Эльфрида Елинек – Хіть (страница 16)

8

Я навсправжки закликаю: блакить і ненасить для всіх!

Ця жінка ось-ось зайде до вас, прошу хвильку зачекати. Колись їй потрібно підготуватися: під час поцілунків (назовні з-під обшивки дародавця, якщо вже ви поклали відкритися) найкраще володіти всіма своїми почуттями. Студент прибрав таку гарну позу, що вона дозволяє йому обмацати себе. Він кладе руку між її стегнами. Спрямувавши погляд у бік своїх прагнень, він залазить їй під одяг, який складається головним чином зі звичайного халата, якому однаково не встояти. Багатьом доводиться їздити на жахливих автобусах (і жахливо мордуватися, коли доводиться висиджувати не на тих геніталіях). Власник, а точніше, попутник його триєдиних бажань до нас надто звикає й не хоче нас випускати зі свого гостинного помешкання на першому поверсі. Дозвольте мені пояснити вам про триєдність: жінка складається із трьох частин. Беріть її згори, знизу або посередині, поки вони нарешті не доберуться до затишних спортивних майданчиків, де зможуть наздогнати одне одного, але ніколи один одного не осягнуть. Там вони волають щосили й орудують гирями й чашками своїх ваг. Отже, жінка чекає не дочекається того, щоб її злегка підпекли зсередини.

Вигнати нас із теплого кутка в нічну годину може не одна тільки вбиральня, розташована в загальному коридорі, де ми хитро озираємося, чи не бачить нас хто, притискаємо свою плоть рукою, немов боїмося втратити її на найближчій розвилці, перш ніж сходити за ділом за власноруч пофарбованими дверима із деревинностружкової плити.

З усіх можливостей отаборитися парубок вибирає тільки одну, проте обрана ним кімнатка пручається, ні, вона випереджає його, квапиться у темряву і в холоднечу! Ґерті першою опиняється біля будиночка-годівниці для звірів. У цьому місці багато хто вже говорив про поцілунки, світив кишеньковими ліхтариками й відкидав на стіни величезні тіні, щоб виявити себе іншою людиною в більшому форматі, ніж окрема особа, що криво звисає із крісла підйомника. Ніби від безмірної жадоби ці люди можуть збільшитися в розмірах і ще раз жбурнути м’яч у кошик, і навіть потрапити в нього! Гравець може мати великий зріст. Вони повитягали назовні всі свої причандали, щоб підступити до партнера. Вони докладають безодню невідкладних зусиль, що поєднують бруд і гігієну, щоб володіти одне одним, як зазвичай кажуть невлад. Ми зупиняємося в цій курній будці, де два предмети домашнього начиння, що мають найпростішу геометричну форму, рухаються назустріч один одному, тому що хочуть перекроїти самі себе (цілком оновитися!). От-от, зараз! На сходах раптом опиняється якась жінка у самій комбінації із глечиком води в руці: запитаєте, для чого? Чи насилала вона на нас непогоду, а чи просто збирається заварити чай? Жінка миттєво перетворює найнезручніше й найхолодніше місце на затишне лежбище. Жінка може зробити його досить затишним, перш ніж відплатить своєму партнерові таємними пестощами або прихильністю. Із цим парубком у її життя ввійшов, нарешті, той, хто може виявитися найбільшим інтелектуалом. Тепер усе буде інакше, ніж заплановано, ми відразу ж накидаємо новий план і розпускаємо пір’я. Ваша дитина й на скрипці грає? Напевно, не цієї хвилини, бо ніхто не натискає зараз на її спускову кнопку.

«Ходи сюди!» — кричить вона Міхаелеві, наче їй належить отримати гроші з продавця, який ненавидить нас, покупців, та все ж без нас йому не обійтися. Він мусить викласти на прилавок усі товари відразу, щоб ми могли розплатитися собою. Нарешті ця жінка хоче, щоб скінченне тривало без кінця. Спершу, раз-два (і ви можете спробувати так зробити, сидячи у вашій машині, обмежені в швидкості, так само як і в мисленні), наші губи накинуться одне на одного, потім обрушаться на геть усі порожнини в нас, щоб ми дечого навчились. І ось наш партнер для нас — цілий світ. Ось-ось, за кілька хвилин, Міхаель увійде до Ґерті, з якою він познайомився недавнечко або бачив лише одного дня, увійде, як провідник спального вагона, що стукає твердим предметом у двері вашого купе, перш ніж зробити крок усередину. Він закидає халат жінці на голову і в нараяному самому собі збудженні губами доводить жінку, досі пустельну, до того, що вона боязко встає перед віконцем у чергу, в якій стоїмо і ми з вами, перед касою, в якій матня бубнявіє чималою копійкою. Ми — найзапекліші вороги себе самих, якщо йдеться про смак, адже кожному до смаку щось своє, хіба не так? А що, коли навпаки, коли ми просто хочемо кому-небудь сподобатися? Чим ми тепер займаємося, у своїй страшенній ліні закликаючи чужу плоть, аби вона перейняла нашу роботу?

