Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 77)
48
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Скоро пополудні у вівторок Страйк піднімався ескалатором зі станції «Слоан-Сквер», готуючись перехопити стеження за Біґфутом, який знову віддавався улюбленому дозвіллю в готелі із секс-працівницями. Серед невеликих плакатів на стінах тунелю, більшість із яких рекламувала вест-ендські вистави чи продукти для догляду, Страйк помітив кілька привабливих портретів Тата Джея з серцеподібним логотипом УГЦ і слоганом: «Ти припускаєш, що це можливо?»
Щойно детектив вийшов зі станції на поливану дощем вулицю, його мобільний задзвонив, і у слухавці почувся дивно нерозбірливий голос Шаха:
— Бзяб його.
— Що-що?
— Забизаб його на камеру, як биходиб з номера, з дібчиною у самих банчохах і більше без нічого… дідько, кроб іде.
— Що сталося? — спитав Страйк, хоча вже і сам здогадався.
— В мобду мені даб.
За п’ять хвилин Страйк зайшов до «Троянди та корони» на Ловер-Слоан-стріт, де в кутку сидів його найвродливіший працівник — з розбитою губою, набряклим лівим оком і розпухлим носом. Перед ним стояла пінта пива.
— Та бусте, не зламаб, — сказав Шах, показуючи на ніс. Він правильно вгадав перше питання Страйка.
— Лід, — тільки і відповів Страйк і пішов на бар, звідки повернувся з безалкогольним пивом для себе і склянкою льоду та чистим рушником, який випросив у заінтригованої барменки. Шах загорнув лід у рушник і приклав згорток до носа.
— Дяка. Дримай, — сказав він і підсунув до Страйк свій телефон. Екран було розбито, але крізь тріщини чітко проступало фото Біґфута. Камера схопила його під час крику: рот розтулений, кулак піднятий — а з-за його спини виглядала перелякана напівгола дівчина.
— Оце я розумію, — мовив Страйк, — доказ. Першокласна робота. Отже, інженер опалювальних систем мав успіх?
— Набіть не добелося. Бросто зайшоб туди слідом за Біґфутом. Схобабся в коридоті. Бідловив, як биходиб. Шбидкий, зараза, як для такого одоробла.
— Просто першокласна робота, — повторив Страйк. — Тобі точно не треба до лікаря?
— Буду в нобмі.
— Якщо справі кінець, я тільки порадію, — сказав Страйк. — Мідж права, — ця клієнтка вже дістала. Мабуть, цього вистачить, щоб вона отримала свої мільйонні відступні.
— Угу, — погодився Шах. — То що тебер? Збисок очікування?
— Так, — відповів Страйк.
— Але ж Франки у нас тебер забирають аж трьох людей?
— Вже чув про змію?
— Так, Барклей розбовіб.
— Власне, трьох людей там вже не треба. Вистачає двох.
— Як так?
— Бо за третьою особою стежать кілька хлопців за живі гроші, — відповів Страйк. — Це не те щоб великі прибічники добра, але стежити вони уміють добре — коли вибирають місця для грабунку. Це мені влітає в копієчку, але я хочу довести, що під нас копає Паттерсон. Та паскуда прокляне день, коли вирішила полізти до мене.
— А що в нього да дуб на дебе?
— Я кращий, от він і біситься, — відповів Страйк. Дев був засміявся, але скривився і замовк.
— Я винен тобі новий телефон, — сказав Страйк. — Випиши рахунок, і я все відшкодую. А тепер краще їдь додому і відпочивай. Перешли мені фото, а я, як буду в офісі, наберу дружину Біґфута.
Зненацька Страйкові дещо спало на думку.
— Скільки років твоїй дружині?
— Що? — підняв очі Дев.
— Я намагаюся вистежити жінку тридцяти вісьмох років по справі УГЦ, — відповів Страйк. — Вона користувалася мінімум трьома різними іменами. Де жінки цього віку соціалізуються в інтернеті, ти не знаєш?
— У Бабснеті, мабуть, — відповів Шах.
— Що-що?
