Джонатан Страуд – Тінь, що крадеться (страница 5)

— Ви правильно вчинили, — повчав Фарнебі, — коли вирішили повернутись сюди, і зробили це якнайшвидше. Якщо панна Карлайл мертва — радше за все, так і є, — то це лише її власна провина. Тримайтеся разом і прикривайте одне одного! Пам’ятайте: Емма Марчмент отруїла свого пасинка й намагалася вбити чоловіка! Якщо вона була така жорстока і мстива в житті, то її невгамовний дух спроможний на ще гірші злочини...

— Гадаю, нам варто поспішати, сер, — зауважив Дейв Ісон. — Люсі зникла вже давно, й ми повинні...

— Повинні завжди додержуватись правил, Ісоне. Заради вашої ж безпеки. Ставлю вам два мінуси за те, що перебиваєте керівника! — пан Фарнебі стулив свої пухкі долоні й ляснув пальцями. Потім трохи поміркував і потягся рукою по бутерброд. — Це дівчисько вирішило діяти на власний розсуд замість того, щоб з’явитись до мене з рапортом. Вічна проблема з цими вільнонайманими... Школа в них усіх препогана. Авжеж, Джонсоне?

— Авжеж, препогана, — погодився Джонсон.

—Агов, пане Фарнебі! — гукнула я з балкона. Скажу щиро, мене дуже потішило, як вони всі разом підскочили з переляку.

Фарнебі впустив бутерброд собі на коліна, глянув на мене своїми очицями й відповів:

— О, панна Карлайл вирішила приєднатись до нас! Це добре, бо я чув про вашу відчайдушність. У нас, у «Ротвелі», ми працюємо єдиною командою. Тож будьте ласкаві виконувати наші правила!

Я стояла, тарабанячи пальцями по перилах. Чорняве волосся пана Фарнебі масно виблискувало в ліхтарному світлі, а кругла тінь від його черева скидалась на малюнок місячного затемнення. Біля його ніг громадились торбини з сіллю й залізом — офіційно вважалось, ніби він охороняє наші запаси. Насправді ж радше вони охороняли його.

— Я сама виступаю за працю в команді, — відповіла я. — Тільки її треба організувати як слід. Часом польовим агентам не завадить приймати рішення самостійно, щоб краще використовувати свої Таланти.

Фарнебі набундючив губи:

— Я найняв вас, панно Карлайл, заради вашого чудового Слуху, а не задля того, щоб ви тут кепкували з мене. А тепер прошу вас зробити те, чого я вимагав ще годину тому, й докладно відрапортувати мені про всі ваші дії...

— От уже недоумок! — долинув голос із мого рюкзака.

— Згодна з тобою, — пошепки відповіла я.

— Знаєш, що я хочу тобі запропонувати?

— Знаю. І відповідаю: ні. Я не збираюсь убивати його.

Шкода. Ото повеселилися б! Он біля тебе стоїть горщик із квіткою можна скинути його на маківку цьому йолопові...

— Цить!

Фарнебі поглянув на мене:

— Що ви сказали, панно Карлайл?

— Я сказала, що знайшла Джерело, — кивнула я. — Зараз принесу його вам. Тільки залиште мені, будь ласка, хоч один бутерброд.

Я поволі зійшла сходами до вестибюля, несучи під пахвою обернене срібною сіткою Джерело й не звертаючи уваги на моїх колег, що з подивом вирячились на мене. Підійшовши до Фарнебі, я гучно вдарила своєю ношею об столик, що стояв перед ним.

— Це Джерело? — злякано відсахнувся керівник. — Що це таке?

— Подивіться самі, сер. Тільки, будь ласка, посуньте трохи вбік ваші харчі.

Фарнебі обережно підняв краєчок сітки, зойкнув і відскочив убік, перевернувши стілець:

— Скриню з посрібленого скла, негайно! І покладіть це на підлогу! Тільки подалі від мене!

Коли нарешті принесли скриню й поклали туди голову, спітнілий Фарнебі повернувся на свій стілець і здалека поглянув на Джерело:

— Що за бридка штука! Невже це голова Емми Марч-мент?!

— Ні, це не її власна голова, — відповіла я. — Проте вона достеменно належала їй. Я бачила, якою була Еммина таємна кімната колись, іще за життя господині. Сила-силенна горщиків, зілля, відьомських книг та амулетів. Емма, безперечно, займалась якимось безглуздим чаклунством, і ця стара голова була найціннішою магічною річчю в її господарстві. Тому Еммин привид був так міцно прив’язаний до неї.

— Чудово, — пан Джонсон черкнув щось у своїй теці. — Бездоганна робота, Карлайл.

— Дякую, сер. Але це наша спільна робота. Кожен брав у ній свою участь.

Фарнебі кисло буркнув:

— Еге ж, цікавий зразок. Такі речі, здається, до вподоби хлопцям з вашого інституту, Джонсоне? Може, візьмете цю голову до себе?

Пан Джонсон легенько всміхнувся:

— На жаль, це заборонено найновішими правилами ДЕПРІК. Джерело слід негайно знищити. Я сам повідомлю власників, що їхній будинок очищено. А ваша команда, Фар-небі, досягла помітного успіху — навіть за цілковитого браку контролю з вашого боку.

Він поплескав нашого керівника по плечу, вийшов за межі залізного бар’єра й попрямував до дверей.

