Джон Стейнбек – НА СХІД ВІД ЕДЕМУ (страница 58)

Як у крамниці або на ранчо працівники схожі на своїх хазяїв, так і в борделі дівчата вельми нагадують своїх мадам, частково тому, що при наймі мадам обирає подібний до себе тип, частково тому, що добра мадам накладає відбиток своєї особистості на увесь заклад. Треба було чималенько часу провести у Фей, перш ніж почути лайливе або сумнівне слово. Відходи до спалень, сплата грошей здійснювалися так непомітно й тихо, що здавалися випадковими. Загалом, вона збіса добре заправляла своїм закладом, і це чудово знали констебль і шериф. Фей жертвувала багато грошей на благодійність. Відчуваючи відразу до хвороб, вона платила за регулярний огляд своїх дівчат. Легше було підчепити якусь заразу з учителькою недільної школи, ніж у закладі Фей. Фей невдовзі стала шанованою і бажаною громадянкою міста Салінас, яке росло і розвивалося.

2

Дівиця Кейт викликала у Фей спантеличення: така юна й гарна, така вишукана, так добре освічена! Фей завела її до своєї священної спальні й розпитувала значно докладніше, ніж якби Кейт була іншою. У двері борделю повсякчас стукалися різні жінки, і Фей розпізнавала їх миттєво. Вона оцінювала їх: ця ледаща, ця мстива, ця хтива, ця незадоволена, ця жадібна, ця амбіційна. Кейт не підпадала під жодну категорію.

— Сподіваюся, ви не проти, якщо я вас порозпитую,— сказала Фей.— Просто мені здається дивним, що ви сюди прийшли. Адже ви легко могли б знайти собі чоловіка з кабріолетом і будинком у місті, дуже легко.

І Фей покрутила у себе на повному мізинці вінчальну каблучку.

Кейт сором’язливо всміхнулася.

— Як нелегко все пояснити. Сподіваюся, ви не будете допитуватися. Йдеться про щастя дуже близької і дорогої для мене людини. Прошу, не питайте мене.

Фей з поважним виглядом кивнула:

— Мені такі речі відомі. Була у мене дівчина, якій треба було ростити свою дитину, і ніхто про це й не здогадувався дуже, дуже довго. Зараз та дівчина має чудовий дім і чоловіка у... ох, я мало не прохопилася, де саме. Я б собі язик відрізала, якби вам сказала. Ви маєте дитину, люба?

Кейт опустила очі, щоб приховати сльози. Коли вона опанувала себе, то прошепотіла:

— Вибачте, я не можу про це говорити.

— Гаразд. Гаразд. Зачекаємо.

Фей була не надто кмітлива, але і дурною її ніхто б не назвав. Вона пішла до шерифа й усе йому розповіла, як на духу. Навіщо ризикувати? Вона знала, що з Кейт щось не так, але поки це не шкодить її закладу, їй байдуже.

Можливо, Кейт була шахрайкою, але ні. Вона одразу взялася до роботи. А коли клієнти повертаються і бажають конкретну дівчину, і знають її ім’я, розумієш, що тобі дісталося не абищо. Самого гарненького личка тут мало. Фей анітрохи не сумнівалася, що Кейт у їхній справі далеко не новачок.

Існує дві речі, які треба знати про нову дівчину: перша — чи буде вона працювати, друга — чи ладнатиме вона з іншими дівчатами. Ніщо так не псує атмосферу в закладі, як сварлива дівка.

Фей швидко отримала відповідь на друге питання. Кейт показала себе приязною. Вона допомагала дівчатам наводити чистоту в кімнатах. Вона обслуговувала їх, коли вони хворіли, слухала про їхні негаразди, давала поради у справах кохання, а щойно почала заробляти гроші, давала в борг. Кращої дівчини годі було й бажати. Вона стала найкращою подругою для всіх і кожної в закладі.

Кейт брала на себе всілякі клопоти, не боялася важкої роботи, а головне, покращила стан справ. Невдовзі вона вже мала власну постійну клієнтуру. А ще вона була дуже чуйна. Вона пам’ятала всі дні народження і завжди дбала про подарунок і торт зі свічками. Фей зрозуміла, що дістала скарб.

Люди, які не знають суті, вважають, що бути мадам легко — сиди собі у великому кріслі, пий пиво, забирай половину грошей, які заробляють дівчата, та й по всьому. Але це далеко не так. Дівчат треба годувати, а відтак, закупати харчі та тримати кухаря. Проблема з пранням тут не менша, ніж у готелі. Треба стежити за здоров’ям дівчат, за їхнім гарним гумором, а серед них трапляються норовливі. Самогубства треба тримати на мінімальному рівні, а повії, особливо не першої молодості, швидко хапаються за бритву, і заклад втрачає добру репутацію.

Все це нелегко, і якщо ви розтринькуєте гроші, то можете їх узагалі втратити. Коли Кейт запропонувала допомагати з ринковими закупками і плануванням меню, Фей зраділа, хоча і не уявляла, де дівчина знайде час. Але не лише харчування поліпшилося, а й рахунки зменшилися на третину протягом першого місяця, коли за це взялася Кейт. І прання — Фей не знала, що саме сказала Кейт хазяїну пральні, але рахунок раптом упав на двадцять п’ять відсотків. Фей уже не розуміла, як вона взагалі обходилася без Кейт.

