Эдгар Берроуз – Тарзан та його звірі. Тарзанів син (страница 36)

В голосі чи поведінці хлопця не було ніякої зневаги чи зухвальства. Він просто змалював стан справ. Його батько ледве стримав усмішку вдоволення: уміє хлопець простувати до мети.

— Я захоплений твоєю відвертістю, Джеку! — сказав він. — Дозволь і мені бути відвертим. Якщо ти підеш дивитися на Аякса без дозволу, я покараю тебе. Я ніколи не застосовував до тебе тілесного покарання, одначе застерігаю: якщо ти в цьому випадку не послухаєшся матері, то доведеться.

— Зрозуміло, сер! — відповів хлопець, а потім додав: — Я повідомлю вас, коли йтиму.

Кімната пана Моора була поруч з кімнатою його молодого вихованця, і до обов’язків учителя належало, перше ніж іти спати, зазирнути до хлопця. Цього ж вечора він ставився до своїх обов’язків особливо ретельно, бо щойно мав розмову з матір’ю та батьком хлопця, з якої випливало, що він, Моор, мусить якнайретельніше допильнувати, щоб Джек не пішов до концертної зали, де показуватимуть Аякса. Тож, відчинивши десь так о пів на десяту двері до кімнати хлопця, вчитель вельми схвилювався, хоч і не так щоб дуже здивувався, побачивши майбутнього лорда Грейстока убраного, як на прогулянку, і вже готового вилізти у відчинене вікно своєї спальні.

Пан Моор чимдуж рвонувся до кімнати, але то була даремна трата сил, бо коли хлопець помітив учителя і зрозумів, що його викрито, то вернувся назад, неначе відмовляючись від запланованої подорожі.

— Куди ви йдете? — захекано вигукнув пан Моор.

— Іду подивитись на Аякса, — спокійно відповів хлопець.

— Я здивований! — вигукнув пан Моор, але за мить він мав підстави здивуватися ще дужче, бо хлопець, підійшовши до нього впритул, раптово обхопив його за поперек, відірвав від землі і кинув долілиць на ліжко, зариваючи обличчям глибоко в м’яку подушку.

— Тихо! — застеріг переможець. — Бо я тебе придушу!

Пан Моор спробував пручатися, але його зусилля були марні. Чи справді Тарзан з роду великих мавп щось передав у спадок синові, чи ні, але безперечно одне: син мав таку саму надзвичайну силу, як і батька замолоду. Вчитель був у його руках мов та глина. Притиснувши пана Моора коліном до постелі, Джек відірвав від простирадла довгий клапоть і зв’язав учителеві руки ззаду. Потім перевернув його на спину і, запхнувши до рота затичку із того ж таки простирадла, припнув бідолаху другим клаптем, що його зав’язав жертві на потилиці.

— Я — Ваджа, вождь племені ваджі! — вигукнув Джек. — А ти — Мохаммед Дабн, арабський шейх, що повбивав моїх людей і вкрав мою слонову кістку! — І він спритно зв’язав панові Моору ноги, підтягнувши до зв’язаних рук. — Ага, негіднику! Нарешті ти в моїй владі. Я йду, але я повернусь! — І син Тарзана швидко перебіг кімнату, вислизнув у вікно й, спустившись дощовою ринвою, опинився на волі.

Пан Моор вовтузився й борсався на ліжку. Він був певен, що задихнеться, якщо допомога не надійде вчасно. Ця страшна думка спонукала його скотитися з ліжка. Біль і струс від падіння трохи вернули його до тями, і він реально усвідомив своє жалюгідне становище. Якщо перед цим він не був здатний логічно мислити через панічний страх, що охопив його, то тепер, лежачи спокійно на підлозі, він міг застановитися над тим, як вийти з прикрої ситуації. Нарешті сердега збагнув, що кімната, в якій він залишив лорда і леді Грейсток після розмови, міститься якраз під кімнатою, де він оце лежить на підлозі. Вчитель усвідомлював, що минув певний час, відколи він піднявся сходами, й що хазяї вже могли піти звідти, бо йому здавалося, ніби він борсався на ліжку, намагаючись звільнитись, цілу вічність. Найліпше, що він міг зробити, — це привернути чиюсь увагу знизу, і він спробував примоститись так, щоб можна було стукати в підлогу. Кінець кінцем, він швидко загупав у підлогу й гупав доти, поки через якийсь час, що видався йому вічністю, почув, як хтось підіймається сходами і ось уже стукає в двері. Пан Моор шалено замолотив носаком черевика — він не мав іншої можливості дати про себе зішк. За хвильку стукіт у двері повторився. Пан Моор знов застукав. Вони що тут, ніколи не відчиняють дверей?! Він з натугою перекотився в напрямку свого рятівника. Якщо знов перекотитися спиною до дверей, то тоді пощастить гупати черевиком просто в них, і це врешті почують. Стукіт у двері подужчав, і нарешті голос за дверима покликав:

— Пане Джеку!

Це був один з лакеїв — пан Моор упізнав його голос. Він підсунувся ближче, силкуючись гукнути: «Заходьте!» крізь тугу затичку в роті. За мить чоловік постукав знову, голосніше, і знову покликав хлопця. Не діставши відповіді, він поторгав клямку в дверях, і враз Моора охопив страх: адже він, зайшовши до кімнати, замкнув за собою двері!

