Эдгар Берроуз – Тарзан та його звірі. Тарзанів син (страница 29)

Матрос переконався, що Павлович відплив, і повернувся до кубрика, де сховав здобич до своєї скрині. А в цей час у каюті росіянина цокотів у чорній скриньці годинниковий механізм, віщуючи сплячим на безталанному «Кінкеді» прийдешню помсту лиходія-росіянина.

19. ОСТАННІЙ З «КІНКЕДА»

З настанням дня Тарзан був на палубі, цікавлячись станом природи. Вітер ущух. На небі не було хмар. Усе складалось чудово: можна рушати до Острова Джунглів, де потрібно залишити звірів. А тоді — додому!

Мавполюд підняв помічника й розпорядився, щоб «Кінкед» вирушав якомога раніше. Ті, хто лишився від команди, діставши запевнення лорда Грейстока, що їх не каратимуть за участь у злочинах двох росіян, залюбки взялися виконувати свої обов’язки.

Випущені з трюмів звірі бродили по палубі, нітрохи не заважаючи команді корабля, хоч матроси ще й досі бачили перед очима дику картину того, як під іклами й пазурами цих тварин гинули їхні товариші. Їм видавалось, що цим тварюкам і зараз кортить запустити свої пазури у м’яку людську плоть наступній жертві.

Але під пильним наглядом Тарзана й Мугамбі Шіта й Акутові мавпи стримували свої бажання, отже матроси працювали на палубі в більшій безпеці, ніж їм гадалося.

Нарешті «Кінкед» вийшов за течією Угамбі на осяйні води Атлантики. Тарзан і Джейн Клейтон дивились на обрамлену зеленню берегову лінію, що зникала вдалині, и цього разу мавполюд без найменшого жалю полишав свою рідну землю.

Жоден корабель, хоч би й пройшов сім морів, не міг понести його з Африки на пошуки загубленого хлопчика так швидко, як він бажав, бо швидкість будь-якого корабля навіть наполовину не така велика, як того хотів би англієць. А забарний «Кінкед», на думку згорьованого батька, взагалі ледь рухався.

Однак пароплав таки плив уперед навіть тоді, коли, здавалося, стояв на місці, і ось уже завидніли на західному видноколі низькі схили Острова Джунглів.

А в каюті Алєксея Павловича у чорній коробці цокав механізм. Цокав, цокав і цокав, із нескінченною монотонністю, і здавалось, це триватиме вічно, але секунда за секундою маленька стрілка, що трохи виходила за межі одного з коліщаток, усе наближалась до іншої маленької стрілки на планці, яку Павлович виставив на певну позначку циферблата. Коли ці дві стрілки торкнуться одна одної, цокання механізму припиниться назавжди…

Джейн і Тарзан саме стояли на палубі, дивлячись на Острів Джунглів. Моряки теж розглядали землю, що виростала перед ними з океану. Звірі поховались від сонця в затінку камбуза й спали собі там. І на кораблі, й на воді було спокійно.

Раптом, несподівано для всіх, дах каюти злетів у повітря й хмара густого диму високо піднялась над «Кінкедом». Жахливий вибух струсонув пароплав.

На палубі відразу зчинилась паніка. Акутові мавпи, налякані громом вибуху, бігали туди-сюди й кричали. Шіта стрибала то в один, то в другий бік і верещала так, що в залоги «Кінкеда» від жаху кров холола в жилах.

Мугамбі також тремтів. Лише Тарзан і його дружина зберігали спокій. Щойно уламки каюти осипались, Тарзан був уже серед звірів, утихомирював їх низьким голосом, гладив їхні тремтячі тіла і як лише міг запевняв, що перша небезпека вже минула.

Огляд руйновища показав, що найбільшою загрозою для них був зараз вогонь. Він пожирав дерев’яні уламки каюти і через велику діру, вирвану в підлозі, потрапив і на нижню палубу.

Дивом ніхто із залоги судна не постраждав. Походження вибуху лишилось назавжди для всіх їх, крім одного чоловіка, нерозгаданою таємницею. Цим чоловіком був той матрос, котрий знав, що Павлович минулого вечора був на борту «Кінкеда» й заходив до своєї каюти. Він припускав, що могло статись, але мовчав з обачності. Без сумніву, це не робило йому честі — людині, що дозволила їхньому запеклому ворогові зійти на корабель і закласти пекельну машинку, вибух якої міг послати їх усіх у царство небесне. Але матрос вирішив тримати таємницю при собі.

По тому, як поширювалось полум’я, Тарзан зробив висновок: пристрій, що спричинив вибух, викинув якусь легкозаймисту речовину. Вода, яку лили з помпи, не гасила вогню, а ніби розмивала полум’я по кораблю.

Через п’ятнадцять хвилин після вибуху над кораблем стояли густі чорні хмари диму. Полум’я досягло машинного відділення, й пароплав зупинився перед самим Островом Джунглів. Його доля була вирішена, от ніби води вже зімкнулись над обвугленими рештками «Кінкеда».

— Нема сенсу лишатись на кораблі довше, — сказав Тарзан помічникові капітана. — Хтозна, чи не будуть іще вибухи, а що нам не врятувати пароплава, то слід швидше спустити на воду човни й висадитись на берег.

