Эндрю Мэйн – Хованки з хижаком (страница 29)

Я складаю докупи закривавлені серветки.

— Лише одне питання, — я вперше помічаю її бейдж із іменем — Джилліан. — Що там трапилось?

— Ви настільки тупий?

— Мабуть, що так.

Вона закочує очі.

— Вас розвели. Обвели круг пальця. Дайте вгадаю, ваш гаманець порожній?

— Так. Але ви говорите так, ніби це трапляється постійно. Чому поліція нічого не зробить?

— Ви самі сказали, що не хочете її викликати. Вони ніколи не хочуть.

— Вони? Я не розумію. Хто такі ці «вони»?

— Інші «джони»[16].

— Джони?

Я пригадую, що сказала Ембер перед тим, як мені надерли дупу.

— Стривайте... вона вирішила, що я намагаюся зняти її як повію?

— Як вправно ви граєте наївного.

Джилліан хитає головою і відходить від мого столика.

— Будь ласка, — прошу її я. — Стривайте, секундочку.

Вона розвертається.

— Що? — питає роздратовано.

— Я не знав. Я лише хотів поговорити з нею щодо Челсі Бакорн.

Джилліан підходить ближче.

— Про що саме?

— Як вона зникла. Тому я тут. Я лише хотів спитати, що вона бачила.

— А вам яке діло?

— Я втратив подругу. Її звали Джуніпер. Поліція каже, що її вбив ведмідь. Але я в цьому не певен.

Я дивлюся на стіл, обхопивши голову руками. Відчуваю себе зламаним.

— Я лише хочу дізнатися, що сталося.

Червона кров скрапує на білий пластик столу. Я витираю її рукавом.

Джилліан сідає навпроти.

— Ви справді не намагалися підчепити тут повію?

— Господи, ні! Я думав, їй щось відомо. Те, як Ембер говорила, мовби «вони» стежать...

— Вона мала на увазі поліцію.

— Ох. Чудово.

Я дістаю з кишені телефон. Дисплей розбитий, та апарат працює. Я тремтячими руками знаходжу її повідомлення.

— Що значить «100ЗАМТ300ЗАПК»?

Джилліан дивиться на текст, і їй вистачає кількох секунд, щоб його розшифрувати.

— Ви справді хочете, щоб я це сказала?

— Так. Я не розумію.

— Перші три цифри — це ціна. Дві наступні літери — «за», тобто «за щось».

Я витріщаюся на екран:

— «МТ»... от лайно.

Здавалось би, людині, яка стільки працює з цифрами, такий код має бути очевидним.

— А «ПК» означає «повний комплект»?

Я дивлюсь на Джилліан через стіл, і щоки у мене палають від сорому.

— Який же я ідіот.

— Не всім же ракети будувати.

— Взагалі-то мене прийняли до Каліфорнійського технологічного. Та я вирішив вивчати біологію в МТІ[17].

Її губи вигинаються у здивованій посмішці.

— Ви науковець?

— Коли мені не надирають зад брати повій.

Джилліан плескає мене по ненабряклій руці.

— Ви точно як дитя мале. Це був її хлопець-дефіс-сутенер. Усе було підлаштовано. Якби ви були місцевим, вона б зустрілась із вами в мотелі або у вашій машині. Хіба все це не здалось вам підозрілим?

Трясця, я ще більший ідіот, ніж уявляв. Ембер взяла мене на мушку, щойно почула мій збентежений голос у голосовому повідомленні.

— Якщо всі про це знають, чому поліція нічого не робить?

— Бо ви не місцевий. У Гудзон-Крику є важливіші проблеми. Ви роздивились її обличчя?

— Так. Звісно.

— Я маю на увазі, помітили макіяж?

— Що? Так. Я вирішив, що це через незведені підліткові прищі.

— Ми називаємо це амфетаміновим обличчям.

Виходить, зубний еліксир був для запаху. Вона ж повія, тож мусила мати презентабельний вигляд.

Чорт забирай, тепер до мене дійшло. Я про це читав. Бачив по телику. Занедбані будинки та нові автівки — це як Південно-східний централ у Лос-Анджелесі в 1980-х, коли крекова залежність набула там масштабів епідемії. А тут — мет.

— Наскільки все погано?

— Минулого місяця поліція штату заарештувала двох місцевих поліціянтів за торгівлю. Та це лише іграшки.

Я киваю у бік стіни зі світлинами солдатів.

— Мені здалося, поліція тут має бути краща.

Джилліан якусь мить роздивляється обличчя чоловіків.