Під вечір, до приходу клієнтів, вони разом чаювали у кімнаті Фей. Спальня значно погарнішала, коли Кейт пофарбувала дерев’яні панелі й повісила мереживні фіранки. Дівчати почали розуміти, що тепер у них не одна, а дві хазяйки, і раділи, бо з Кейт легко було ладнати. Вона примушувала їх робити більше всіляких штучок, але не скупилася. А вони собі з того сміялися.

Коли минув рік, Фей і Кейт були вже як мати і донька. А дівчата говорили: «Зачекайте — і цей заклад належатиме їй».

Кейт завжди була зайнята, головно тим, що гаптувала витерті носовички з прозорого, тонесенького батисту. Вона вміла вишивати дуже красиві ініціали. Майже всі дівчата мали її носовички і дорожили ними.

Мало-помалу сталася цілком природна річ. Фей, уособлення материнства, почала вважати Кейт своєю донькою. Вона відчувала це у своєму серці й душі, й тут вступила в дію її природна моральність. Вона не хотіла, щоб її донька була повією. Це був цілком розумний результат.

Фей багато думала, як їй розпочати цю розмову. Для Фей не було характерно підходити до будь-якої проблеми прямо. Вона не могла сказати: «Я хочу, щоб ти кинула проституцію».

Натомість вона сказала:

— Якщо це секрет, можеш не відповідати, але я завжди хотіла у тебе спитати. Що тобі сказав шериф — Господи, невже цілий рік проминув? Як летить час! Здається, ще швидше, коли ми старіємо. Він пробув з тобою майже годину. Він же не... та ні, звісно, ні. Людина він сімейна, статечна. Він ходить до Дженні. Утім, я не хочу лізти у твої справи.

— Ніякого секрету тут немає,— відповіла Кейт.— Треба було мені давно розказати. Він запропонував, щоб я повернулася додому. Він був дуже приязний. І коли я пояснила, що це неможливо, він зрозумів і прийняв це спокійно.

— І йому ти розповіла, чому це неможливо? — ревниво спитала Фей.

— Звісно, ні. Невже ти уявляєш, що я б розказала йому те, що не розказала тобі? Не вигадуй дурниць, сонечко. Ти у нас така кумедна маленька дівчинка!

Фей усміхнулася і зручно вмостилася у своєму кріслі.

Обличчя Кейт здавалося безтурботним, але вона пригадувала кожне слово з тієї розмови. Власне, їй навіть подобався шериф. Він був людина пряма.

3

Він причинив двері її кімнати й оглядів усе довкола швидким, чіпким оком поліцейського. Ні фотографій, ні особистих речей, які допомогли б встановити особу, нічого, крім одягу і взуття.

Він сів на маленьке плетене крісло-гойдалку, і його стегна звисали з обох боків. Пальці були сплетені та спілкувалися один з одним, як мурашки. Він говорив дуже рівним тоном, ніби не надто цікавився тим, що казав. Можливо, саме це і справило на Кейт враження.

Вона прийняла була свій трохи тупуватий, удавано скромний вираз, але після перших його слів кинула прикидатися й уп’ялася очима йому в очі, намагаючись прочитати його думки. Він не дивився їй в очі, але й не уникав їх. Проте вона відчувала, що він вивчає її, як вона вивчає його. Його погляд зупинився на шрамі в неї на лобі, немов помацав.

— Я не хочу складати протокол,— промовив він спокійно.— Я довго пробув на цій посаді. Ще один термін — і досить. Бачите, жіночко, якби це трапилося п’ятнадцять років тому, я провів би розслідування і, гадаю, розкопав би щось не надто симпатичне.

Він зачекав на якусь реакцію від неї, але вона не заперечила. Він кивнув головою.

— Я не хочу нічого знати. Мені потрібен спокій у моєму окрузі, я маю на увазі — мир і спокій, щоб люди спали ночами. Так от, я не знайомий з вашим чоловіком,— провадив він, і вона знала, що він помітив, як здригнулися її напружені м’язи.— Чув, що він дуже порядна людина. А ще я чув, що він сильно поранений,— він подивився їй просто в очі.— Невже ви не хочете знати, ніскільки серйозна у нього рана від вашого пострілу?

— Хочу,— сказала вона.

— Що ж, він одужає — ви йому роздробили плече, але він одужає. Отой китайоза дуже добре його доглядає. Саме собою, він ще довго не зможе нічого піднімати лівою рукою. Куля сорок п’ятого калібру вириває з людини добрячий кусень м’яса. Якби китайоза не повернувся, ваш чоловік би сплив кров’ю і помер, а ви б у мене сіли в тюрму.

Кейт затамувала подих, чекаючи почути натяк на те, що з нею буде, але ніяких натяків не було.

— Мені шкода,— тихо сказала вона.

Очі шерифа блиснули.

— Отут ви вперше схибили. Вам зовсім не шкода. Знав я колись одного чоловіка, схожого на вас,— його повісили дванадцять років тому перед окружною тюрмою. Раніше ми тут це робили.

Невеличка кімната з ліжком червоного дерева, мармуровим умивальником з мискою і глечиком, з шухлядою для нічного горщика, зі шпалерами, на яких повторювався візерунок з троянд — маленьких троянд, у цій кімнаті запала така тиша, ніби з неї висмоктали увесь звук.