Джоанн Харрис – Жахослов (страница 19)
– Що це? – скрикнув Прадьє.
– Це По, – вискнув Ґіньйоль. – «
Колись месьє Ерік з’явився на балі-маскараді в масці Червоної Смерті з оповідання Едґара Аллана По. Подібно до Ґіньйоля, який вписав доктора Смоля і професора Перро до сценарію своєї вистави, директор агенції «Привид Опери» був палким прихильником цього похмурого, моторошного американського поета. Особисто Кейт віддавала перевагу Волту Вітмену.
Вона пригадала історію Жабеняти. Ображений блазень розігрує жорстокого короля і його придворних підлабузників, обманом змушуючи тих перевдягнутись орангутангами, обвалює у смолі й клоччі, а потім підпалює їх…
Тонка стрічка вогню збігла по мотузці вниз і підпалила хутро просякнутого парафіном чоловіка-горили. Султан устиг лише скрикнути, як був уже цілком охоплений вогнем. Горіле хутро наповнювало зал смородом. Пронизливий вереск сповнив приміщення й обірвався, щойно людина-мавпа вдихнула полум’я в легені. Він хвицав ногами і корчився, гойдаючись, мов маятник…
…а тоді мотузка перегоріла. Султан упав на підлогу, ламаючи під собою дошки. Бутафору вистачило холоднокровності схопити воду й облити нею покійника. Вогонь із шипінням згас. Дим і пара клубочилися над тілом. Прадьє, телепень, захоплено гиготів, приймаючи все це за частину вистави.
Дю Руа підвівся. Він мав спокійний вигляд, лише на його чолі здувалися вени.
Він роззирнувся в пошуках примари, що зруйнувала виставу, а тоді – охоплений раптовою підозрою – обернувся до своєї сусідки під вуаллю. Кейт була не єдиною, хто забув, що Кларі Вотсон довіряти неможна.
Дю Руа вийняв із внутрішньої кишені маленький пістолет. Дамської моделі. Тицьнувши ним у підборіддя жінки в мантії, він зірвав з неї вуаль.
На господаря Червоного Кола дивилося обличчя, якого він не знав.
Юкі Кашима скинула плащ із капюшоном. Вона була вдягнута у своє кімоно.
І навіть мала при собі парасольку.
– Сюрприз! – зловтішно вигукнув Ґіньйоль.
Обрані гості відсахнулися від Юкі. Кожен відчув, що добром це не закінчиться.
– Шукайте жінку, – промовив Ґіньйоль.
Мортенова коханка стягнула з голови жовтувату перуку, розсипавши по плечах руде волосся.
Отже, Юкі була Кларою, а Клара – білявкою.
Лише Кейт виступала під власним іменем – щоправда, у вуличному вбранні.
– Хай би ким ти була, – промовив дю Руа, – ти зараз помреш…
Він відступив на крок і випростав руку, націлюючи пістолет. Дуло було за дюйм від носа Юкі.
Швидше, ніж могло помітити око, Юкі вихопила з парасольки меч і зробила сильний, але елегантний пас.
Дю Руа глянув на червону лінію впоперек зап’ястка. Насупивши брови, він намагався тиснути гачок. Нервові волокна були перерізані, і імпульс від мозку не міг досягнути пальців. Спантеличений, злегка роздратований, він не встиг навіть відчути болю.
Відокремившись від зап’ястка, його рука зісковзнула й зі стукотом впала на підлогу, випустивши пістолет.
Кров хлинула фонтаном… Юкі обачливо відступила вбік.
– Музиканти, – різко вигукнув Ґіньйоль. – Фрагмент тринадцять,
Оркестранти поправили пов’язки і повернулися на місця, узявши інструменти напоготові.
І, підхопивши ідею Ґіньйоля, оркестр ушкварив саме зараз доречний мотив: «Три малі школярки» з опери «Мікадо» Ґілберта і Саллівана.
Тим часом Юкі й далі вершила свою криваву ювелірну справу – радше хірурга, ніж м’ясника.
Оточена Червоним Колом, японка пішла в атаку. Вона заносила меч і завдавала удару, плавно переходячи з однієї пози в іншу. Її обличчя було безпристрасне, і вона анітрохи не звертала уваги на бризки крові. Лише тепер Кейт зрозуміла, що вбрання зовсім не обмежує Юкі, адже має розріз до талії, дозволяючи тілу легко рухатися. Лише традиційна японська манера пересуватись дрібними кроками ввела Кейт в оману.