Альтернативи не було. Лише у моряків уціліли якісь речі, бо вогонь пожер усе поблизу каюти і тільки ще не досяг верхнього містка.

Були спущені два човни. Море було спокійне, тож висадка на землю відбулася дуже легко. Знервовані та налякані, Тарзанові звірі нюхали повітря рідного острова, поки човни поволі наближалися до нього. Як тільки їхні кілі торкнулись прибережного піску, Шіта й Акутові мавпи вистрибнули з човнів і швидко помчали в джунглі.

Сумна усмішка ковзнула вустами Тарзана.

— До побачення, друзі! — тихо сказав він. — Ви були добрими і надійними товаришами, мені вас бракуватиме.

— Вони повернуться, правда ж? — запитала Джейн Клейтон, стоячи поруч нього.

— Може, й так, а може, й ні, — відповів Тарзан. — Вони почували себе ніяково, перебуваючи серед такої кількості людей. Мугамбі та я не вражали їх до такої міри, бо й він і я — люди наполовину. А ти й члени екіпажу. все-таки занадто цивілізовані для моїх звірів. Вони тікають саме від тебе. Безперечно, вони відчувають, що не можуть собі повністю довіряти у присутності такої кількості першокласної «їжі». Бояться, що якоїсь миті несамохіть можуть пригоститись нею сповна.

Джейн розсміялась.

— А я гадала, звірі втікають від тебе, — відказала вона. — Ти щоразу змушував їх зупинятись, коли вони зовсім не розуміли, чому це має бути саме так. Звісно, звірі, як малі діти, раді нагоді утекти звідти, де панує дисципліна. Якщо вони й повернуться, то не раніше вечора.

— Або коли зголодніють, — засміявся Тарзан.

Ще дві години після висадки на берег їхній маленький гурт стояв і дивився на покинутий корабель, що догоряв. Згодом через водяний простір до них долинув звук другого вибуху. Після цього «Кінкед» майже моментально осів і через декілька хвилин затонув.

Причина другого вибуху не була такою таємницею, як першого. Помічник капітана пояснив, що вогонь нарешті добрався до котлів. Але що спричинило перший вибух — над цим чимало думало товариство, що висадилося на берег.

20. ЗНОВ НА ОСТРОВІ ДЖУНГЛІВ

Перше, що товариство вирішило зробити, це знайти придатну для пиття воду й поставити табір, бо всі розумі ли: на Острові Джунглів їм доведеться прожити місяці, коли не роки.

Тарзан знав, де поблизу є вода, і негайно повів туди групу. Чоловіки заходилися будувати житла і майструвати сякі-такі меблі, а Тарзан пішов на полювання в джунглі, лишаючи вірного Мугамбі та жінку з племені мосула охороняти Джейн, чию безпеку він не міг доручити нікому з горлорізів «Кінкеда».

Леді Грейсток страждала значна більше за інших знедолених, бо удар був завданий не просто її сподіванням, але й без того зраненому материнському серцю. Їй здава лося, що вона більш ніколи не довідається про долю свого первістка: де він і що з ним, — а уява вимальовувала їй найгірше.

Через два тижні товариство поділило між собою обов’язки. По-перше, цілоденне спостереження з високого пагорба поблизу табору — звідки було добре видно море. Там про всяк випадок була складена велика купа хмизу, а на високій жердині майорів сигнальний прапор, зроблений із червоної сорочки помічника капітана з «Кінкеда».

Але на обрії не з’являлось нічого, що нагадувало б вітрило чи дим, і втомлені очі людей безупинно й даремно з ранку до вечора вдивлялись в пустельні обшири океану.

Тарзанові врешті спало на думку побудувати корабель, щоб відплисти назад, на материк. Він показав, як змайструвати примітивні знаряддя праці, і коли решта пройнялася його пропозицією, всі взялися за будівництво.

Але з часом стало очевидно, що така титанічна праця їм не до снаги, і тоді люди почали сваритися, огризатись одне до одного, тож до інших знегод додалися суперечки та взаємна недовіра.

Тепер Тарзан більше, ніж будь-коли, боявся залишати Джейн із напівдикими членами залоги «Кінкеда»; проте він мусив ходити на полювання, бо ніхто не міг спіймати дичини більше й швидше за нього. Іноді в ловах йому товаришив Мугамбі, але стріли й спис негра ніколи не давали таких добрих наслідків, як аркан і ніж мавполюда.

Врешті матроси полишили свою працю і також почали ходити по двоє в джунглі на розвідку й полювання. Увесь цей час ані Шіта, ані Акут чи інші великі мавпи не з’являлися в таборі, але Тарзан іноді зустрічав їх у лісі на полюванні.

В той час як справи у таборі блукальців на східному березі Острова Джунглів погіршувалися, на північному березі поставав інший табір.

Тут у маленькій затоці стояла невелика шхуна «Каурі», палуби якої кілька днів тому була червона від крові офіцерів та вірних їм членів залоги, бо відколи на її борт потрапили такі люди, як швед Густ, маорієць Момулла та найбільший негідник — китаєць Кай Шан із Фачана, шхуну спіткали чорні дні.