Джоанн Харрис – Жахослов (страница 48)
Тремтливою ходою перший клоун виступив уперед. Він дихав із присвистом. Вона подумала, що свище вітер. Усі ці роки вона чула вітер і зовсім не зважала на це. Він був дуже втомлений. Звичайно ж. Клоун присів на край її ліжка.
Він уже був старий, коли майже сорок років тому в нього стався серцевий напад.
– Ти не припиняєш старішати, – сказав він. – Ніколи не припиняєш. Це лише триває і триває, триває і триває.
Його обличчя було яскраво-біле, і частково це був грим, а частково – череп, що де-не-де проглядав назовні.
Другий клоун стояв, притулившись до шафи. Його руки й ноги досі стирчали в різні боки, і вона подумала, що він схожий на морську зірку – але ні, нічого подібного. Він був схожий на павука. Може, павука, якому бракує кількох ніг, – і це було не дивно, адже його тіло було геть сплющене, звичайно ж, кілька частин де-не-де могли й відвалитися. І сам він був зовсім тонкий, геть розчавлений! Він озирнувся на Сьюзен, і це вже геть не було так кумедно, як вона пам’ятала. Усе його тіло було понівечене й спотворене, і щось стирчало з рота – Сьюзен гадала, що кишки.
– Триває і триває, триває і триває, – вів далі перший клоун. – Шоу має тривати!
Навіть тепер Сьюзен іще здатна була це витримати. Усе гаразд, ніч швидко мине, а вдень усе знову стане безпечним і розумним, більше не буде тіней, не буде снів. Так вона думала, аж доки не побачила третього клоуна. А тоді щільно заплющила очі.
Вона не чула нічого гучнішого за своє панічне дихання.
Вона намагалася дихати повільніше.
І тоді вже нічого не чула.
Вона притиснулася до Ґреґа, і його руки обвилися навколо неї уві сні. І вона подумала: Ґреґа вони не скривдять, Ґреґ нічого їм не зробив – наче тут могла працювати якась логіка, наче привиди клоунів дотримуються
Вона відчула порух вітерцю на своєму обличчі і подумала, що це може бути подих, але він був занадто холодний для подиху – чи була це добра ознака, чи просто повітря застигло в мертвих легенях? – і було чути, як заскрипіли пружини ліжка. Але то, мабуть, просто Ґреґ перевернувся з боку на бік (хоча він не перевертався: вона так міцно притискалася до нього, що відчула б це). А потім, а потім – щось сталося з її повіками, щось потягнуло їх нагору, намагаючись розкрити їх. Не пальцями – якщо тільки пальці були тонкі й гострі, наче зубочистки, – але щось
– Шоу має тривати, – прошепотів третій клоун.
Так близько, наче вона сиділа біля самої арени. І тоді він заплющив власні очі, але не повіками, це було б надто просто! У нього був кращий трюк. Його очі закотилися всередину черепа, а потім він глибоко вдихнув – щоки запали, туго обліпивши кістки, уся голова ніби сплющилася від зусилля. Потім він знов роздувся, сильно, і його голова розпухла знову – набухла, ніби повітряна кулька – і назовні хлинули, продираючись крізь шкіру, червоні черв’яки. Багрові, вогкі, такі раді опинитися на волі! Клоун Флік був радий теж, йому вже не боліло. Цього разу він завершив свій виступ.
Інші мертві клоуни подякували йому оплесками, і Флік приклав пальця до губ – не треба зайвого шуму, Ґреґ і досі спить! Клоуни здавалися присоромленими. Потім Флік простягнув другу руку, точнісінько як робив колись раніше, і показав пальцем на Сьюзен, ось тільки цього разу він був достатньо близько, щоб торкнутися. І він торкнувся. Він торкнувся її.
Він провів тим пальцем по її обличчю – по її теплому і м’якому обличчю своїм холодним і тонким пальцем, гострим, мов зубочистка. Він і далі гладив) її. Може, заздрив, що в неї таке обличчя, що вона має обличчя взагалі? Він заговорив до Сьюзен, і його рот, розтулившись, перетворився на діру в тому, що тепер було кривавим місивом.
– Відпочинь трохи, – сказав він. – Завтра великий день. Завжди великий день. Шоу має тривати.
І Сьюзен заснула.
Гіршої ночі, ніж перша, уже не було. Другої з’явився лише старий клоун. Він сів на ліжко і деякий час щось бурмотів сам до себе, як іноді роблять старі. На третю ніч він знову повернувся, але тримався на відстані, ховаючись у темряві. Другий клоун теж був там, розтікаючись по стінці шафи, але вже не озирався.
На четверту ніж вона спробувала домовитися з клоунами.
Привиди ще не були видимі. Вона знала, що подужає зробити це, лише якщо вдасть, що вона сама. Вона заговорила до тіней, до маленьких клаптиків темряви.
– Мені дуже шкода, – сказала вона. – Я не знала, що роблю. Це дар. Я його не просила. Я не розуміла, що відбувається. Тепер знаю краще. Я більше ніколи не піду в цирк.
Починаючи із цього моменту вони начебто дали їй спокій. Хоча Сьюзен знала, що вони і досі з нею, назавжди, лише ховаються з очей.
