Джон Рональд – Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля (страница 78)
Фродо та Сем зупинились і сиділи мовчки у м’якій сутіні, аж поки побачили якесь мерехтіння: до них наближалися подорожні.
То був Ґільдор і з ним іще чимало світлого ельфійського народу, а серед гурту, на Семів подив, їхали Ельронд і Ґаладріель. Ельронд був у сірій мантії й зі зорею на чолі, в руках тримав срібну арфу, а на пальці в нього виблискував золотий перстень із великим блакитним каменем — Вілья, наймогутніший із Трьох. А Ґаладріель їхала на білому скакуні, вдягнута в переливчасто-білі шати, схожі на хмари довкола місяця, та й сама вона сяяла м’яким світлом. На її пальці була Ненья — перстень, виготовлений із
Ельронд привітав гобітів стримано та вишукано, а Ґаладріель усміхнулася до них.
— Ну, пане Семвайзе, — сказала вона, — я чую і бачу, що ти вміло скористався моїм подарунком. Шир тепер буде щасливий і гарний як ніколи.
Сем уклонився та не зміг нічого відповісти. Він уже й забув, яка вродлива Володарка.
Тоді прокинувся Більбо і розплющив очі.
— Привіт, Фродо! — сказав він. — Що ж, сьогодні я перевершив Старого Тука! Це мені таки вдалось. І тепер, гадаю, я цілком готовий вирушити у ще одну мандрівку. Ти зі мною?
— Так, я з тобою, — відказав Фродо. — Персненосці повинні бути разом.
— Куди це ти зібрався, пане Фродо? — скрикнув Сем, хоча, правду кажучи, він збагнув, що відбувається.
— До Гаваней, Семе, — відповів Фродо.
— А мені туди зась.
— Так, Семе. Принаймні зараз... Власне, ти можеш їхати хіба що тільки до Гаваней. Утім, ти теж був Персненосцем, бодай і недовго. Твій час іще настане. Не надто сумуй, Семе. Ти не можеш вічно розриватися навпіл. У тебе попереду ще стільки радості й роботи.
— Але... — почав Сем, і на очі йому навернулися сльози, — я думав, що ти теж насолоджуватимешся Широм іще багато-багато років після всього, що ти для нього зробив.
— І я теж так думав, колись. Але мені завдано надто глибоких ран, Семе. Я намагався врятувати Шир, і він урятований, однак не для мене. Певно, так часто буває, Семе, коли речі, краї чи друзі в небезпеці: хтось мусить відмовитися від них, втратити їх, аби зберегти для інших. Але ти є моїм спадкоємцем: усе, що я мав чи міг би мати, я залишаю тобі. А ще ти маєш Ружу й Еланор; і будуть іще синочок Фродо та донечка Рузя, і Мері, й Вербозоля, й Піпін; і, може, навіть ті, кого я зараз не бачу. Твої руки та розум будуть потрібні всюди. Ти, звісно, станеш Головою і будеш ним стільки, скільки захочеш, а ще станеш найвідомішим садівником в історії, і прочитаєш усе в «Червоній книзі», й живитимеш пам’ять про минулу епоху, щоби наш народ не забував про Велику Небезпеку та якнайдужче любив свою рідну землю. Цього тобі вистачить, аби бути таким заклопотаним і таким щасливим, як ніхто інший, доки триватиме твоя частина Оповіді. Ну ж бо, поїхали зі мною!
Ельронд і Ґаладріель рушили далі, бо Третя Епоха завершилась і Дні Перснів минули, тож добігають кінця і розповідь та пісня про ті часи. З ними пішла безліч ельфів із Високого Роду, котрі не хотіли довше затримуватись у Середземні; а серед них, сповнені щасливого смутку, в якому не було ні дрібки гіркоти, їхали Сем, Фродо та Більбо, й ельфи раділи, що можуть ушанувати їх.
Хоча вони мандрували Широм цілий вечір і цілу ніч, ніхто не бачив їх, окрім дикої звірини та ще кількох випадкових подорожніх, котрі помічали хіба що швидке мерехтіння в темряві попід деревами чи світлотінь, яка пролітала у траві, коли Місяць котився на захід. А виїхавши зі Ширу і рухаючись південними околицями Білих Схилів, кавалькада дісталася до Далеких Схилів і до Веж, звідки вже було видно далеке Море, а потім спустилася нарешті до Мітлонда, до Сірих Гаваней у довгій затоці Дюну.
Коли подорожні наблизилися до брам, назустріч їм вийшов Кірдан Корабельник. Ельф той був дуже високий, борода його була довга, а сам він був сивий і літній, тільки мав блискучі, мов зорі, очі. Він поглянув на них, уклонився і мовив:
— Усе вже готово.
Потому Кірдан провів їх до Гаваней, де погойдувався білий корабель, а на причалі біля могутнього сірого коня стояв чоловік, одягнутий у білі шати, і чекав на прибулих. Коли він обернувся і рушив до них, Фродо побачив, що то Ґандальф, і він теж уже відкрито одягнув на палець Третій Перстень — Нар’ю Величну, — і камінь на ньому був червоний, наче вогонь. Й ті, хто мав відпливати, зраділи, бо збагнули, що і Ґандальф також зійде з ними на корабель.
