Энди Уир – Марсіянин (страница 10)

- Гаразд, розглінь ось що, - сказав він, - Прихильність до родини Уотні дость висока. Арес 6 може повернути тіло. Ми не казатимемо, що саме це мета місії, але однозначно вкажемо, що це буде її частиною. Якщо ми представимо її саме так, то отримаємо більше підтримки у Конгресі. Але не у випадку чекання року. Через рік людям вже буде не цікаво.

Теді потер підборіддя.

- Гм-м-м…

Майнді витріщалася на стелю. Їй більше нічого було робити. Чергування о 3-ій ранку було досить нудним. Лише постійний потік кави утримував її від сну.

Моніторинг статусу супутників, що навколо Марса, виглядало привабливою пропозицією, коли вона погодилась на переведення. Але супутники добре вміли самі собі дати ради. Її роботою стало розсилання е-листів, коли надходили зображення.

- Магістр машинобудування, - пробурмотіла вона під носа, - І я працюю у нічній фотобудці.

Вона відсьорбнула кави.

Блимання на екрані сповістило про новий набір зображень, готових для розпакування. Вона перевірила ім’я на робочому завданні. Венкат Капур.

Для відправки даних прямо на робочі сервери вона оформила е-лист для доктора Капура. Увівши широту і довготу зображення, вона впізнала числа.

- 31.2°Пн, 28.5°Зх… Долина Ацидалії… Арес 3?

З цікавості вона відкрила перший з 17 знімків.

Як вона і підозрювала, це був вид на Арес 3. Вона чула, що вони збирались фотографувати це місце. Трохи засоромлена, вона оглянула зображення у пошуках якихось ознак мертвого тіла Марка Уотні. Після хвилини безрезультатних пошуків вона була одночасно відчувала і полегшення, і розчарування.

Потім вона уважно оглянула інші речі на світлині. Габ був цілий. Доктор Капур зрадіє від цього.

Вона піднесла горня з кавою до губів і завмерла.

- М-м-м… - пробубоніла вона, - м-м-м...

Швидко увійшовши до внутрішньої мережі НАСА, вона почала копирсатись у описах особливостей місій Арес. Після деякого вивчення, вона підняла слухавку біля себе.

- Гей, це Майнді Парк з Супутниковго Центру. Мені треба журнали місії Арес 3, де їх дістати?.. Угу...угу.. гаразд… Дякую.

Після ще деякого часу у мережі вона відкинулась на спинку крісла. Їй уже не треба була кава для збудження.

Знову взяла слухавку.

- Ало, Служба безпеки? Це Майнді Парк з Супутникового Центру. Мені потрібен екстренний номер телефону доктора Венката Капура… Так, директора марсіянських місій… Так, це надзвичайна ситуація.

Майнді засовалас у кріслі, коли неквапом приплентався Венкат.

- Це ви Майнді Парк? - спитав він з досить похмурим виглядом на обличчі.

- Так, - невпевнено відповіла вона, - вибачте, що викликала вас.

- Сподіваюсь, Ви мали нагальну причину. Тож?

- М-м-м, - сказала вона, дивляись униз, - М-м-м, тут… Ну… Зображення, що ви замовили… М-м-м… Надійшли, і погляньте.

Він підтяг ще одне крісло до її рульту і сів.

- Це через тіло Уотні? Через це ви збуджені?

- М-м-м, ні, - сказала вона, - М-м-м… Ну… ех, - Вона вказала на екран.

Венкат уважно оглянув знімок.

- Схоже Габ цілий. Це добре. Сонячні панелі виглядають добре. З роверами теж усе гаразд. Головної тарілки поряд немає. Це не дивно. То у чому надзвичайність ситуації?

- Ну… - сказала вона і тицьнула пальцем у екран, - Це.

Венкат подався уперед і поглянув уважніше. Просто під Габом, поряд з роверами, два білих круга на піску.

- Гм… Схоже на обшивку Габу. Можливо Габу все ж не пощастило? Гадаю, шматки відірвало і…

- Ну, - вона перервала, - Вони схожі на намети з роверів.

Венкат подивився ще раз.

- Гм. Схоже на те.

- І як вони розклались? - спитала Майнді.

Венкат знизав плечима.

- Певно капітан Ллюїс наказала розкласти їх під час евакуації. Не погана ідея. Мати аварійні укриття, готові на випадок, якщо МЗЧ не запрацював, а Габ отримав пошкодження.

- Так, е-е-е, - сказала Майнді, відкриваючи документ на компєютері. - Ось це повний журнал місії для Солів з 1-го до 6-го. Від посадки МПЧ до аварійного зльоту МЗЧ.

- Так, і що?

- Я прочитала усе. Кілька разів. Вони не встановлювали намети, - її голос захрип на останньому слові.

- Ну… - сказав Венкат, задумавшись. - Певно вони їх поставили, але не вписали у журнал.

- Вони активували два рятівні намети і не сказали про це нікому?

- Гм-м. Ні, це виглядає безглуздо. Може шторм пошарпав ровери, і намети автоматично викинулись?

- Гм, - Майнді затиналась, - то вони автоматично вискочили, самостійно від’єднались від роверів і вишикувались один біля одного на відстані 20 метрів?

Венкат знову подивився на зображення.

- Ну, звісно вони якось активувались.

- А чому сонячні панелі чисті? - сказала Майнді. На очах у неї з’явились сльози. - Шторм був величезний. Чому вони не засипані піском?

- Можливо їх розчистило вітром? - невпевнено припустив Венкат.

- А я сказала, що не знайшла тіла Уотні? - сказала вона, схлипуючи.

Очі Венката розширились у погляді на світлину.

- Ох… - сказав він тихл. - О Боже...

Майнді затулила обличчя руками і тихо заплакала.

- Дідько! - сказала директор зі зв’язків із громадськістю Енні Монтроуз. - Ти певно знущаєшся з мене!

Теді почухав чоло.

- Наскільки ми впевнені у цьому?

- Майже на 100%, - сказав Венкат.

- Дідько! - сказала Енні.

- Це не допоможе, Енні, - сказав Теді.

- Ти хоч уявляєш розмах лайномету, який нас чекає? - заперечила вона.

- Все по черзі, - сказав Теді. - Венку, що робить тебе упевненим, що він живий?

- Почнемо з того, що немає тіла, - пояснив Венкат. - Також, встановлено рятувальні намети. Сонячні панелі числі. До речі, подякуйте за це Майнді Парк з Центру супутникового спостереження.

- Але, - продовжив Венкат, - його тіло могло замести у штормі 6-го Сола. Намети могли автоматично розкритись, а вітер міг розкидати їх довкола. Вітер зі швидкістю 30 км/год згодом міг виявитись досить сильним, щоб розчистити сонячні панелі, але не достатньо сильним, щоб нести пісок. Малоімовірно, але можливо.

- Тому я витратив кілька годин на перевірку усього, що міг. Капітан Ллюїс мала два виходи на ровері 2. Другий був у Сол 5. Згідно з журналом, після повернення вона під’єднала його до Габу для підзаряджання. Його більше не використовували, а 13 годин потому вони евакуювались.