Джонатан Страуд – Примарний Хлопець (страница 33)

— Ну. гаразд, — простогнала я, перекотилася й сіла на краєчок ліжка. —До речі, вчора вона врятувала мені життя.  

Привид захихотів:  

— Велике діло опеньки! Ми всі рятували тобі життя. І Локвуд. і Кабінс, і я, звичайно ж! Скільки разів я рятував тебе — не злічити!  

— Я розмовляла з привидом. І так захопилася, що геть забула про захист. Голлі врятувала мене! Ось чому відтепер вона для мене хороша! Зрозумів? І більше сіні слова про неї! Це вже принаймні не твоя справа!  

— Правду кажучи, хто тільки не рятував твою дупу? Гадаю, що навіть старий Ариф із крамнички на розі робив це разів так зо два! Ти ж розтелепа!  

Я спересердя жбурнула в склянку шкарпеткою:  

— Ану. замовкни!  

— Не гарячкуй, —    відповів голос. —   Я ж на твоєму боці. А ти просто не цінуєш мене. Тут словечко, там думка чи порада    — і   все це, до речі, безкоштовно! Я давно заслужив на те, щоб мені за це хоча б подякували!  

Я підхопилася з ліжка. Ноги в мене тремтіли. Я сьогодні не спала й не снідала. А натомість розмовляю з привидом. Чого тут дивуватись, що в мене таке коїться на душі?  

— Я тобі подякую. — мовила я, — коли ти розкажеш мені щось корисне. Про смерть. Про потойбічний світ. Лише подумай, скільки ти   міг би    розповісти! А ти не сказав мені навіть свого імені...  

Привид тихенько зітхнув:  

— О. це   все не так просто... Важко звести разом життя і смерть, хай навіть на словах. Коли я то тут, то там, межа цих світів розпливається, тож я сам до ладу не розбираю, де я.  

Ти повинна розуміти мене. Тільки ти, Люсі, єдина з-поміж людей. Розуміти, що це значить — перебувати між двома світами. Це вельми нелегко...  

Я підійшла до вікна, подивилась на череп, на його вицвілу поверхню з виступами, западинами, швами, що проходили, мов річки, долинами кісток. Я ніколи ще не бачила його так виразно, тепер мені не заважало каламутне обличчя з ектоплазми. Два світи... Річ у тім, що я знаю, як це перебувати між цими двома світами: я відчувала це в ті секунди, коли виходила на психологічний зв’язок із духами. Відчувала я це і вчора, на горищі: два світи, що мішаються один з одним... Поставити вбік рапіру — це. звичайно, було божевілля, самогубство... та водночас у спілкуванні з привидом це було найрозумніше рішення. Воно стало б таким, якби мені трапився   правильний   привид... Я з огидою пригадала закривавленого хлопчину.  

— Чому ти кинула свою рапіру? —    ніби підслухавши мої думки, промовив череп. —   Що, по-твоєму, так збентежило тебе? Нікому з твоїх друзів цього не зрозуміти. Це надто складно, це пантеличить. коли ти вмієш робити щось таке, чого не може ніхто... Повір мені    я   це добре знаю!  

— А чому   ти    не такий, як усі? — запитала я. — Довкола стільки Гостей...  

— Розумієш, —    гордовито перервав мене голос, —   на відміну від них. я сам хочу сюди повертатись. Ось де різниця.  

Унизу хтось подзвонив у двері.  

— Краще я піду, — сказала я, — бо Локвуд іще спробує відчинити сам... — виходячи з кімнати, я озирнулась на склянку. — Дякую. — додала я й побігла вниз.  

На сходах я зіткнулась із Джорджем. Цієї ж миті подзвонили ще раз. Локвудова перев’язана голова вже визирала з кімнати:  

— Хто там? Клієнт?  

— Тебе це не стосується! — обірвав його Джордж. — Ану, негайно в ліжко!  

— Це може бути   цікавий    клієнт...  

— Повторюю: тебе це не стосується! Я сам розберуся з ним, зрозумів?   Я   сьогодні    твій заступник! А ти не вилазь із ліжка!  

— Гкразд...  

— Обіцяєш?  

— Обіцяю.  

Локвуд зник. Ми з Джорджем, скрушно хитаючи головами, вирушили до дверей. На порозі стояв інспектор Монтеґю Барнс, іще більше втомлений і потріпаний, ніж завжди. У непевному світлі листопадового дня важко було розібрати, де закінчуються зморшки на його обличчі й починаються бганки його плаща.  

— Кабінсе, — мовив він. — Панно Карлайл... Можна до вас?  

Навіть якби ми з Джорджем заперечували, він усе одно увійшов би. Ми провели його до вітальні, де Барнс зупинився, тримаючи в руці капелюха.  