Але в Семовому серці оселилася скорбота: йому здавалося, що він витримає гірке прощання на березі, та ледве чи переживе самотнє повернення додому. Проте, доки друзі стояли на пристані, ельфи піднімалися на борт корабля й усі готувалися відпливати, до пристані стрімголов прискакали Мері та Піпін. І Піпін сміявся крізь сльози.
— Якось ти, Фродо, вже намагався вислизнути від нас і не зумів, — сказав він. — Цього разу тобі майже пощастило, але ти знову зазнав невдачі. Проте нині тебе виказав уже не Сем, а сам Ґандальф!
— Так, — озвався Ґандальф, — адже назад найкраще їхати втрьох, а не самому. Що ж, любі мої, тут, на березі Моря, нарешті настає кінець нашого братства на теренах Середзем’я. Їдьте з миром! Не прошу вас: не плачте, бо не всі сльози — породження лихого.
Фродо поцілував Мері та Піпіна, а наостанок — і Сема й зійшов на борт корабля. Підняли вітрила, подув вітер, судно поволі попливло довгою сірою затокою, а келих Ґаладріель у руці Фродо зблиснув і погас. І корабель полинув у Верхнє Море і плив на Захід, доки нарешті однієї дощової ночі Фродо відчув у повітрі солодкі пахощі та почув звуки пісні, які долинали ген з-за води. Йому здалося, що, мов уві сні, який він бачив у домі Тома Бомбадила, сіра дощова запона обернулася на сріблясте скло й відкотилась, і він угледів білі береги, за якими в лагідному світлі східного сонця розкинулася далека зелена країна.
А Сем стояв у Гавані, й вечір перетворився для нього на темну ніч. Глянувши на сіре море, він побачив у воді лише тінь, яка хутко зникла на Заході. Сем стояв там, нерухомий, до глибокої ночі, чуючи тільки зітхання та шепіт хвиль на узбережжях Середзем’я, і їхній гомін запав йому глибоко в душу. Поряд із ним стояли Мері та Піпін і теж мовчали.
Нарешті троє побратимів рушили у зворотну путь. Жодного разу не озирнувшись, вони повільно їхали додому і не перекинулися ні словом, доки дісталися до Ширу. Проте кожен щиро радів, що на цьому довгому сірому шляху його супроводжують друзі.
І от гобіти проминули схили і виїхали на Східну Дорогу, звідки Мері та Піпін подалися до Цапокраю і тоді вже співали їдучи. А Сем повернув до Поріччя й дістався до Пагорба, коли добігав кінця ще один день. Він піднявся до оселі, де горіло жовте світло, палахкотів вогонь, а на столі стояла вечеря: його тут чекали. Ружа впустила його в дім, посадила в улюблене крісло і поклала йому на коліна Еланор.
Сем вдихнув на повні груди.
— Ну, от я і повернувся, — сказав він.
Додатки
Додаток А
Аннали королів і правителів
Щодо джерел, які лягли в основу більшості матеріалів, уміщених у цих «Додатках» (зокрема, від А до Д), див. примітку наприкінці «Прологу». Розділ А III («Дарінів народ»), імовірно, записано з уст ґнома Ґімлі, який товаришував із Переґріном та Меріадоком і не раз зустрічався з ними в Ґондорі й у Рогані.
Обсяг легенд, історій і традиційних вірувань, що їх можна віднайти в тих джерелах, доволі великий. Тож тут подано лише вибрані фрагменти, істотно скорочені у багатьох місцях. Головна їхня мета — висвітлити перебіг Війни за Перстень та її витоки, а також заповнити деякі прогалини основної розповіді. Стародавні легенди Першої Епохи (які найбільше цікавили Більбо) згадано тільки побіжно, бо вони стосуються родоводу Ельронда, нуменорських королів і ватажків. Безпосередні витяги з розлогих анналів і переказів узято в лапки. Вставки, датовані пізнішим часом, узято в дужки. Примітки, наведені в лапках, запозичено з джерел. Примітки без лапок є редакторськими[4].
Наведені дати стосуються Третьої Епохи або ж мають відповідні позначки Д. Е. (Друга Епоха) чи Ч. Е. (Четверта Епоха). Вважають, що Третя Епоха завершилася зі зникненням Трьох Перснів у вересні 3021 року, та, за системою літочислення Ґондорських хронік, початок 1 року Ч. Е. припадає на 25 березня 3021 року. Щодо узгодження дат Ґондору та Ширського літочислення дивись ч. 1, с. 14 і ч. З, с. 639-640 цієї книги. Дати, які в реєстрах наведено вслід за іменами королів і правителів, позначають час їхньої смерті. Знак † указує на передчасну загибель (у битві чи за інших обставин), але описи відповідних подій подано не завжди.
I
Нуменорські королі
i
Нуменор
За здібностями та знаннями, як і щодо гордині та свавілля, серед ельдарів не було рівних Феанорові. Він виготовив Три Коштовності,