Джоанн Харрис – Жахослов (страница 67)
– Так, місіс К.?
– Кіт, мені шкода.
Кіт кліпнула очима. Чого вже вона точно не очікувала, то це вибачення.
– Мені дуже прикро за те, що ми накоїли. Я гадала, що ми чинимо правильно. Ми… твоя матір мала певні підозри, а потім твій брат розповів нам, чим ти насправді займалася. О, знаю, наразі вона не дуже розуміє, що до чого, але вона прийде до тями… Тож ми вирішили потурбуватися про тебе. Ось тільки… – Вона змовкла й засопіла. – Коли я побачила тебе в тій кімнаті, у тій формі, таку високу і статечну, я зрозуміла, що ти не потребуєш порятунку. Я знаю, це ти займалася порятунком інших, а ми це зруйнували. Знищили все.
Вона замовкла і почала схлипувати. Кіт хотілося приєднатись до неї, але вона розуміла, що сльози нічого не вирішать. Тож лише погладила плече місіс К., щось заспокійливо шепочучи, і нарешті витиснула із себе:
– Все гаразд.
Жінка стрепенулся.
– Ні, не гаразд, – з притиском відповіла вона. – Нічого не гаразд! Після того як я ходила на всі ці жіночі зібрання, слухала заклики про право голосу і рівність, піти й зруйнувати твоє майбутнє, твій шлях, на який жодній з нас не дозволено ступити!
– Я гадала, ви ходите до церкви й на спіритичні сеанси, місіс К., – сказала Кіт, дещо спантеличена. Отже, їхня домовласниця – борець за жіночі права? Кіт подумала, що зовсім не знала її. Місіс К. здавалася ображеною, потім знітилася.
– Що ж, я справді ходжу на ці сеанси – але де, ти гадаєш, ми проводимо наші суфражистські зустрічі? Яке місце найбезпечніше у світі? Церква. Втім, я маю тобі дещо сказати, і це стосується не походів до церкви чи жіночих організацій, це стосується сеансів. Ти знаєш, що я ходжу побалакати з моєю милою старенькою матусею?
Кіт не знала, та все одно кивнула. Їй було соромно, що вона так мало знала про жінку, яка провела стільки часу, доглядаючи її матір і брата. Це здавалося майже зрадою.
– Що ж, твоя бідолашна подруга, Мері Джейн – я ж пам’ятала, що знаю її, але не могла згадати, звідки. Ось звідки: зі спіритичних сеансів, Кіт. Туди запрошують людей, наділених особливою чутливістю – медіумів. Вони здатні контактувати з духами померлих, а ті промовляють крізь них. Твоя Мері Джейн була однією з таких людей.
Кіт відчула, як заворушилось волосся на потилиці. Сеанси. Ясновидці не працюють задарма. Це була оплачувана робота, заради якої не треба було притискатися до чоловіка, якого ледве знаєш. І Мері Келлі, якій достатньо було торкнутися рук Кіт, щоб дізнатись її найгірші таємниці, здатна була виконувати таку роботу, стоячи на одній нозі. Будь-яка вайтчепельська відьма охоче спробувала б себе на такій роботі, дай їй лише шанс. Може, там він їх і знаходив, цей Джек?
– Місіс К., ви впізнали кого-небудь серед убитих жінок? Коли газети надрукували їхні фотографії, ви впізнали обличчя когось із них? Може, вони теж були на ваших сеансах як медіуми?
Місіс К. глибоко замислилася і нарешті кивнула, наче ухваливши важке рішення.
– Цілком може бути, Кіт. Цілком може бути. Щонайменше одна з них. Іноді, прибуваючи на сеанс, вони смерділи джином і взагалі не справляли враження добрих жінок, але точно були чудовими медіумами. Твоя Мері Джейн допомогла мені налагодити зв’язок з матір’ю – найкращий з усіх, що я мала роками.
– А пам’ятаєте там іще декого? Зокрема чоловіка, який виявляв особливий інтерес до жінок?
Місіс К. похитала головою.
– Там було багато людей, багато груп людей, Кіт. Я не можу пригадати нікого – зрештою, я не із живими спілкуватись приходила.
Отже, він міг і не бути присутнім на одному сеансі з місіс К., але в Лондоні вже точно не бракувало людей, які відчайдушно шукають зв’язку з тим світом. Кейт мала гадку, що неможливо хоча б раз не натрапити на справжнього екстрасенса серед безлічі шарлатанів і аферистів. А Джек, хай хто він є, явно бував у місцях, де міг спостерігати силу тих жінок з Вайтчепела, і він
– Місіс К., – сказала вона, спускаючи ноги з ліжка. – Я маю ненадовго піти. Чи не могли б ви доглянути за цією божевільнею?
Домовласниця випросталася й розправила плечі, вочевидь, сприйнявши це завдання як шанс виправдати себе.