Ось він почув, що лакей, кілька разів поторгавши двері, пішов собі. Учитель зомлів.

Тим часом Джек розкошував у концертній залі. Він діждався центрального номера програми — виходу Аякса — і тепер, із заздалегідь купленим квитком, у ложі, затамувавши подих і перехилившись через балюстраду, захоплено стежив за кожним рухом великої мавпи. Одна з найдотепніших витівок Аякса полягала в тому, що під час вистави він забирався в ту чи іншу ложу, — як пояснив дресирувальник, удаючи пошуки колись утраченої любої істоти.

Дресирувальник відразу помітив серед глядачів захоплене обличчя хлопця й на мить уявив, як би добре послати мавпу на ці пошуки разом із симпатичним хлопцем, який, на втіху глядачам, звичайно знітиться від переляку в товаристві волохатого, могутнього звіра.

Перед виходом Аякса з-за лаштунків дресирувальник показав мавпі на хлопця, що самотньо сидів у ложі. Велика людиноподібна мавпа на сцені жваво повернулася в той бік. Але якщо дресирувальник сподівався побачити кумедну сцену хлоп’ячого переляку, то він помилився. На обличчі у хлопця засяяла широка усмішка, коли він торкнувся волохатої лапи свого гостя. Мавпа, взявши малого за плечі, довго й пильно вдивлялася в нього, а він тим часом гладив її по голові і щось тихенько гомонів до неї.

Аякс ще ніколи не вивчав нікого так довго, як оце тепер. Він був видимо заклопотаний і дещо спантеличений і все щось белькотів до хлопця. Дресирувальник ще не бачив такої цікавості Аякса до людей. Мавпа легко перескочила в ложу до Джека і зручно вмостилася коло нього. Глядачі були в захопленні. Та справжній захват охопив усіх тоді, коли дресирувальник зажадав, щоб Аякс вийшов з ложі, — номер із мавпою підійшов до кінця. Мавпа навіть не поворухнулася. Розпорядник, стривожений затримкою, наполегливо попросив дресирувальника поквапитися, але коли той спробував вигнати з ложі неслухняного Аякса, мавпа вишкірила ікла й загрозливо загарчала.

Глядачі шаленіли від захвату. Вони вигуками підбадьорювали мавпу. Вони підбадьорювали хлопця, галасували й насміхалися з дресирувальника і розпорядника, що марно намагався допомогти дресирувальникові.

Врешті, з відчаю дійшовши висновку, що така демонстрація непокори з боку його ж таки власності може зробити неможливим подальший показ тварини, дресирувальник кинувся в гримерну і вхопив добрячого нагая. Але, почастувавши ним Аякса, він несподівано опинився віч-на-віч з двома розлюченими супротивниками, замість одного, бо хлопець миттю зірвався на ноги і, стоячи обік мавпи, замахнувся стільцем, ладний захищати свого нового друга до кінця. Усмішка щезла з його привітного обличчя, в сірих очах з’явився вираз, який змусив дресирувальника зупинитись. А величезна людиноподібна мавпа насторожено гарчала поруч.

Можна було хіба здогадуватися, що трапиться, якщо вчасно не втрутиться хтось ізбоку. Певне, дресирувальника буде скалічено, коли не гірше, так рішуче дивилися на нього обидва супротивники.

Зблідлий лакей вбіг до бібліотеки лорда Грейстока й повідомив, що застав двері до кімнати Джека замкнені і що на стукіт і гукання ніхто не відгукується, чути тільки якесь дивне гупання, й здається, що хтось вовтузиться на підлозі. Чотирма стрибками Джон Клейтон вискочив сходами нагору. Його дружина і лакей бігли за ним. Він голосно гукнув сина й, не діставши відповіді, всім своїм м’язистим тілом ударив у важкі двері. Заскреготіли завіси, затріщало дерево, і перепона впала.

Біля ніг Джона Клейтона лежав непритомний пан Моор, об якого з глухим звуком вдарилися, двері. Тарзан перестрибнув через них, і в наступну мить кімнату залило електричне світло люстри.

Минуло ще кілька хвилин, перше ніж учителя знайшли, бо двері, впавши, загородили його. Та врешті пана Моора витягли, скинули з нього пута і вийняли з рота затичку, а добрячий келишок холодної води привів його до тями.

— Де Джек? — щонайперше спитав Джон Клейтон, а вже потім: — Хто це зробив? — Бо ще жива була пам’ять про Рокова.

Пан Моор повільно звівся на ноги. Він здивовано роззирнувся довкола. Поступово здатність мислити верталася до нього. Він пригадав усі подробиці своєї гіркої пригоди.

— Перепрошую, пане, але я не думаю, що будь-коли досягну успіху! — були його перші слова. — Вашому синові потрібен не вчитель, а приборкувач диких звірів!

— Але де ж він? — скрикнула леді Грейсток.

— Він пішов дивитись на Аякса.

Тарзан насилу стримав усмішку і, коли пересвідчився, що вчитель більше переляканий, аніж ушкоджений, викликав свій автомобіль і вирушив до всім відомого приміщення концертної зали.