Джон Фаулз – Вежа з чорного дерева (страница 38)

Не випадково у цієї історії малозрозуміла назва і незбагненний епіграф. Назву я спершу випробував на різних піддослідних кроликах. Більшість вважала, що koko — це рідко вживане написання слова coco і, отже, назву слід приблизно розуміти як «бідолашний блазень». Відповідь задовільна, коли брати одне значення, хоча мені й не хотілося б, щоб так називали лише когось одного з двох героїв. Так само небажано, щоб читач зупинився тільки на одному значенні прикметника «бідолашний». Koko, власне кажучи, не має нічого спільного з тим coco, у якого червоний ніс і руда перука. Це — японське слово, що означає «належна синівська поведінка, шанобливе ставлення сина до батька».

Останнє слово нехай скаже мій незбагненний епіграф, і хай він допоможе розсудити батька й сина. В цьому епіграфі — сумне пророцтво, що дійшло до нас із уже мертвої давньокорнуельської мови:

ХТО ВЕЛЕМОВНИЙ, МАЛО ЗРОБИТЬ;

БЕЗМОВНИЙ — ЗЕМЛЮ РІДНУ ВТРАТИТЬ.

Загадка

Хто може, забруднившись, з часом стати прозоро-чистим?

Найчастіше пропадають дівчата-підлітки, за ними йдуть хлопці їхнього віку. Здебільшого це діти з робітничих сімей і, як правило, з тих, де у взаєминах між батьками — серйозний нелад. Серед тих, хто розміняв третій десяток, зниклих безвісти теж досить багато, хоч процент робітничого класу тут менший. Це — чоловіки та дружини, які рвуться з набридлих сімейних пут або тікають від певних домашніх обставин. Для тих, кому за сорок, ця цифра різко зменшується. В старшому віці по-справжньому й надовго зникають надзвичайно рідко, і знову це здебільшого стосується дуже бідних людей, майже бродяг, які не мають родини.

Отож коли зник Джон Маркус Філдінг, це геть суперечило соціальній статистиці. П'ятдесят сім років, багатий, вдало одружений, має сина та дві дочки. Вельми діяльний член правлінь кількох компаній лондонського Сіті; власник однієї з найкращих у східній Англії садиб у єлизаветинському стилі, жваво цікавився управлінням своєю формою у тисячу вісімсот акрів; співвласник (правда, певного мірою почесний) зграї англійських гончаків, завзятий стрілець... Одне слово, якби існував якийсь скляний ковпак, під яким тримали б кращих представників людської раси, то Філдінг, ділок і поміщик, був би одним із них. Його легко було б зрозуміти, якби він раптом відчув, що котрась із сторін його життя забирає надто багато часу, але... як на диво, він був ще й членом парламенту від консервативної партії.

Тринадцятого липня 4973 року, в п'ятницю, о другій тридцять пополудні, його літня секретарка, міс Парсонс, бачила, як він сідав у таксі біля своєї лондонської квартири в Найтсбріджі. В Сіті Філдінг мав бути на засіданні правління, звідти поїздом о п'ятій двадцять дві збирався їхати до невеличкого міста під Лондоном, де містився центр виборчого округу. Поїзд прибував близько сьомої, години дві Філдінг мав приймати своїх виборців з особистих питань, вислуховуючи, «що в кого болить». Драммонд, його довірена особа, якого він запросив на вечерю, мав потім відвезти Філдінга додому, у його садибу Тетбері-Хол, що знаходилась за дванадцять миль від місця їхньої зустрічі. Філдінг вірив, що особисте спілкування допомагає здобувати голоси і тому проводив такі бесіди з виборцями двічі на місяць. Зустріч, призначена на цей зловісний день, передбачала ті самі заходи, що й завжди.

Як з'ясувалося згодом, Філдінг так і не з'явився на засідання правління. Зателефонували до нього на квартиру, але міс Парсонс ще раніше відпросилася з роботи, бо на вихідні вибиралася зі своїми родичами до Гастінгса. Хатня робітниця теж пішла на той час додому. Філдінг ніколи не пропускав засідань, а коли й пропускав, то обов'язково про це повідомляв. Отож йому вибачили й почали без нього. Першим, хто запідозрив щось недобре, був Драммонд, який виїхав до поїзда, щоб зустріти свого патрона. Драммонд спробував зв'язатися по телефону з квартирою Філдінга в Лондоні, а коли там ніхто не відповів — з його заміською садибою. Місіс Філдінг теж нічим не могла допомогти. Востаннє вона говорила з чоловіком у четвер вранці й вважала, що він має бути там, де його насправді не було. Можливо, сказала вона, чоловік вирішив цього разу приїхати додому разом із сином, аспірантом Лондонського економічного коледжу. Пітер, тобто спи, якось на тижні казав, що збирається приїхати до Тотбері зі своєю подругою. Можливо, він розмовляв з батьком пізніше. Драммонд пообіцяв зателефонувати через півгодини, якщо доти не зустрінеться з Філдінгом.

Місіс Філдінг теж зателефонувала на лондонську квартиру, а коли там ніхто не відповів, подзвонила до секретарки додому. Однак міс Парсонс уже поїхала в Гастінгс. Тоді місіс Філдінг зателефонувала на квартиру в Айлінгтоні, де проживав її син разом з двома друзями по коледжу. Хлопець, який відповів на дзвінок, сказав, що він не знає, де Пітер, але «гадає», що той залишився на вихідні в місті. Філдінгова дружина зробила ще одну, останню спробу — подзвонила до Пітерової подруги, яка жила в Хемпстеді. Проте й там ніхто не брав трубки. Поки що місіс Філдінг не дуже турбувалася. Скоріше всього її чоловік просто не встиг на поїзд і тепер чекав наступного, проте не повідомив, чи не зміг повідомити нікого про свою затримку. Вона чекала, поки його довірена особа, Драммонд, знову зателефонує.

