Эндрю Мэйн – Хованки з хижаком (страница 37)

— На двох, довбню.

Він зиркає на мене.

— Спочатку вона казала інше.

— Я завжди казала, що це була людина, — пояснює мені Ембер. — Можливо, він трохи повз. Не знаю, було темно.

— Ти обдовбалася, — каже Девон.

— Не настільки ж. Ми тільки почали.

Я спускаюся пагорбом до місця, де, за її словами, Ембер востаннє бачила Челсі. Навколо кілька каменів та гнилих колод. Я беру палицю і починаю колупати землю.

Якби це був пісок чи ще щось пористе й сухе, можна було б досі побачити кров. Та це, здається, просто ґрунт.

— Що ми маємо шукати? — питає Ембер.

Я знизую плечима і встаю.

— Не знаю. Футболку. Її сумочку. Щось, що вкаже нам на те, що Челсі була тут.

Ми з Ембер розходимося в різні боки й починаємо оглядати кущі та камені. Девон сидить на колоді й дивиться на нас.

Я сам не знаю, що слід шукати, тому питаю:

— Пам’ятаєш, у що вона була одягнена того вечора?

Ембер жбурляє додолу порожню пивну банку.

— На ній було блакитне пальто, до колін. Плетена шапка. Джинси.

Якщо не рахувати банок з-під пива та майларових обгорток з-під цукерок, від Челсі ані сліду.

Не знаю, на що я очікував. На закривавлений черевик, що буде по нозі давно зниклій Попелюшці? На зізнання вбивці?

У пошуках минає ще півгодини. Девон у цей час тицяє в телефон.

— Дякую за допомогу, — саркастично каже Ембер, проходячи повз нього.

— Я тут, щоби переконатися, що тебе не зґвалтують і не вб’ють.

Він киває мені, потім посміхається.

Ембер озирається, дивлячись у мій бік.

— Може, ти боїшся, щоб ми тут не трахнулись, лишившись самі на горі.

Посмішка Девона тане.

— На вигляд він небагатий. Та можеш спробувати. Побачиш, є мені діло чи ні. Трахай кого хочеш.

Мені не по собі через їхню сварку, тож я трохи віддаляюся.

Я все ще сподіваюся, що в когось із нас настане той чарівний момент еврики, коли ми знайдемо розгадку. Та нічого не відбувається.

Хоч я і думаю, що Ембер зі мною по-своєму чесна, не певен, що їй можна повністю довіряти. Якби я знав, що вони з Челсі прийшли сюди закинутись кислотою, не думаю, що наважився б на поїздку до цього міста. Тим паче якби знав, що мене віддухопелять.

— І скільки ще ви двоє збираєтесь це продовжувати? — питає Девон.

— Доки ти не залишиш нас самих, щоб я йому відсмоктала.

— Господи, та починайте. Я почекаю в машині.

Він повертається до мене.

— Можна взяти твої ключі, щоб я посидів усередині?

Ситуація не викликає довіри. Боюсь, я більше не побачу ні Девона, ні свого «Експлорера». Хоч зараз він і приязний, я б не спускав з нього очей.

— Ні, — кажу я якнайпереконливіше. — Ти останній, кому б я довірив ключі.

Він задирає светр і показує мені приклад пістолета.

— Якби я хотів їх у тебе забрати, то вже б це зробив.

Він опускає светр, ховаючи пістолет.

У мене починає тремтіти нога. Я намагаюся цього не виказувати.

Ембер летить до нього.

— Господи, Девоне! Він і так вже вважає нас психами. Нащо було це робити?

Девон підіймає руки догори.

— Я просто хотів, щоб він мене зрозумів.

Через плече він каже мені:

— Чуваче, це була не погроза. Вибач.

Нога тремтить трохи менше.

— Чому ти не допомагаєш нам?

— Шукати сліди того, чого не траплялося?

Ембер кривиться.

— Ти казав, що віриш мені.

— Я що завгодно скажу, аби потрахатись.

— Козел.

Вона прямує геть.

— У цьому і проблема: всі до одного тут гімнюки.

Сутеніє. Я починаю думати, що слід закінчувати, доки ситуація не стала надто напруженою. Щось у мені досі боїться, що все це — вистава, і я втрапив у чергову оборудку. Після того як мене один раз побили, світ постає в дещо інакшому світлі.

— Ти не можеш зробити якусь наукову хрінь? — питає Ембер.

— Це тобі не суперсила, — відповідає Девон. — Може, у нього в тачці є одна з тих метанових штук з CSI[25]. Є?

— Ні. Я ж не з судово-медичної лабораторії... — не договоривши, я замовкаю: замислююся над його словами.

Я шукав ознаки присутності Челсі — одяг, речі. Можливо, волосину на гілці чи щось від убивці.

Досі я жодного разу не думав про саму Челсі.

Мені й далі здається, що це нагадуватиме сцену вбивства Джуніпер, коли її знайшли на землі. Що як убивця Челсі мав більше часу, аби підготуватися і все прибрати?

Якщо він не забрав її тіло з собою і не лишив тут, значить, десь закопав.

Тут акри й акри землі, де це можна було б зробити, і на пошуки мені не вистачить і цілого життя.

А що як я застосую свої наукові суперсили?