— Баб… дрясця! «Мамснет», — ледь спромігся проартикулювати Дев. — Аїша там постійно висить. Чи бейсбук.
— «Мамснет» і фейсбук, — кивнув Страйк. — Так, слушно. Пошукаю там.
За годину він повернувся до офісу. Там була тільки Пат, яка ставила до холодильника свіже молоко, а з радіо лунали хіти шістдесятих.
— Девові щойно розбив обличчя Біґфут, — повідомив Страйк, скидаючи пальто.
— Що-о? — прохрипіла Пат, зиркнувши на Страйка так, ніби він був особисто винен у тому.
— З ним усе добре, — відповів Страйк, проходячи повз неї до чайника. — Поїхав додому, полежить із льодом на носі. Хто наступний у списку очікування?
— Отой дивак із мамою.
— Мами, здається, є у всіх потенційних клієнтів, — зауважив Страйк, опускаючи в чашку чайний пакетик.
— Але цей хоче встановити за мамою стеження, — пояснила Пат. — Вважає, що вона спускає його спадок на юного коханця.
— А, зрозуміло. Якщо знайдете мені його файл, я його наберу. Літтлджон сьогодні не заходив?
— Ні, — негайно нашорошилася Пат.
— А дзвонив?
— Ні.
— Якщо зайде чи подзвонить, повідомне мені. Я буду в кабінеті. Ви мене ні від чого не відірвете, я просто шукатиму голку в копиці сіна на фейсбуці та «Мамснеті».
Усівшись за стіл, Страйк зробив два дзвінки. Дружина Біґфута сприйняла новину про конкретний доказ невірності свого заможного чоловіка із захватом, і це лестило. Чоловік, який хотів установити стеження за мамою і говорив з таким сильним аристократичним акцентом, що Страйк ледь вірив у його натуральність, теж зрадів.
— Я уже був гадав, чи не слід мені звернутися до агенції Паттерсона, якщо від вас не матиму звісток.
— Не треба до них звертатися. То гівно, а не детективи, — відповів Страйк і почув заінтригований сміх.
Попросивши Пат відправити новому клієнту контракт, Страйк повернувся за стіл, розгорнув записник, у який записав усі відомі комбінації імен та прізвищ Шері Ґіттінз, зайшов на фейсбук під фейковою обліковкою і заходився шукати.
Як він і очікував, проблема була не в нечисленності результатів, а в їхній рясності. На кожне спробуване ім’я знаходилася купа профілів, і не лише в Британії, а й в Австралії, Новій Зеландії та Америці. Жалкуючи, що не можна найняти на цю тупу роботу когось іншого замість платити двом Шпениковим бандюкам, які пасли Літтлджона, він зафоловив — чи, у випадку закритих обліковок, відправив запит на дружбу — всіх жінках, чиї фото могли належати Шері Ґіттінз у тридцять вісім років.
Минуло дві з половиною години, було випито три горняти чаю і з’їдено сендвіч, і ось Страйку трапився закритий профіль, підписаний іменем Керрі Кертіс Вудз. «Керрі» він теж шукав — у якості скорочення від «Карін». Подвійне прізвище не мало дефісу, тож він очікував побачити скоріше американку, ніж англійку, але його увагу привернуло фото. Усміхнена жінка на ньому мала ті самі біляві кучері і мляву вроду, що й Шері на першій баченій ним світлині в газеті. На фото у профілі вона пригортала двох дівчаток — мабуть, доньок.
Страйк відправив пані Кертіс Вудз запит на дружбу, аж тут музика в приймальні раптом обірвалася. Почувся чоловічий голос. За мить телефон на столі у Страйка задзвонив.
— Що таке?
— Тут до вас такий собі Баррі Саксон.
— Вперше чую, — відповів Страйк.
— Він каже, що знайомий із вами. Каже, що також знає таку собі Абіґейл Ґловер.
— А, — відповів Страйк, закриваючи фейсбук; в голові сплив образ сердитого бороданя на ім’я Баз, баченого у пабі «Лісничий». — Гаразд. Дайте мені хвилину, а тоді пускайте.
49