Міхаель закидає ноги жінки собі на плечі, немов дві тролейбусні штанги. Підштовхуваний дослідницьким запалом, він тим часом видивляється в її непромиту ущелину, в спеціальну складчасту модель, що її має будь-яка жінка, забарвлену в той чи інший лавандовий або бузковий відтінок. Він подається назад й уважно дивиться туди, де він постійно зникає, щоб цілим і здоровим знову з’явитися навіч і дістати цілковиту втіху. Це при всіх його недоліках, поміж яких спорт належить не до найменших. Жінка зве його. Що трапилося з її водієм, з її зводителем? Оскільки нагоди помитися в Ґерті нема, отвір якось неясно бовваніє, немов обтягнутий пластиковою плівкою. Як тут устояти проти спокуси й не засунути всередину свого пустотливого пальчика (можна використовувати й горошини, і квасолю, і англійські шпильки, і скляні кульки), ти відразу пожнеш найбурхливіше визнання з її боку, такої маленької й завжди на щось хворої. Непіддатлива плоть жінки виглядає недоторканною, і на що вона придається? Її використовують, аби чоловік міг боротися із природою. Використовують її і для того, щоб з’являлися діти й онуки, які постигають на полуденок. Міхаель розглядає складну архітектуру Ґерті й кричить на всю пельку. За волосся на лобку він притягує до свого обличчя її пиріжок, який тхне невдоволенням і слизотами, наче збираючись препарувати груп. Про здоров’я і вік коня свідчать його зуби. Ця жінка не така вже й молода, але, незважаючи на це, грізний хижий птах ширяє над її брамою.

Міхаель пирскає сміхом, адже це щось унікальне. Чи порозумнішаємо ми коли-небудь настільки, щоб, займаючись подібними справами, одна людина могла прийти до іншої, говорити з нею і розуміти її? Жіночі геніталії, безсоромно вбудовані в пагорб, відрізняються між собою більшістю ознак, стверджує знавець, як відрізняються одне від одного всі люди, що носять найрізноманітніші головні убори. А в наших дам різного надто багато. Жодна не схожа на іншу, однак коханцеві байдуже. Він бачить те, до чого звик в інших, він бачить у дзеркалі своє відбиття: свого власного Бога, що розгулює по гладі морський, і йде рибалити. Він напружує плоть, і він здатен без зволікання наструнчити чергову клієнтку перед своїм геть мокрим статевим обрубком, аби увірватися в неї й надавати ляпасів. Техніка не є витвором людини, тобто вона не є тим, що робить її такою сильною.

Куди б ви не подивилися, звідусіль на вас видивляються ті, хто сам не свій до екстазу від цього вбудованого, напівавтоматичного товару. Наважтеся хоча б раз на те, що має цінність! Чи воно пробивається крізь жили, що обплутали ваш череп, ваше почуття, пробивається вперед, наче поганенький гід? Нам не обов’язково дивитися на нього, коли воно росте, ми можемо знайти собі іншого вихованця, якого ми розбудимо і якому радітимемо. Проте присмаки як слід перемішано, і ми теж у піднесеному настрої. Наше тісто піднімається під впливом одного тільки повітря всередині, росте над горами, немов атомний гриб. Двері затріскуються, і от ми знову самі. Поруч із нами немає життєрадісного чоловіка Ґерті, що так безтурботно розмахує своїм «пенізликом», немовби його краплі падають із великого дерева, і він не може тепер накласти лапи на дружину ані вибити інструмента з рук дитини. На цю думку жінка голосно сміється. Парубок, який на тлі дерев’яного оббиття стін мав би геть симпатичний вигляд, оскільки він не стоїть як бовван, потужними ударами толока намагається ширше розкрити внутрішній світ цієї жінки. Цієї миті він відчуває радісний інтерес, і йому знайома та зміна, що відбувається навіть із непоказними жінками під впливом дедалі вищої, свіженької й духмяної чоловічої плоті. Плоть є нашим незаперечним осередком, але ми мешкаємо не в центрі. Ми вважаємо за краще влаштовуватися просторіше, забиваючи житло додатковими приладами, які ми на бажання можемо вмикати й розбивати вщент. Жінка в глибині душі вже прагне назад, на свою присадибну ділянку, де вона сама збиратиме плоди своєї чуттєвості й виконуватиме роботу власноруч. Навіть алкоголь зрештою вивітрюється. Однак парубок, майже ревучи від радості із приводу власної зміни, якої він хотів доп’ясти, як і раніше перериває це комфортабельне таксі. Він зазирає під сидіння. Він відкриває Ґерті й знову захляпує її. Нічого не знайшов!

Звісно, ми можемо натягнути гігієнічну шапочку, щоб ненароком не занедужати. Усього в нас удосталь. І навіть тоді, коли добродії задирають ніжку й спрямовують цівку на своїх супутниць, вони однаково не залишаються з ними надовго, квапляться далі, неспокійні, до наступного дерева, по якому діловито снуватимуть їхні статеві хробачки, поки хто-небудь їх звідти не зніме. Біль ударяє в жінок немов блискавка, але не вражає їх настільки, щоб їм довелось оплакувати обвугліле вмеблювання й розплавлені електроприлади. Потім біль знову залишає їх. Ваша партнерка готова відмовитися від усього, але тільки не від почуттів, вона так охоче сама виробляє їх, цю їжу для бідних. Я навіть думаю, що вона добре тямить у готуванні й, зрештою, здатна довести чоловіче серце до цілковитої готовності. Бідняки воліють відвернутися убік, не боячись гіда. Їхні кінці смиренно укладаються перед ними, а краплі точаться в них просто із серця. Вони залишають на простирадлах лише крихітні цятки, і ми теж зникаємо разом з ними.