Драммонд теж припускав, що Філдінг міг не встигнути на поїзд або проспав свою зупинку, тому послав когось на станцію простежити за поїздами, які йтимуть в обох напрямках. Коли місіс Філдінг дочекалася нарешті дзвінка Драммонда, він не зміг повідомити їй нічого втішного. Вона здивувалася і навіть трохи стривожилась. Маркус завжди мав при собі якісь папери, безліч речей, за якими можна встановити його особу навіть якби з ним сталося якесь нещастя і він не міг говорити. Але ж чоловік він був цілком здоровий як на свій вік — ні серце, ні що інше досі не дошкуляло. Якщо місіс Філдінг і тривожилася, то це була невиразна тривога жінки, врода якої вже прив'яла. Її, так само як багатьох інших дружин, просто приголомшила скандальна історія Лембтона й Джелікоу, що набула розголосу на початку року. Але навіть для такої підозри місіс Філдінг не мала ніяких підстав. Чоловікова відраза до будь-яких скандалів видавалася їй цілком щирою і... цілком співзвучною з тією зневагою, яку він виявляв до буйних звичаїв «суспільства вседозволеності».

Минула ще година, Філдінг так і не з'явився ні перед своїми виборцями, ні в Тетбері-Хол. Ревні виборці, вислухавши вибачення, розійшлися, не підозрюючи, що через три дні про цей випадок уже писатимуть газети. Драммонд погодився затриматись якийсь час на роботі. Про вечерю з Філдінгом, що мала бути неофіційною і на яку все одно нікого більше не запрошували, він уже й забув. Умовилися, що Драммонд зателефонує місіс Філдінг, коли матиме якісь новини, й навпаки. Якщо ж новин не буде, то наступна розмова — о дев'ятій годині. Місіс Філдінг охопила паніка. У неї з думки не йшла лондонська квартира. Вона попросила телефонну станцію перевірити лінію. Лінія виявилася справною. Тоді місіс Філдінг переговорила по телефону з чоловіковими лондонськими друзями, без надії сподіваючись, що через неуважливість (хоч вона й не була його рисою) Маркус прийняв якесь запрошення на вечерю чи в театр. Всі розпитування виявилися марними. Здебільшого їй ввічливо пояснювали, що той, з ким вона хоче розмовляти, перебуває за кордоном або за містом. Ще раз спробувала розшукати сина. Проте навіть хлопець, з яким вона розмовляла минулого разу, кудись запропав. Пітерова подруга й міс Парсонс теж були невідомо де. В місіс Філдінг наростало збентеження й відчуття безпорадності, однак натура в неї була практична й ділова. Місіс Філдінг ще раз зв'язалася по телефону з одним знайомим, від якого до їхньої квартири можна було дійти за дві-три хвилини; хай попросить швейцара, щоб той відімкнув йому квартиру. Потім повідомила про те саме швейцара й запитала, чи не бачив він її чоловіка. Швейцар відповів, що заступив на чергування о шостій і за цей час містера Філдінга не бачив.

Хвилин через десять з Філдінгової квартири зателефонував знайомий. Маркуса немає, але в квартирі ніби все, як мав бути. На столі в міс Парсонс він знайшов Філдінгів діловий щоденник і зачитав усе, що було заплановано на день. На ранок начебто нічого, і це не дивно, бо по п'ятницях Філдінг мав звичку залишати ранковий час для відповіді на менш термінові листи. На щастя, місіс Філдінг була знайома з одним із директорів компанії, правління якої мало почати своє засідання о третій годині. Лише після розмови з ним вона зрозуміла, що таємничі події почали розгортатися до відходу поїзда о п'ятій двадцять дві, і дізналася, що міс Парсонс теж зникла з квартири перед третьою того ж таки дня. Місіс Філдінг, яка нічого не знала про поїздку секретарки до Гастінгса, ця випадковість видалася зловісною. Тепер вона збагнула: хай би що сталося, воно явно сталося вчора. В четвер о дев'ятій ранку, коли вона сама розмовляла з чоловіком, Маркус ще був у квартирі. Далі все видавалося дуже непевним. Цілком очевидно, скоїлося щось серйозне.

Драммонд погодився приїхати до Тетбері-Хол — виробити якийсь план дій. Тим часом місіс Філдінг зателефонувала до місцевої поліції. Попередила, що це лише припущення, але... бажано перевірити, чи не потрапив її чоловік до лікарні — може, стався нещасний випадок. Невдовзі після того, як приїхав Драммонд, надійшла відповідь: за останні двадцять чотири години не було жодного випадку без встановлення особи потерпілого. Місіс Філдінг і Драммонд почали обговорювати інші можливі варіанти: викрадення з політичними цілями і подібне. Проте, що стосується близькосхідного конфлікту, Філдінг скоріше був на боці арабів, отже, організація «Чорний вересень» обрала б об'єктом для нападу якогось іншого парламентарія. Ірландську Республіканську Армію він теж не міг зацікавити до такої міри, хоча стояв за законність, порядок і схилявся до твердого політичного курсу в Ольстері. Фактично всі його не дуже численні промови в парламенті зводилися до фінансових та сільськогосподарських питань.