V
– Знаю, ми казали одне одному, що не захочемо колись мати дитину, – сказав Ґреґ. – Але здається, що тепер вона в нас є. І я ніколи не почувався таким щасливим.
Це була не зовсім правда, подумала Сьюзен. Вони намагалися завести дитину невдовзі після одруження – Ґреґ казав, що чому ж, у першу чергу, вони побралися, як не задля цього? І, може, це була хибна причина. Усе одно вони не докладали для цього особливих зусиль, їхні спроби аж ніяк не можна було назвати наполегливими. Хай там як, минули місяці, а Сьюзен так і не завагітніла – і Ґреґ сказав: що ж, вочевидь, не судилося, і махнув рукою на увесь цей задум. І ніхто не казав, чия це вина, але Сьюзен гадала, що саме її, це вона виявилась неплідною.
Тож вона сказала:
– Ми ще можемо спробувати народити власну дитину, якщо хочеш.
А він відповів:
– Але ж ми вже маємо Рут, нащо нам перейматися?
За кілька місяців після похорону Рут помітно ожила. Вона визначилася з улюбленою стравою, і це були спагеті. Був у неї і улюблений предмет у школі – література. Рут любила історії – і пішла до нової школи без жодного слова протесту, де одразу ж завела друзів. Сьюзен була дещо засмучена тим, скільки друзів, виявляється, могла мати негарна дівчинка. Ґреґ переконав її обрати нові шпалери для своєї спальні, і одного вихідного дня Ґреґ і Рут взялися клеїти їх, розважаючись, влаштовуючи веселий безлад, мало не прилипаючи самі до стін! Вони так сміялися! Сьюзен чула їхній сміх навіть унизу, на кухні. Час від часу вона приносила їм чай із печивом.
Ґреґ ніколи не здавався щасливішим. Після роботи він мчав додому і з порога гукав:
– Де моя маленька дівчинка? Де моя принцеса?
Попервах Сьюзен чула ці крики, і її серце радісно підстрибувало, адже їй здавалося, що вони стосуються її.
У своєму заповіті Конні зробила розпорядження щодо утримання Рут і зазначила, що щаслива залишити доньку під надійною опікою своєї сестри, «доки органи опіки вважатимуть її придатною для цього». І органи опіки нанесли їй кілька попередніх візитів, відтоді її придатність начебто не підлягала сумнівам.
І Сьюзен розуміла, що поява в родині Рут – це на добре, що з нею життя набуло нових форм і перспектив. І намагалася теж полюбити Рут.
Якось вона спитала дівчинку про ту ніч – коли Рут зізналася, що вбила матір. Коли розповіла, як люди, яких ми вбиваємо, повертаються. І Рут лише з подивом глянула на неї, ніби й гадки не мала, про що каже Сьюзен. І це нагадало Сьюзен, як Конні відмовлялася обговорювати клоунів. Цієї миті Рут здавалася цілком схожою на свою матір.
– Тепер ми родина, – казав Ґреґ. – Нарешті! – так, наче їм усе завжди чогось бракувало, наче життя зі Сьюзен було неповним. А на вихідних, як належить справжній родині, вони ходили куди-небудь разом, і Ґреґ потурав кожній забаганці Рут – їй можна було їздити на море, їсти солодощі й чипси. А коли Сьюзен залишалася з нею наодинці, вона намагалася не балувати Рут. Це не було жорстоко. Це лише було правильно.
– Я люблю тебе, дядечку Ґреґ, – казала дівчинка перед сном і від душі обіймала його. – Я люблю тебе, тітонько Сьюзен, – і обіймала її теж, але то вже були нещирі обійми – Сьюзен відчувала це як жінка.
Наближався день народження дівчинки, і так пощастило, що цього року він припадав на вихідний. Ніякої школи для Рут, нічого, окрім цілоденних розваг! Ґреґ і Сьюзен спитали її, як би вона хотіла відсвяткувати день народження. Чи хоче вона влаштувати вечірку, на яку може запросити всіх своїх друзів? Вони можуть організувати це. Можуть зробити все, що вона захоче.
– Цирк, – сказала вона з найщирішою усмішкою. – Я хочу, аби ми пішли в цирк, лише втрьох.
У газеті було розміщено рекламу, до смішного маленьку, без жодних картинок. Неймовірно, що Рут узагалі знайшла її. «СЬОГОДНІ НА МАНЕЖІ: НЕЙМОВІРНА ВИСТАВА БРАТІВ БАМ-БАМ! – сповіщало оголошення. – РОЗВАГА ДЛЯ ВСІЄЇ РОДИНИ!»
Сьюзен сказала «ні». Ґреґ не знав, чому вона відмовляється, і вимагав переконливої причини. Він складав руки на грудях і чекав, і Рут, повторюючи за ним, складала руки так само. Сьюзен благала Рут обрати якусь іншу розвагу, і їй гидко було від самого факту, що вона змушена благати про щось маленьку дівчинку. Рут відповіла, що не хоче нічого іншого.
– Моя мама завжди водила мене в цирк, – казала Рут. – Ми дуже часто там бували. У кожному цирку, який могли знайти. Іноді за багато миль звідси, і ми годинами добиралися на машині.
– Ти, мабуть, дуже сумуєш за своєю мамою, – сказав Ґреґ. – Я маю на увазі твою справжню матір.