Скрики. Випущені кишки. Голови й кінцівки, що розлітаються навсібіч.
Нарешті Червоне Коло дістало ту міру жахіть, якої так прагнуло.
Отець де Керн намагався втекти, але його чортенята вчепилися в шлейф, затягнувши його назад до смертельного кола. Одним ударом Юкі розітнула йому хребет. Той упав, зіщулившись, наче розчавлена гусінь.
Мортен позбувся своїх нутрощів. Прадьє втратив голову.
Ассолан підвівся, і меч Юкі полоснув його по обличчю. Його карнавальна маска розлетілася надвоє. Він відсахнувся, затискаючи рукою кривавий поріз.
Кейт підняла Султанову рушницю. Клацнула затвором, викинула порожню гільзу, вклала новий патрон. Узяла під приціл робітників сцени.
Морфо і Маліта були мертві.
Доктор Орлов, широко роззявивши рота, дивився, як падають їхні гості.
…у кігті-гостряки!
Юкі не згаяла жодного зусилля. Вона нівечила і вбивала, і її удари були стриманими, лаконічними й чіткими, наче рядки хоку.
Оркестр дограв пісню.
Юкі сховала меча в піхви й розкрила парасольку. А тоді присіла в церемонному кніксені.
Лише тепер до Кейт повернулося почуття жаху.
Але не безпорадності. Вона взяла відро води в одного з робітників і стала відтирати спини чортенят де Керна, намагаючись змити достатньо фарби, аби діти не померли від закупорення пор. Хай би ким вони були, Кейт вірила, що вони будуть вдячні їй за це.
Ассолан і дю Руа були ще живі.
– Кеті, люба, – солодко промовила Клара. – Ти не могла б звільнити нашого клієнта?
Миттєво збагнувши, Кейт допомогла Ґіньйолю звільнитися. Він із силою потягнувся й одразу ж набув колишньої гнучкості.
– Отак вже краще, – вискнув він.
Отже, Ґіньйоль з примусу дозволив Червоному Колу порядкувати у своєму театрі. Це він ужив заходів, аби скинути їхнє ярмо зі своєї трупи.
– Тобі кінець, Гюло, – виплюнув дю Руа.
Ґіньйоль знизав плечима.
Ще одна загадка дістала відповідь – таємнича особистість Ґіньйоля. Це був той самий Жак Гюло, що колись мав славу найкумеднішої людини у Франції… а потім, за легендою, наклав на себе руки. Щоб відродитися як маестро жахів.
– Комедія зробилась неприбутковою, – пояснив він Кейт. – Юрба жадала крові, дедалі більше й більше крові… Тож я вигадав нову виставу. Я розповідав правду, показуючи світ таким, яким він є.
Він підстрибнув до дю Руа.
– Але юрба не така кровожерлива, як ти, жалюгідний зіпсований покидьку. Мої жахи лиш віддзеркалюють світ, а не демонструють його таким, як я волів би його бачити. Вони є застереженням, а не планом дій – лише одиниці не здатні відрізнити одне від іншого. І лише одиницям серед одиниць настільки бракує співчуття, щоб увійти до вашого кола. Треба неабияк «удосконалювати» себе, щоб стати таким нелюдом. Тепер ти задоволений? Нарешті вдовольнив свою жагу крові, ти, бузувіре Франції?
Дю Руа відпустив свій закривавлений зап’ясток – і помер.
Отже, нащадків месьє Гюло не існувало. Ґіньйоль, керівник театру, був ніхто інший, як сам Гюло, що зазнав метаморфоз… а Театр Жахів був повсталим із небуття привидом Театру Жартів.
І посеред створених ним кривавих вистав він нічого не міг вдіяти зі своєю клоунською натурою. Попри всі ці не дуже веселі перипетії, Ґіньйоль залишався смішним.
Заключний номер вистави з восковими фігурами Легіону Жаху був своєрідним закидом, звинуваченням проти братства Червоного Кола. Ще один живий дороговказ для Янголів Музики. Ось вони, винуватці,