Пан Фарнебі сидів якусь хвилину мовчки, а потім заговорив до Теда, що схвильовано тупцяв на місці поруч із ним:

— Це ваша провина, Дейлі. Ви старший у команді. Ви повинні були не зводити очей з панни Карлайл. Ставлю вам п’ять мінусів.

Я аж спалахнула гнівом, коли побачила, як знітився Тед.

— Пробачте, сер, — утрутилась я. — Команда виконала завдання. Наші дії були цілком правильні.

— Я так не вважаю, — заперечив Фарнебі. — І взагалі це вас не стосується. Збираймо речі.

Він махнув мені рукою, щоб я забиралась, і відсьорбнув зі своєї баклаги. Проте я наполягала на своєму:

— Я не мала часу на ваші поради. Я мала виявити місце, де сховане Джерело, до того як привид зникне. Це найголовніше, й тут кожна мить вирішальна. І ваші агенти спочатку діяли дуже ефективно. Вони допомогли мені знайти таємну кімнату, а Дейв навіть допомагав відігнати ГЬстю. Ви самі колись були агентом, сер, і мусите пам’ятати, що рішення часом доводиться приймати просто на місці. До того ж це вчить довіряти своїм товаришам. Хіба не так, Теде?

Я обернулась, однак Теда поряд уже не було: він тяг до виходу торбину з залізними стружками.

—Тіно? — питала я далі. — Дейве?

Тіна саме пакувала до торбин соляні бомби, а Дейв прибирав з підлоги залізні ланцюги. Обоє мовчали, заклопотані роботою, й не звертали на мене жодної уваги.

На мене зненацька насунулась тінь — це Фарнебі перекрив своїм черевом ліхтарне світло, підводячись зі стільця. Його очиці, схожі перед тим на дві родзинки, тепер виблискували холодно й люто, наче дві друзки чорного скла. Я позадкувала. мимоволі хапаючись за рапіру.

— Мені відомо, де ви працювали раніше, панно Карлайл, — почав Фарнебі. — Відомо, чому ви звикли чинити саме так. І мені дивно, чому ДЕПРІК досі не розігнав оту вашу мізерну, жалюгідну компанію. Агенція, якою керують діти? Що за дурниця! Нічого, їй скоро настане кінець, запам’ятайте мої слова. І не забувайте, панно Карлайл, що ви вже не працюєте в «Локвуда й К°». А одержуючи роботу в «Ротвелі», ви потрапляєте до справжньої, пристойної агенції, де діти повинні знати своє місце. Якщо ви хочете, щоб ми й надалі звертались до вас, то будьте ласкаві мовчати й виконувати те, що вам кажуть. Я зрозуміло все пояснив?

—Так. сер, — процідила я крізь стиснуті зуби.

— Чудово. А тепер доведіть, що ви все зрозуміли, й завершіть свою нинішню роботу як слід. Як уже сказав пан Джон-сон, згідно з найновішими правилами ДЕПРІК, усі Джерела привидів Другого Типу повинні негайно знищуватись, щоб не просочитись на чорний ринок небезпечних артефактів, — він обережно торкнув скляну скриню носаком свого черевика. — Візьміть цю муміфіковану голову, відвезіть до «Крематорію Фіттес» і простежте за тим, як її спалять.

Я вирячилась на нього:

— Ви хочете, щоб я поїхала до Клеркенвела? Зараз, о четвертій годині ночі?!

—Так буде навіть краще. Крематорій працює цілодобово. Завтра привезіть мені довідку про утилізацію Джерела, й тоді я заплачу вам за нинішню роботу. Не раніше. А вас, — він обернувся до хвацької трійці своїх агентів, — я хотів відпустити додому, та якщо панна Карлайл має таку високу думку про ваші Таланти, ми вирушимо на ще одне завдання. ІЬдаю, нам саме вистачить часу, щоб розібратися з Перевертнем на кладовищі Гайґейт. Я відвезу вас туди. Закінчуйте збори!

Він обернувся до мене спиною й почав загортати в папір недоїдені бутерброди. Мої нещодавні товариші кидали на мене сердиті погляди — виходило так, що я нав’язала їм цю роботу. Я ж, не звертаючи на них уваги, мовчки підняла скриню з підлоги.

— Черепе! — прошепотіла я.

— Що?

— А ти мав рацію щодо того горщика з квіткою.

— Ось бачиш? А я що тобі казав?

Зітхнувши, я прилаштувала скриню з мертвою головою під пахву і покинула будинок. Так, я втомилася й зголодніла, проте намагалась цього не показувати. Суперечки з керівниками не були для мене новиною, вони траплялись майже щоночі. Це теж стало частиною мого нового життя.

До речі, ставши агентом вільної практики, я насамперед замовила собі візитні картки — акуратно ламіновані, зі сріблясто-сірими бережками. Я пороздавала їх усім можливим наймачам, і зараз я поясню вам, чому вони охоче запрошували мене на роботу, хоч я частенько дратувала їх своїм норовом:

ЛЮСІ КАРЛАЙЛ Агент-психолог вільної практики Лондон, Тутінґ-М’юз, 15, кв. 4 Психологічні розсліди й знешкодження привидів Основна спеціалізація — слухові феномени

Можна було б іще додати до цього яку-небудь емблему — скажімо, перехрещені рапіри чи проштрикнутого привида. Та врешті, поміркувавши, я відмовилась від цих штучок і вирішила зробити свою картку простою й скромною. А роботи мені не бракувало, тому, що агентів вільної практики в Лондоні залишилось небагато — надто якщо врахувати, скільки їх тоді гинуло.