан, ідучи за нами.

— Цей чоловік — підозрюваний, — відповідає Сюард. Він зачиняє за нами двері. — Наручники не чіпати.

— Давай хоча б надінемо спереду, — каже Ґленн. Він дістає свій ключ і відмикає один наручник, щоб я завів руки поперед себе. — Сідайте.

Я завалююся на диван Джилліан і відчуваю, як мені натерло руки. Вона сідає поруч. Сюард кидає на неї суворий погляд, та вона не зважає.

— Який з себе Джо Вік? — питаю я.

— Здоровань, — каже Ґленн. — Футів шість із половиною. Кремезний, як півзахисник. Рудоволосий бородань. Спокійний. Важко уявити його холоднокровним убивцею.

— Що ж, коли він був стрункіший, його приймали за пуму. Тепер він удає з себе ведмедя.

— Удає ведмедя? — Сюард хитає головою. — Я досі не готовий повірити у вашу теорію.

— Отже, ви вважаєте, що тих поліціянтів щойно вбив Гризлі з автоматом?

Ґленн перериває мене.

— Чому ви вирішили, що він прийде по вас? Помста?

— Ні. Не думаю, що йому властиві людські почуття. Він сказав, що вб’є Джилліан і Ґаса, якщо я не зроблю, як він велить. Гадаю, він украй серйозно ставиться до своїх погроз. Але це могло б статися як сьогодні, так і за десять років. Наскільки я розумію, він бажає мені смерті з дуже практичної причини — він хоче бути певен, що, як утече, його не вистежать знову.

— І ви єдиний, хто здатен це зробити? — насмішкувато промовляє Сюард.

Я пильно дивлюся на цього вилупка.

— Я єдиний, хто знав про його існування. Де було ФБР увесь цей час? Де були ви всі? Мені довелося буквально викопувати тіла й кидати вам на поріг, аби довести, що я маю рацію. І навіть тоді...

— Тіла, які, за вашими словами, ви ж і сфабрикували, — втручається Сюард.

— Господи... Ви досі в це вірите? Озирніться! Я все вигадав, аби він не зашкодив Джилліан. Я не мав вибору.

— Ви могли зв’язатися з нами.

У мене виривається стогін.

— І що? Ви гадаєте, Вітмаєр просто грається в хованки по рації? Він мертвий! Я намагався його попередити. Але ні!

— Гаразд, — каже Ґленн. — Що ми маємо знати?

— Щойно він упорається з копами, скоріше за все, попрямує сюди.

— Ну це якщо він мине наряди підмоги, — відповідає Сюард.

— Імовірно, він уже покинув свій будинок. Застрелив Вітмаєра, щоби приманити решту.

Я вказую на вулицю.

— Поліціянтів у Гудзон-Крику вже нема.

— І ви гадаєте, він прямує сюди? — питає Ґленн.

— Він прямує туди, де, на його думку, перебуваю я. Або сюди, або ж у поліційний відділок Гудзон-Крика.

Сюард хитає головою.

— Він не нападатиме на поліційний відділок.

— Як ви гадаєте, скільки поліціянтів там зараз? Один? Двоє?

До будинку зі збентеженим обличчям входить парамедик.

— Щойно почув по радіо. П’ятеро поранені, можливо, мертві, включно з Вітмаєром. Вони зайшли до будинку і знайшли тіла дружини й дітей Віка. З кулями в головах, убиті у своїх кімнатах.

— Він зробив це ще до того, як приїхала поліція, — кажу я, відчуваючи важкість у горлі. Відчуття провини.

— Певно, Вік зробив це, щойно почув, що моя смерть може бути сфабрикованою.

— А як щодо самого Віка? — питає Сюард у парамедика.

— Втік. Вони не знають як. Та кажуть, що втік.

— Гаразд. Берімо мою машину, швидку й вашу машину і їдемо до мого відділку, — каже Ґленн.

— Поліційний відділок Гудзон-Крика вп’ятеро ближче, — каже Сюард.

— Можна пересидіти там, доки не з’явиться Вік. Як на мене, краще поїхати туди, де ми зможемо захищатися.

Сюард видає гидливий звук.

— Це всього лише один чоловік.

Розділ 78

Прихисток

Ми мчимо по шосе до округу Філмаунт, попереду завиває машина швидкої. Ґленн за кермом, Сюард тримає в руках дробовик, а Джилліан сидить біля мене на задньому сидінні й стискає руками мої закуті в наручники кулаки.

Вона все ще намагається зрозуміти, що відбувається.

— То він справді йде по тебе? — питає вона.