Эдгар Берроуз – Тарзан та його звірі. Тарзанів син (страница 31)

Момулла нашорошив вуха. Він тямив на всякій говірці, яку чувати в морях, і йому довелося чимало плавати на англійських кораблях, тож марієць чудово зрозумів, про що йшлося між Шнайдером і Шмідтом, перш ніж з’явитися їм на очі.

Він підвівся і ступив на галявину. Шнайдер і його товариш схопилися так, наче побачили привида. Шнайдер сягнув по револьвер. Момулла підніс угору правицю долонею вперед, даючи знати, що прийшов з миром.

— Я друг, — сказав він. — Я чув вас, але не бійтеся, я вас не викажу. Я можу допомогти вам, а ви мені. — Тоді до Шнайдера: — Ти можеш керувати кораблем, але в тебе немає корабля. У нас є корабель, але ніхто не може ним керувати. Якщо ти підеш з нами, нічого не питаючи, ми дамо тобі корабель, щоб ти плив куди хочеш — але після того, коли висадиш нас в одному порту, котрий ми тобі згодом назвемо. Ти можеш узяти жінку, про яку тут ішлося, і ми теж не будемо нічого питати. Згода?

Шнайдер зажадав подробиць і дістав їх стільки, скільки Момулла вважав за потрібне дати. Потім маорієць оголосив, що вони повинні побалакати з Кай Шаном. Двоє моряків із залоги «Кінкеда» провели Момуллу і його приятелів до місця, де джунглі межували- з табором заколотників. Тут’Момулла залишив їх, а сам пішов на пошуки Кай Шана, попередньо наказавши двом маорій-цям наглядати за двома моряками — на випадок, якби вони передумали й вирішили втекти. Шнайдер і Шмідт були, по суті, в полоні, хоча самі про це не здогадувалися. Врешті Момулла повернувся з Кай Шаном, якому вже коротко встиг змалювати, яке їм випало несподіване щастя. Китаєць довго балакав із Шнайдером, аж доки своїм природнім чуттям пересвідчився, що Шнайдер такий пройдисвіт, як і він. І так само хоче покинути острів. Ці дві обставини не залишали сумніву в тому, що Шнайдер піде далеко й візьме командування «Каурі» на себе. Але Кай Шан знав, що знайде спосіб уплинути на цього чоловіка так, як йому буде вигідно.

Шнайдер і Шмідт пішли від них і дорогою до свого власного табору відчували велике полегшення по всьому, що спіткало їх цього дня. Нарешті вони побачили реальну можливість забратися з острова на справжньому морському судні. Не буде більше каторжної праці на будуванні корабля, не буде ризикованого плавання в саморобному човні, який мав більше шансів піти на дно, аніж досягти материка.

їм також допоможуть захопити жінку, вірніше, жінок, бо ж Момулла, коли почув, що там, в іншому таборі, є ще й чорношкіра жінка, наполіг, щоб і її прихопили з собою. Коли Кай Шан і Момулла повернулися у свій табір, то виснували, що Густ їм більше не потрібен. Обидва пішли просто до шведа в намет, де той звичайно перебував о цій порі дня. Звісно, куди зручніше для всіх було б залишатися на кораблі, але вони гуртом вирішили, що безпечніше 6jwe таборувати на березі.

Всі знали, що ніхто в душі не довіряє нікому. Тож небезпечно було будь-кому з команди зійти на берег, лишаючи «Каурі» в руках інших. Тому було вирішено, щоб на борту перебувало двоє-троє, а решта товариства — тут.

Коли двоє матросів ішли до Густового намету, маорієць помацав лезо свого довгого ножа заскорузлим великим пальцем. Швед відчув би себе вельми незатишно, якби побачив цей промовистий жест або прочитав думки цього жорстокого бронзоволицього чоловіка.

Сталося так, що Густ цієї хвилини перебував у наметі, де жив кок, а цей намет стояв за кілька метрів од його власного. Тому він почув, як наближаються Кай Шан і Момулла, але ж не здогадався, чого їм, власне, треба.

На його щастя, швед саме визирнув з намету кока тієї миті, коли Кай Шан і Момулла заходили до його власного житла, і завважив скрадливість у їхніх рухах, яка не дуже лучилася з товариськими намірами, а коли ці двоє зникли всередині, Густ помітив зблиск довгого ножа, якого маорієць Момулла тримав за спиною.

Швед вирячив очі, волосся йому заворушилося на голові. Він зблід, попри свою засмагу, й чимшвидше вибрався з кокового намету. Густ не мав наміру з’ясовувати подробиці їхніх намірів, які й так були надто прозорі.

Було очевидно, що Кай Шан та Момулла змовилися і прийшли по його життя. Досі відома всім обставина, що лише він, Густ, може керувати «Каурі», була гарантією його безпеки, але, мабуть, сталося щось нез’ясовне, чого він не знав, і підштовхнуло спільників позбутися його.

Не гаючи часу, Густ стрімголов чкурнув берегом до джунглів. Він боявся джунглів, невідомі звуки долинали звідти і жахали його — звуки заплутаних лабіринтів дивовижної країни, що починалася тут, біля самого берега.