Було вже надвечір’я, коли після довгих блукань містом вона нарешті знайшла Баґстера Філліпса. Лише побувавши на Олд-Монтеґю-стрит, вона дізналася, що тіло Келлі забрали до іншого моргу – в Шордічі. Коли ж вона дісталася туди, розтин було давно зроблено, і в морзі був лише один службовець, який (за неймовірно щедрого хабаря) повідомив їй, що разом з Баґстером Філліпсом розтин проводив «цей нестерпний сноб» доктор Бонд. І хоча на початку співпраці вони постійно обмінювалися уїдливими репліками, до кінця між ними утворилася єдність, зведена на крові й рештках Мері Келлі. Коли вони закінчили копирсатись у страхітливих рештках покійної, обоє були бліді й мовчазні. Так принаймні розповів з нездоровим задоволенням службовець.
Кіт знала, що Бонд не стане навіть розмовляти з нею, але лишалися надія, що Баґстер Філліпс – стане. Коли вона врешті-решт відшукала його в «Янголі й короні», він мав такий вигляд, наче намагався витерти з пам’яті будь-який спогад про ранкову працю – і доклав до цього неабияких зусиль. Він глянув на неї розсіяним поглядом, п’яним жестом показав на стілець поряд із собою. Потім облизав губи, але без хтивості, і кілька секунд жував – так, наче в нього був повний рот вовни. А тоді широко розплющив очі й спробував зосередитися. Погрозив їй товстим пальцем:
– Я завжди знав, що є в тобі щось інакше, Касвелл.
– Кожен буває мудрим по шкоді, докторе Баґстер Філліпс, – манірно промовила вона, по-дівочому тримаючи сумочку на колінах. І він посміхнувся.
– Я не раз думав, який ти гарненький хлопчик. І ось тобі, сидиш переді мною – трохи менш гарненька дівчинка, – він фиркнув від сміху. – Готовий закластися, що кілька полісменів зітхнули з полегшенням, дізнавшись, що юнак, на якого вони аж надто задивлялися, насправді панянка.
– Закладаюся, що констебля Ейрдейла це не стосується, – відповіла вона, і хірург гучно розсміявся, заглушаючи реготом непристойний звук, що почувся за мить.
– О, люба, пробач, – сказав він і махнув рукою. Кіт не була впевнена, що цей запах гірший, ніж той, що відчувався в нього з рота, коли він відригував. – Так, ти непогано впоралася із цією горилою. І, певно, мала на те вагому причину.
– Докторе Баґстер Філліпс… – промовила вона. – Докторе Баґстер Філліпс, ви знайшли що-небудь під час розтину Мері Келлі?
Він страшенно посмутнів.
– Бідолашна дівчинка. Бідолашна маленька дівчинка, вона на це не заслуговувала.
– Що він взяв у неї?
– Взяв? – хірург збентежився.
– Свій «сувенір», докторе. Він брав щось від кожної з них, як ви чудово знаєте.
Він похитав головою, але потім відповів:
– Серце. Зникло її нещасне серце. І дитина.
Кіт відчула, як її шлунок наливається свинцем. Навіть дивлячись на останки Келлі, дівчина не мала такого відчуття.
– Вона була вагітна?
Він кивнув, і його вогкі очі заволокло слізьми.
– Доктор, знаряддя вбивства… це ж був не бойовий ніж, так? Тобто, забагато було… порізів… я бачила…
Він повільно кивнув.
Кіт вела далі:
– А якщо так, то хіба це не міг бути ніж Лістона? Я бачила, як ви беретеся за нього, коли пилки виявляється недостатньо…
Баґстер Філліпс скинувся – вочевидь, сама думка про те, що вбивцею міг бути медик, глибоко засмучувала його. Але потім неохоче погодився.
– Міг бути. Але він не лікар, Касвелл, він м’ясник. У цьому навіть не сумнівайся.
– О, я знаю, докторе Баґстер Філліпс, я знаю. – Вона підвелась, але він зупинив її, поклавши м’ясисту руку їй на плече. Вона здивовано звела брови.
– Будь обережна, Касвелл. Містом блукає тип, який по-справжньому не любить жінок.
Вона кивнула і погладила його плече, а тоді пішла, залишивши його і далі сьорбати джин.
Опинившись на вечірньому холоді, вона кинула погляд на кишеньковий годинник батька, який почала носити після загибелі Мері Келлі, не зважаючи на протести Луїзи. Вона ще мала час, якщо поквапиться, зайти до крамниці в Лаймгаузі, щоб зробити останнє замовлення містеру Віну. Якщо знадобиться, вона скаже, що його борг буде остаточно сплачено після цієї невеличкої допомоги. Вона питала себе, чи цього буде достатньо.
XIV
Було щось, що вона пропустила. Кейт відчувала це. Певно, щось, приховане в її свідомості, щось, що вона
Покинувши доктора Баґстера Філліпса над його чарками, вона попрямувала до крамниці аптекаря і знайшла двері замкненими, без жодної ознаки присутності містера Віна всередині. Знадобилося кілька разів наполегливо постукати, перш ніж він з’явився за вікном і похитав головою. Нарешті, коли він зрозумів, що вона шукає якийсь предмет, аби пожбурити у скло, він здався і прочинив двері, але зовсім трохи, не запрошуючи її всередину.
Кіт була втомлена і промерзла до кісток – здавалося, в них навіки оселився холод, якого вже не прогнати нічим, скільки б вона не сиділа перед палахкотливим вогнем, у скільки б теплих ковдр не вкутувалася. Але вона не стала тиснути на аптекаря, лише спитала напряму: