Джон Пассос – Менгеттен (страница 81)
— Присягаюся, що тепер саме штиль, — бурмоче він, — і ніч дуже погожа. — Намагається з’ясувати самому собі свій веселий настрій. — Адже я не п'яний. Хіба збожеволів? Не думаю…
Порон уже мав одчалювати, як на нього з’їхала зламана ресорна, бричка з квітами й конем, що його поганяв невеличкий засмаглий, з великими вилицями чоловік. Джіммі Герф тупцяється біля брички, біля худого коня, що йому повипиналися, немов кілки, ребра. Поганенька бричка видається несподівано дуже веселою, застановлена горщиками з червоною і рожевою ґеранією, гвоздикою, тепличними трояндами і блакитною льобелією. Лине соковитий дух весняної землі, мокрих цвіточників і теплиці. Погонич сидить згорбившися, насунувши кепі на очі. Джіммі проймає бажання спитати, куди той їде з усіма цими квітами, але він стримується і проступає наперед.
Видершись із порожнього, темного туману річки, порон роззявляє, зненацька, чорну пащу з освітленим горлом. Герф поспішає крізь печерний сутінок на туманом огорнену вулицю. Тоді здирається вгору схилом. Внизу під ним залізнича колія, повільне стукотіння вантажних ваґонів, свист паровика. Спинившись на горбі, озирається назад. Не бачить нічого, тільки самий туман і низку світляних плям од дугових ліхтарів. Тоді простує далі, радіючи з свого віддиху, з пульсування крови, з луни кроків на тротуарі, поміж шерегів примарних дерев’яних будинків. Поступово туман рідшає, починає звідкись цянути перловий ранок.
Коли встає сонце, Джіммі простує цементовим шляхом повз брудні пустирі, з купами сміття, що над ним стелиться дим. Сонце ллє червоне проміння крізь туман на іржаві казани, кістяки ваговозів, пташині кісточки фордів, безформенні маси іржою з’їденого металю. Джіммі прискорює ходу, щоб швидше вийти із смороду. Він голодний. Черевики натерли йому пухирі на великих пальцях. На перехресті, де ще блимає сиґнальний ліхтар, насупроти ґазолінової станції, стоїть фурґон-ресторан. Джіммі ощадно витрачає останнього четвертака на сніданок. Тепер йому лишається — на щастя, чи на лихо — три сенти. Біля фурґону спинився величезний, блискучий, жовтий ваговіз із меблями.
— Може ви підвезете мене? — питає Джіммі рудоволосого шофера.
— А вам далеко?
— І сам не знаю… Далеченько.
Інформація видавця
Переклад М. Лисиченко
За редакцією В. Мисика
MANHATTAN TRANSFER
BY
JOHN DOS PASSOS
Редактор
Техкер
Коректор
Художник
Головліт № 3091 (2071)
Зам. № 1886. 16 3/4 арк. Тир. 5 000
Вид. № 260. Здано до друку 4/ХІ 1932 р. Підписано до друку 12/І 1933 р.
Папір ф 62х94 - 38 кг. 8 3/16 пап. арк. 109 760 літер.
Ціна 6 крб 50 коп.
палітурка 55 коп.
перкалева політурна 1 крб. 20 коп.