Але хоч як Густ боявся джунглів, набагато більше він остерігався Кай Шана і Момулли. Небезпеки джунглів були більш чи менш імовірні, а от небезпека, яку являли його товариші, була надто реальна. Він боявся як мотузки китайця, так і ножа Момулли. Тому він обрав джунглі.

21. ЗАКОН ДЖУНГЛІВ

У Тарзановім таборі, завдяки попрозам та обіцяним винагородам, мавполюдові нарешті вдалось майже закінчити обшивку ялика. Більшу частину роботи вони з Мугамбі виконали своїми власними руками, та ще й на додаток забезпечували табір м’ясом.

Шнайдер довго бурчав і врешті, відкрито полишивши роботу, вибрався, із Шмідтом у джунглі на полювання. Він сказав, що йому потрібен відпочинок, і Тарзан, щоб не робити ще прикрішим і так неприємне тa6ipнe життя, без будь-яких заперечень дозволив чоловікам піти в джунглі.

Однак наступного дня Шнайдер начебто відчув докори сумління за свій вчинок і сам, без примусу, взявся до роботи над човном. Шмідт теук працював добровільно, і лорд Грейсток привітав себе з тим, що нарешті в людей прокинулась потреба в роботі, до якої їх просили, і відповідальність за збереження загального спокою в товаристві.

Тарзан теж відчув значне полегшення — вперше після того, що йому довелось пережити протягом багатьох останніх днів. Він вирішив цієї полудневої пори пополювати далеко в джунглях на стадо невеликих оленів, яке, за словами Щнайдера, вони із Шмідтом бачили там напередодні. Шнайдер бачив оленів ніби на південному заході, і мавполюдглегко пробирався туди через заплутані хащі.

Поки він ішов туди, з півночі прибуло шестеро бридких людей, що скрадалися джунглями так, як це робить той, кому доручили скоїти зло.

Зарізяки думали, що йдуть непомічені, але слідом за ними, майже від тієї миті, коли вони залишили свій табір, ступав покрадьки високий чоловік. У його очах горіли ненависть і страх, а також велика цікавість. Чому Кай Шан, Момулла й інші так обережно прямують на південь? Що вони хочуть там знайти? Густ збентежено похитав низьколобою головою. Але він все одно дізнається! Ітиме за ними й вивідає їхні плани, а потім, якщо вдасться, зруйнує їхні наміри — це без сумніву.

Спершу Густ подумав, чи не його шукає зграя, але згодом, поміркувавши ліпше, переконався, що це не так, оскільки вони добилися всього, чого хотіли, вигнавши його з табору. Кай Шан чи Момулла ніколи б не пішли на такі жертви, переслідуючи його чи когось іншого, якби це не поповнило їхні кишені грішми. А що Густ грошей не мав, то ставало очевидним: лиходії шукають не його.

Тим часом, вистежуваний гурт зробив зупинку. Шестеро сховалися в зеленій гущавині обіч звіриної стежки, якою прийшли. Густ, щоб краще було видно, видерся на гілля поблизького дерева, пильнуючи, щоб листяна запона добре ховала його від очей колишніх товаришів.

Йому не довелося довго чекати, бо з’явився незнайомий білий чоловік, що обережно пробирався стежкою з півдня. Вгледівши новоприбулого, Момулла і Кай Шан піднялись зі своїх сховків і привіталися з ним. Густ не міг підслухати, про що ті троє говорили. По розмові білий подався назад — туди, звідки прийшов.

Цим чоловіком був Шнайдер. Наближаючись до свого табору, він обійшов його з другого боку й задихано вбіг між намети. Схвильовано поспішив він до Мугамбі.

— Мерщій! — закричав колишній помічник капітана. — Ті твої мавпи схопили Шмідта і, якщо ми не поспішимо на порятунок, вони уб’ють його. Ви ж можете відкликати їх самі! Візьміть із собою Джонса й Саллівена, бо; може, вам знадобиться допомога, і біжіть до нього якнайшвидше. Йдіть звіриною стежкою милю в південному керунку. Я залишусь тут. Дуже задихався, поки біг до вас!

І, важко дихаючи, опукою впав на землю.

Мугамбі вагався. Його залишили охороняти двох жінок. Вождь не знав, що діяти, і тоді Джейн Клейтон, що чула розповідь Шнайдера, благально звернулась до чоловіків.

— Не роздумуйте! — сказала вона. — З нами все буде гаразд! Коло нас залишиться містер Шнайдер. Іди ж, Мугамбі! Треба рятувати небораку!

Шмідт, що лежав, заховавшись серед кущів край табору, лише посміхався на це. Мугамбі, послухавшись своєї пані, але все ще не певен, чи правильно чинить, побіг на південь. Разом із ним рушили Джонс і Саллівен. Щойно вони зникли, Шмідт підвівся з землі й попрямував у північному напрямку в джунглі. Через кілька хвилин на краю просіки завидніла постать Кай Шана з Фахана. Шнайдер побачив китайця і дав йому знак, який свідчив, що узбережжя вільне…

Джейн Клейтон і жінка з племені мосула сиділи біля входу в намет білої леді, спинами до головорізів, що наближалися. Тільки тоді жінки довідались про присутність чужих, коли несподівано в таборі з’явилося шестеро обідраних бандитів.

— Ходімо! — сказав Кай Шан, показуючи на митах, щоб жінки встали і йшли за ним.