— Ви тут, здається, трохи прибрали, — зауважив він. — Я й не знав, що у вас є навіть килим на підлозі...  

— Ми постелили його просто поверх сміття, інспекторе, — незворушно відповів Джордж. поправляючи на носі окуляри. — Чи ми можемо стати вам у пригоді?  

Так само легко й невимушено, як Барнс, зараз могла б почуватись хіба що людина в трусах із скляного волокна. Інспектор тяжко зітхнув:  

— Мені щойно телефонувала панна Фіона Вінтерґарден. Дуже... е-е... впливова леді. Мені трохи важко було повірити, та вона, здається, цілком задоволена тим, як ви попрацювали минулої ночі в її будинку, — він поглянув на нас так, ніби сподівався на заперечення. — І вона наполягає, щоб я найняв вас для розслідування навали в Челсі. Тож я прийшов офіційно запросити пана Локвуда до участі в цьому розслідуванні. — Стуливши нарешті вуста й таким чином виконавши неприємний обов’язок, інспектор трохи повеселішав. —До речі, а де сам Локвуд?  

— Він нездужає, — пояснила я.  

— Він дістав поранення в будинку панни Вінтерґарден, — додав Джордж. — Ударився головою.  

— Можливо, в нього струс мозку, — підхопила я, кивнувши. — Чи щось іще серйозніше. Побоююсь, що зараз вам не вдасться поговорити з ним.  

— Ви не хвилюйтесь, у нас усе гаразд. — запевнив Джордж. — Я — його заступник. Можете все обговорити зі мною. — він помахом руки запросив інспектора сідати, й сам умостився в Локвудовому кріслі.  

— Добридень. Барнсе. — до кімнати хутко увійшов Локвуд. На ньому були довгий халат, піжама й пантофлі, а пов'язка на голові здавалася ще кривавішою й ще більше з’їхала набік, ніж дотепер. Барнс приголомшено вирячився на нього. — Щось не так?  

— Ні. що ви... — інспектор ледве опанував себе. — Мені до вподоби ця ваша пов’язка. Дуже личить вам.  

— Дякую. Чудово. Ану-бо. Джордже. киш із мого крісла... Як я зрозумів, ви нарешті прийшли просити в нас допомоги?  

Барнс вибалушив очі, пожував губами й старанно зняв порошинку зі свого капелюха.  

— Так. — відповів він. — Певним чином... Навала дужчає. Будь-чия допомога нам стане в пригоді. До того ж минулої ночі знову сталися заворушення. А заражена привидами частина Лондона... Одне слово, краще ходіть і подивіться самі.  

— Невже все так погано?  

Барнс протер очі своїми товстими пальцями, і я помітила, що нігті на них геть обгризені.  

— Пане Локвуде, — поволі промовив він. — Здається, настав кінець світу.  

   

   

Наступного вечора ми справді побачили це самі.  

ДЕПРІК улаштував свою тимчасову штаб-квартиру на площі Слоун-Сквер. біля східної межі забороненої зони. Звичайних городян на площу не пускали: з рекламних щитів величезні плакати попереджували про небезпеку, а на контрольних пунктах стояли похмурі полісмени. Ми з Локвудом та Джорджем показали одному з них свої перепустки, й він махнув рукою, пропускаючи нас.  

Навколишні вулиці були мовчазні, темні й порожні, проте на бруківці було повно перекинутих автомобілів, скла від розбитих шибок та інших слідів нещодавніх заворушень. Площа ж. навпаки, яскраво сяяла й кишіла людом. До центру площі з військових вантажівок було обернено прожектори: їхнє проміння заливало все довкола сліпучо-білим світлом, серед якого трава здавалась вицвілою, а обличчя агентів та полісменів, що снували довкола, — ніби вирізьбленими з кістки. Чорні гумові кабелі звивались асфальтом, наче велетенські вени, живлячи електрикою тимчасові захисні ліхтарі по дахах і зовнішні обігрівачі, встановлені біля фургонів з гарячою їжею та напоями.  

Люд юрмився зусібіч. Команди агентів прямували за своїми керівниками, ляскаючи себе по робочих поясах і випробовуючи в повітрі рапіри. Патлаті телепати вишикувалися в чергу біля фургона з чаєм — це видовище нагадало мені вербову алею. Коло обігрівачів купчились підлітки з нічної варти в своїх шаликах і шапочках: туди-сюди заклопотано метушились дорослі співробітники ДЕПРІК: важко було повірити, що єдине, до чого вони здатні. — це відряджати малих дітей до найбільш зараженої привидами частини Лондона. Перукарню на розі було реквізовано й перетворено на майстерню збройової фірми «Маллет і сини»: тут можна було замінити або відремонтувати свою рапіру або просто, повертаючись із нічної експедиції до заражених глибин Челсі, почистити клинок від ектоплазми.